15 років тому в під'їзді свого будинку був убитий 63-річний Герой України, голова Національного банку Вадим Гетьман. Спогадами про батька з «Фактами» поділилися його син Ігор та дочка Ірина.
Прийнято вважати, що фінансисти є виключно прагматичними людьми, які не схильні до надмірного прояву своїх емоцій. Можливо, публічний образ Вадима Гетьмана і відповідав цьому стереотипу, але в колі найближчих Вадим Петрович був іншим: пристрасним шанувальником поезії Расула Гамзатова, азартною та запальною людиною, яка кожне сімейне свято перетворювала на незабутнє. Куля найманого вбивці обірвала життя Гетьмана на піку професійної кар'єри.
«Заходжу в кімнату, а тато переказує однорічній онуці Марині свою промову, яку він підготував до виступу»
– Сенсом життя батька були сім'я і робота, – згадує Ігор. – Іноді він бував і суворим, але ніколи не кричав і не лаявся. Своє ставлення до того чи іншого вчинку міг висловити короткою фразою, а то й просто жестом. І цього було достатньо, щоб зрозуміти його позицію.
– Для мене найстрашнішим покаранням після будь-якої провини були слова батька «Ірино, мені з тобою треба поговорити. Без мами», – розповідає Ірина. – Тато спокійно вимовляв: «До мене дійшла інформація, що ти в такій-то ситуації була неправа. А ось тепер давай думати. Ти несеш відповідальність не тільки за себе, а й за всю сім'ю і прекрасно знаєш, що носиш прізвище, яке досить відома, і будь-який твій вчинок відбивається не тільки на тобі». Ці слова більше інших аргументів змушували замислитися про свої дії. На щастя, такі розмови траплялися рідко.
Тато був дуже рідною і теплою для мене людиною. Пам'ятаю такий випадок. На першому курсі інституту батьки купили мені досить дорогу на ті часи шапку зі шкури песця. Але буквально тижнів через два я її у виші десь загубила. Поїхала зі своїм «горем» на роботу до батька. І з порога зі сльозами на очах заявила: «Я втратила шапку». Він схопився і каже: «Іро, і ти по такому морозу йшла без головного убору?!» Про вартість втрати він навіть і не згадав, його в першу чергу хвилювало те, що я могла захворіти...
Удома тато дуже любив влаштовувати небанальні, красиві сімейні свята. Одного разу на Новий рік він переодягнувся в червоний костюм... гетьмана Запорізької Січі, подарований кимось із друзів. Козацький одяг батько запросто зробив «дідморозівським», приклеївши собі штучну бороду і одягнувши волохату шапку. Вийшов такий собі Дід Мороз з українським національним колоритом. І ви навіть не уявляєте, що він витворяв з дітьми, яких тоді у нас у будинку зібралося не менше десятка, оскільки до моєї доньки прийшли друзі. Вони всі разом з Вадимом Петровичем співали-танцювали, вірші розповідали. За кілька хвилин до Нового року я покликала батька за стіл. Він зайшов до кімнати, де сиділи дорослі, зняв бороду. У цей момент його і «викрив» хлопчик, який приплентався слідом. Той повернувся до дітей і гордо повідомив: «Я ж казав, що дідів морозів не буває!» Вадим Петрович негайно кинувся рятувати ситуацію: «Дивіться, за кілька хвилин настає Новий рік, а старий вже пішов. Значить, старий Дідусь Мороз теж пішов – і у нього відпадає борода. А прийде Новий рік – з'явиться новий Дід Мороз». І діти повірили. Правда, після дванадцяти комусь із старших довелося ставати новим Морозом... У цьому був весь Вадим Петрович: він любив дарувати радість оточуючим.
– Онуків, напевне, просто обожнював?
– Не те слово! У 1990 році у мене народилася дочка Маринка, – продовжує Ірина Вадимівна. -– Їй було півтора місяці, коли несподівано захворів мій чоловік. І я попросила маму поцікавитися в батька, чи не буде він проти, якщо я з малятком тиждень поживу в них, щоб донька не підхопила інфекцію. Вадим Петрович негайно подзвонив мені і рішуче заявив: «Негайно приїжджайте». Замість тижня ми прожили в батьків півроку, тому що тато нас просто не відпускав. Він приходив з роботи і відразу забирав у мене Маринку, няньчився, розмовляв з нею. Коли вони з онукою були вдвох, я була зайвою. Пам'ятаю, одного разу заходжу в кімнату, а батько щось розповідає Маринці. Прислухаюся, а він їй переказує свою промову, яку підготував до виступу. І знаєте, що найдивніше? Маринка його уважно слухала.
Валентина та Вадим Гетьман разом з дочкою Іриною ведуть свою онучку Маринку до першого класу. 1 вересня 1997
Коли тата не стало, Маринка довгий час взагалі не могла про нього говорити, дуже важко переживала цю трагедію. У той страшний вечір 15 років тому ми втрьох – мама, я і Марина – чекали Вадима Петровича вдома. Коли пролунав дзвінок, всі кинулися до дверей: «Дідусь прийшов». Але на порозі стояв міліціонер, який і повідомив нам страшну новину...
«Вадима Петровича не стало на третій день Великодня – у Світлу седмицю. У народі кажуть, що в цей період душі людей йдуть відразу в рай»
– А ми 22 квітня 1998 досить рано лягли і вже спали, коли пролунав телефонний дзвінок Ірини, – згадує Ігор Вадимович. Він з дружиною і дітьми Ганною та Сергієм живе в Запоріжжі. – Сестра вимовила всього одну фразу: «Папу застрелили в ліфті». У мене все обірвалося всередині, і я чомусь відразу поклав трубку. Не в змозі був усвідомити подію, в голові все почорніло. Як таке могло статися?! Батько з мамою тільки-тільки повернулися з відпустки, це був його перший робочий день після відпочинку...
– Передчуття біди не було?
– За кілька днів до вбивства, – розповідає Ірина Вадимівна, – у шкільному портфелі доньки Маринки розбилося маленьке люстерко. Я чистила її портфель і побачила осколки. Серце тьохнуло: погана прикмета. Але в той момент я і припустити не могла, що вона обіцяє таку біду. Єдиною втіхою може бути те, що Вадима Петровича не стало на третій день Великодня – у Світлу седмицю. У народі кажуть, що в цей період душі людей йдуть відразу в рай. Нам нічого не залишається, як вірити в те, що в тому світі татові краще. Без цієї віри жити просто нестерпно. А 22 квітня, як з'ясувалося, відзначається день святого преподобномученика Вадима. Про це ми дізналися вже після трагедії...
До речі, до питання про передчуття. Вірніше сказати – про знаки і пророцтвах. Якщо пам'ятаєте, наприкінці березня 1998 вибирали народних депутатів. Папа балотувався в одному з округів Черкаської області. І під час агітаційної кампанії хтось поширив листівку з фотографією батька в траурній рамці. Папа подав до суду з цього приводу. Перше засідання мало відбутися на початку травня. Але мерзенна витівка суперників Вадима Гетьмана за парламентської виборчої кампанії виявилася пророчою...
– На думку соратників Вадима Петровича, він багато в чому відповідав своєму прізвищу: був таким же мудрим і стриманим, яким і повинен бути керівник козацького війська... Ви вивчали родовід своєї родини?
– Рідний брат батька, дядько Сашко, та й мій брат Ігор цікавилися історією роду, – каже Ірина Вадимівна. – З'ясували, що дід Вадима Петровича Трохим був репресований і розстріляний в 1930-ті роки. У нас збереглася одна фотографія Трохима Гетьмана: він служив тоді в царській армії, одягнений у козацьку форму. На жаль, більш давня історія роду нами не з'ясована...
Що ж до тата, то його характер дійсно, можна сказати, відповідав прізвищу. Коли 22 квітня ми відвідуємо батька на Байковому кладовищі, завжди біля його могили застаємо людей. Донині вони дякують Вадиму Петровичу за допомогу в складних ситуаціях. Його цілеспрямованість і принциповість ще довго могли служити країні. Багато людей, які знали Гетьмана, кажуть, що, якби не ця трагедія, Україна могла піти по іншому шляху розвитку. Я переконана, що такі заяви аж ніяк не голослівні.
– Вадима Петровича не без підстав вважали трудоголіком. А відпочивати він умів?
Ігор Вадимович з онуком Святославом – правнуком Вадима Гетьмана
– Роботу на дачі можна вважати відпочинком? Тато любив копатися в землі і ще в радянські часи купив дачу, – згадує Ірина Вадимівна. – Але потім вийшло розпорядження, що забороняло держслужбовцям (батько тоді був першим заступником голови Державного комітету з цінами УРСР) мати власні дачі. І садовий будиночок довелося продати. Вадим Петрович відводив душу на землі, вже коли нам з чоловіком вдалося купити невелику ділянку і побудувати там дачу. Ще пізніше, коли батько очолив Національний банк України, йому виділили державну дачу в Пущі-Водиці. Пам'ятаю, перед вихідними тато питав у Маринки: «Їдемо в ліс на держдачу або на землю, в наш будиночок?» Донька вибирала землю, в якій можна колупатися.
Тато виріс у селі, любов до землі у нього була в крові... А просто відпочивати любив в Криму. За час відпустки скидав, як правило, кілька кілограмів, тому що вранці обов'язково влаштовував в море запливи хвилин на 40, а крім того, дуже багато просто ходив уздовж берега.
«Сумніваюся, що Павло Лазаренко був реальним замовником вбивства батька. У них не було ні політичних, ні фінансових протиріч»
– Чи могла принциповість Вадима Петровича спровокувати конфлікт і викликати вороже ставлення людей до нього?
– Я не зустрічала людини, більше схильного до компромісу, ніж мій батько. Посудіть самі: після призначення Вадима Петровича головою Нацбанку багато співробітників побоювалися, що він змінить весь штат НБУ. Але тато практично нікого не звільнив з команди попередника. Більше того: своїм умінням бачити і цінувати в кожній людині особистість він зумів привернути до себе людей, – згадує Ірина Вадимівна.
– Батька відрізняли любов до життя і повага до людей, – розповідає Ігор Гетьман. – До підлеглих він ставився майже як до членів своєї сім'ї. Ніколи не дозволяв собі демонструвати перевагу над тими, хто нижче його за посадою. Навіть водій, прибиральниця – він завжди вважав їх рівними. Якщо ж коли і траплялося стосовно до кого-небудь надмірно емоційна або невиправдана репліку, то потім завжди знаходив у собі сили вибачитися і повернути відносини в нормальне русло.
– Десять років тому вбивцю Вадима Гетьмана – Сергія Кульова засудили до довічного ув'язнення. Згідно з офіційною версією слідства, замовником злочину є екс-прем'єр Павло Лазаренко. Як ви ставитеся до цієї версії?
– Думаю, що мотиви вбивства тата однозначно політичні. Але я сумніваюся, що саме Павло Лазаренко був реальним замовником цього злочину. У них з батьком не було ні політичних, ні фінансових протиріч, – вважає Ірина Вадимівна.
– Офіційна версія слідства викликає великі сумніви через численні протиріччя, – говорить Ігор Гетьман. – Наприклад, кілер Сергій Кульов, на рахунку якого не одне вбивство, зізнався в тому, що вбив Вадима Гетьмана лише після року утримання в СІЗО. Складається враження, що для Кулєва злочином більше, злочином менше – не має значення, от і повісили на нього ще одне. До того ж, всі члени банди, які нібито готували злочин і до складу якої входив Кульов, мертві. При цьому слідством так і не встановлено мотивів вбивства, а знаряддя злочину не знайдено. Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, можна було більш детально розібратися в тій справі, але, на жаль, цього не зробили.
реклама
