45-річну черкащанку Валентину Іващенко виганяють із квартири: колишній чоловік – 42-річний Володимир Лосєв таємно подарував їхнє житло своїй троюрідній сестрі Олені Дядюрі, пише «Газета по-українськи».

Суд першої інстанції був на боці дружини. Апеляційний його рішення скасував. Іващенко планує звертатися до Верховного суду.

Двокімнатка розташована в «хрущовці». Валентина запрошує сідати в крісла у залі. Із сусідкою 70-річною Раїсою Клименко вмощується на дивані. Шафи для посуду і полиці порожні.

– Лосєв повиносив усе, що міг, – каже Раїса Клименко, перебираючи в руках ключі від своєї квартири.

– Мій перший чоловік помер, – розказує Валентина. – У мене від нього син Володимир. Восени 1996 року чоловік моєї подруги Люди познайомив нас із Лосєвим. І ми почали жити разом. Він мого сина як рідного прийняв. Ніхто в будинку не знав, що він не його батько. Спільних дітей не народили, і він своїх не має. Через два роки склалися порівну і купили цю вбиту квартиру. Я стояла в черзі на житло. Тому документи оформили на Лосєва. Щоб не було проблем із його родичами, він зробив на мене заповіт. Тепер розумію, що лише дарча давала б гарантії.

Її обличчя стомлене, під очима набряки.

– У помешканні були побиті вікна, плитка повідпадала. Зруйнована підлога. Я все це носила, бо він був на роботі. Сама привозила будматеріали, домовлялася за сантехніків.

– Жили нормально років шість, а тоді розписалися. Мені знайомі кажуть: нарешті тобі повезло. Так було, доки не пішов у церкву. В харизмати чи до п'ятидесятників. У нього родичі туди ходять. Він спочатку з них сміявся, а тоді й самого затягло. Я і його мати були проти. Він став відлюдкуватий. До півночі стояв навколішки і лепетав: «Бу-бу». Додому приводив молитися. Мене вигоняв, зненавидів. Бив ногами, тягав по квартирі, – плаче.

Торік у січні поховала свекра. Володимир через два місяці розлучився з Валентиною. Вона подала позов на розподіл майна і дізналася, що 2 лютого чоловік подарував їхню квартиру сестрі.

– Це дяка за те, що доглянула, як своїх, його батьків. Нотаріус наплювала, що я на той момент була його дружиною, тут живу і прописана. Оформила дарчу на троюрідну сестру Лосєва. Хоч він із цією родичкою не спілкувався раніше, я її лише на похороні свекрів побачила. Їй за 30, має однокімнатну квартиру, незаміжня й бездітна. Лосєв почав виносити з дому гроші, консервацію. Доки я на роботі, вивіз пральну машинку, мікроволновку, килими, DVD. Музичний центр, який купив син на першу зарплату. Навіть чашки, плєчіки і мило з мильниці.

– Він на суді сказав, що не знав мене. В Апеляційному суді, як тільки оголосили рішення, за суддями в коморку з чемоданом побіг його адвокат. Одна надія на Верховний суд. Двічі приходили дільничні. Дядюра подала заяву, що я їй не даю заселитися, щоб до 15 квітня 2013 року я вибралася. А я відповіла, що вона приймала квартиру в дар зі мною, то хай іде й живе.

– Лосєв говорив, що тут віруючі будуть молитися. А ми ж бачили, скільки Валя сил вклала в цю квартиру, – Раїса Сергіївна розмахує руками. – В чотири ранку йому ліпила вареничків, ходив як з іголочки.

Олена Дядюра живе за квартал від Валентини Іващенко. Дзвінок у квартиру не працює. Довго стукаємо. На порозі з'являється Олена у спортивному костюмі. Волосся розкуйовджене.

– Це покушеніє на часну собствєнность, – намагається зачинити двері. – Дайте спокій.

Їдемо на Хімселище до Володимира Лосєва. Він мешкає у квартирі батьків. Вікна зашторені. Сусіди кажуть, що господар удома буває рідко.

До під'їзду з ціпком і відром для сміття підходить 74-річна Нонна Гончарова.

– Валя дуже добре доглядала за батьками Володі. О сьомій ранку приїде, нагодує, прибере, приготовить і біжить на дев'яту на роботу, – згадує.

Телефоную Володимирові Лосєву.

– Це моя квартира, я робив на табачці й дуже добре заробляв. Валентина Іващенко поселилася в моїй квартирі з 2002 року, коли я зробив ремонт, купив меблі і техніку. За моїми батьками доглядали я і мої племінники. Квартиру Олені Дядюрі переписав, бо вона моя сестра.

Валентина Іващенко працює в одному з відділень Ощадбанку. Щоб заробити на житло і зробити там ремонт, підробляла двірничкою. Це підтверджують сусіди. До придбання квартири мешкала із сином Володимиром у гуртожитку. Одружилися через сім років після придбання квартири.

Нотаріальна контора 55–річної Валентини Міщенко, у якій переписали квартиру, розташована в центрі Черкас. У коридорі чути запах котячої сечі. На стільці біля клієнта сидить кішка Люся.

– Якщо квартира була придбана до шлюбу, то власником є Володимир Лосєв, – каже Валентина Міщенко. – У них шлюб зареєстрований через сім років після купівлі квартири. Я не знаю, складалися вони чи ні. Але документ про купівлю–продаж оформлений на Лосєва. Жінка ризикувала, коли давала гроші. Тоді треба було помешкання оформляти на обох. Можливо, він шахрай і її використав. Із паперів цього не видно.

реклама