«Джокер» є не лише у грі в карти – він існує і у футболі. Так називають гравця, який вийшов на заміну і здатний радикально змінити картину на футбольному полі на користь своїй команді. У 2014 році цим «джокером» у вареві майбутньої війни, яке тільки закіпало на Сході, стали підрозділи українських сил, сформовані з футбольних вболівальників – «ультрас». В команді старої тогочасної армії вони зіграли роль того самого джокера. Даремно їх називали «хуліганами» - хлопці виявилися і поетами-пісенниками непоганими (одна лиш знаменита пісенька про путіна чого варта!), і вправними у мистецтві війни, утворивши кістяк знаменитих «Азова» і Третьої штурмової… Про це пише "Козацький край"
Данило Ніколаєв ніколи не був «ультрасом» - він був футболістом. Син канівських вчительки й аграрія здавалося, мав би обрати мирну професію – десь так воно й було, допоки не розпочалося повномасштабне вторгнення росії.
В той день 16-річний студент столичного коледжу, який навчався на автомеханіка, заявив батькам, що воювати піде, як тільки стане повнолітнім. Слова дотримався чітко – у липні 2023-го, в день свого 18-річчя подав документи на оформлення контракту для служби в Третій штурмовій бригаді. Чому у ній? Був переконаний, що футбол і штурм мають багато спільного, бо дарують адреналін, а однаково згуртовані футбольна команда і штурмова бригада відрізняються хіба формою і тим, що одна вступає в поєдинок на футбольному полі, а інша – на полі бою…
Позивний отримав підходящий – «Форвард». Бо означає не лише нападника у футболі, а й у перекладі з англійської є синонімом поняттям «Кращий» і «Той, хто попереду».
Знамениті законодавчі зміни, які гарантують мільйон гривень 18-25-річним добровольцям, «Форвард» обігнав на пару корпусів і випередив на пару років у часі. Тож йшов не за грошима, а за покликом серця. У перших же боях заслужив «Лицарський хрест» - відзначився у битві за Авдіївку на Донеччині, прикриваючи вихід українських військ. Невдовзі на тій же Донеччині мав і день, який досі вважає найстрашнішим, гіршим навіть за дні власних поранень. Того дня їхня група з 10 бійців мала доставити на опорник біля Орлівки перепрошиті рації, а на зворотньому шляху забрати поранених. Назад повернулися всі, та не всі живі – Даниловій четвірці довелося виносити загиблих побратимів…
Після важкої контузії, отриманої у тому бою, бився ще затятіше – підігрівала лють помсти за загиблих друзів. У серпні ж 2024-го біг Фоварда по штурмовому полю Луганщини зупинило (та ненадовго!) перше серйозне поранення – втратив пальця на правій руці. Міг бути комісований за станом здоров’я, проте знову вирушив у бій…
Якщо в 2023-у від рішення йти воювати Данила намагалися втримати батьки, то після поранення-2024 пробувала вмовити повернутися до мирного життя кохана дівчина – Віолетта. Проте після короткого лікування він знову повернувся до штурмовиків, які теж вже були його родиною. Фронтовою родиною, де недаремно один одного побратимами називають…
Жорсткий удар наздогнав 13 січня 2025-го, він не просто збив Форварда з ніг, а й позбавив ніг у буквальному значенні слова. На позиції біля села на Луганщині, яку двоє бійців Третьої штурмової і двоє суміжників з бригади «Рубіж» успішно утримували декілька днів. Вимотаний недосипанням і практично безперервним боєм, Данило навіть не зафіксував для себе чітко, від чого був той останній спалах перед очима – перед тим, як надовго зануритись в темряву...
Швидше за все, потужний заряд був скидом з ворожого безпілотника - він відправив бійця на довгі місяці лікування.
Зараз Данило на реабілітації у майже «курортній» Львівській області. 20-річний воїн з бородою, у якого кожен десятий рік життєвого стажу пройшов на війні, навчився добре розбиратися в людях, яких війна «проявляє» як з фотонегативу – у світлих чи темних фарбах. Щасливий тим, що має поруч Віолетту, яка вже перевірена часом і випробуваннями. Ту Віолетту, яка провела з ним у лікарняній палаті два з половиною місяці, та й нині – знову поруч на Львівщині. До речі, за декілька днів пара 20-річних закоханих відзначатиме третю річницю, відколи почали зустрічатися…
Автор цих рядків не в курсі, чи читали Данило й Віолетта про шекспірових Ромео і Джульєтту. Насправді ж, це не має жодного значення – бо двоє юних людей пишуть власну історію, не менш драматичну й романтичну водночас…
От тільки Данило спочатку хоче стерти назавжди те, що псує пейзаж горизонтам щасливого майбутнього – російських окупантів з української землі. Прагне повернутися у стрій – і разом з тим запевняє, що не хоче бути обузою для інших.
Він закінчив перший курс педуніверситету в Умані, та поки не бачить себе в іншій професії, окрім як військовим – причому, «хоча б якомога ближче до фронту». Тому зараз наполегливо тренується ходити на протезах і з щасливою посмішкою згадує день, коли знову зміг стояти.
Таких окупантам нізащо не зрозуміти – збитий з ніг, але не переможений, син Козацької землі залишився незламним духом і знову прагне в бій. Такі як він, назавжди лишаються «джокером» своєї команди...
