Працівники Управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області знайшли притулок для колишнього засудженого Миколи Самохіна.
Чоловік відбував покарання в Старобабанівській виправній колонії (№ 92) на Черкащині. Коли до виходу на волю йому залишався лише один рік, тяжка хвороба прикувала його до лікарняного ліжка. Впродовж місяця лікарі Уманської районної лікарні намагались поліпшити його стан, але чоловік залишався безмовним та повністю спаралізованим.
Адміністрація установи підготувала подання до суду про звільнення його від відбуття покарання за станом здоров’я. Проте, незважаючи на те, що суд ухвалив рішення на користь звільнення Миколи, чоловік так і залишився у стінах колонії. Виявилось, що у нього взагалі немає нікого з рідних, а отже й доглядати за ним нікому, інформує прес-служба пенітенціарної служби області.
– Ми опинилися в незрозумілій ситуації – говорить заступник начальника Старобабанівської виправної колонії Микола Івахненко. – Цілком законно Миколу Самохіна ще в березні можна було звільнити з колонії, але ми не змогли цього зробити, адже він потребує постійного догляду й, у той самий час, нікому не потрібен. Наші співробітники здійснили поїздку до міста Сміла, розшукали будинок, що зазначений в особовій справі як місце прописки. Проте до квартири потрапити їм не вдалось, а ніхто з сусідів взагалі не зміг пригадати Миколу.
У пошуках вирішення ситуації співробітники Старобабанівської виправної колонії та управління Державної пенітенціарної служби в Черкаській області звернулись до різноманітних організацій та фондів. Та допомогти хворому зголосилася лише благодійна організація інвалідів «Коло друзів» у рідному для чоловіка місті Сміла. У той час у приміщенні, яке їм вдалось придбати, ще тривав ремонт, але, незважаючи на це, Микола став першим пацієнтом майбутнього реабілітаційного центру. Благодійники повністю взяли на себе витрати на лікування та проживання хворого.
Директор смілянської благодійної організації «Коло друзів» Сергій Голуб розповів, що основна їхня мета – навчити людину жити зі своїми вадами:
– Я зрозумів, що багатьох людей можна навчити жити далі, – говорить він. – Інвалідність – це ще не кінець, не все втрачено. Головне – навчити обслуговувати самого себе в побуті. Ми плануємо, що в майбутньому у нашому реабілітаційному центрі одночасно зможуть перебувати десять осіб.
Начальник сектору по контролю за виконанням судових рішень Черкаського облуправління Державної пенітенціарної служби Олександр Співак відвідав Миколу рівно за тиждень після того, як благодійна організація взяла над ним опіку. Розповідає, що найперше його вразили зміни, що відбулись з чоловіком за такий короткий проміжок часу:
– Для мене певною мірою стало несподіванкою те, що я побачив. «Безнадійного» пацієнта вже немає, адже у стані Миколи помітні зміни на краще: – він починає ворушити руками та намагається промовляти слова.
Також він розповів, що за хворим організовано цілодобовий догляд, двічі на день його на інвалідному візку вивозять на свіже повітря.
Начальник управління Державної пенітенціарної служби України в Черкаській області Анатолій Грищенко, коментуючи цю ситуацію, зауважив:
– На Черкащині такий випадок трапився вперше, і ми дуже вдячні благодійній організації «Коло друзів» за те, що вони прийшли на допомогу людині, яка опинилась у надзвичайно складних життєвих обставинах. Особливо приємно, що, даючи згоду на поселення Миколи Самохіна до реабілітаційного центру, вони не цікавились, чи є у хворого за плечима вирок суду, а прийняли його по-християнськи милосердно.
Анатолій Васильович зазначив, що добрі справи не мають залишатись непоміченими, тому в подальшому «Коло друзів» може заручитись підтримкою пенітенціарної служби Черкащини.
реклама
