Жителі села Леськове Монастирищенського району звернулися до голови Черкаської облдержадміністрації Сергія Тулуба, прем'єр-міністра України Миколи Азарова та міністра оборони України Павла Лебедєва з проханням передати палац Даховських сільській громаді. Зараз будівля підпорядкована Міністерству оборони. Місцеві й туристи не можуть відвідувати пам'ятку архітектури, вона руйнується, інформує «Газета по-українськи».
Леськове розташоване за 5 км від райцентру. Там близько 700 жителів. Більшість працюють на місцевому фермерському господарстві або їздять на роботу до Монастирища. В селі зберігся палац польського шляхтича Казимира Даховського.
– Розповідали, що колись у маєтку Даховських був ліфт для обслуги, парове опалення, водопровід. Малими ми любили там гуляти. Але пролазити на територію доводилося тихо, не завжди пускали. В різний час там були піонерський табір, санаторій, госпіталь, склад медикаментів. Особливим шиком було святкувати в замку день народження або погуляти вночі, – говорить Галина Міщак. Сидить із чоловіком Валентином біля ставка.
– Для села той замок міг би стати спасінням. Сюди приїжджали б туристи, возили б на екскурсії школярів. За зароблені гроші можна було б провести водопровід. У нас тут з водою проблеми. А може, й автобуси пустили б щодня. Часто буває таке, що треба терміново до міста, а дістатися нічим, – каже Валентин Петрович.
Палац Даховських знаходиться на вул. Леніна. Обнесений цегляним парканом. Місцями його висота сягає 2 м. Зверху в кілька рядів натягнули колючий дріт. На траві під мурованими стінами селяни пасуть кіз та корів. Біля залізних воріт висить табличка «Контрольно-пропускний пункт в/ч А1382». Виходить охоронець, років 50. Впустити відмовляється:
– Зараз у замку тривають реставраційні роботи. Пропускати сторонніх суворо заборонено. Та й на що там дивитися? Скрізь дошки, цегла. От коли відремонтують – приходьте, вам усе покажуть та розкажуть.
Навпроти палацу – сільрада, два магазини і бар.
– Ми зверталися до різних інстанцій – від губернатора до Верховної Ради. Хочемо, щоб палац передали громаді, – говорить сільський голова Анатолій Гаврилюк. – Зараз він на балансі Міністерства оборони. Близько року тому торговельно-промислова компанія «Регіон» узяла його в оренду. Зараз проводиться підготовка до реставрації. Робітники прибирають подвір'я, зачищають від чагарників. У приміщеннях обдирають штукатурку, міняють старі вікна та ремонтують дах. Вони переконують, що після ремонтних робіт палац виглядатиме, як при Даховських. Ймовірно, відкриють для туристів.
Біля воріт будівлі зупиняється «Ауді» з чотирма пасажирами. Після хвилинної розмови з охоронцем автівка розвертається.
– Не пустили. Мені про замок бабуся розповідала. Вона тут працювала після війни, коли був будинок відпочинку. Тоді це місце процвітало. Навіть уманська «Софіївка» порівняно з палацом Даховських виглядала тьмяно, – каже 37-річний водій Сергій Панасюк. Приїхав до Леськового зі столиці.
Із двома пакетами з продуктового магазину виходить дівчина, років 20:
– Сюди часто приїздять молодята фотографуватися. Але про це треба наперед домовлятися з керівництвом. Туристів до палацу раніше пускали за 10 гривень з людини, але десь з осені нікому не дозволяють заходити.
Повз проходять 11-річний Олександр та 14-річний Андрій.
– Чого ви переживаєте? Там весь забор у дірках. Можете тихенько пролізти в одну з них і подивитися на замок. Ми так, буває, робимо, – радять.
Знаходимо місце в мурі, де найбільше обвалилася цегла. Перелазимо на густо заросле деревами та чагарниками подвір'я палацу. Кам'яні сходи будівлі майже зруйновані. Лежить купа дерев'яних дощок. Їх викидають робітники з вузьких вікон споруди. Чути грюкіт інструментів та розмови працівників. Один із них, побачивши нас крізь вікно, кличе охоронця. Швидко повертаємося.
– До нас минулого року приїжджали друзі з Москви. Вони історики, – каже Наталія Москалюк. Спостерігає, як перелазимо через паркан. – Так вони й не знали, що на Черкащині є такий палац. Та що вони? Навіть у Монастирищі не всі про нього знають.
Нащадки князів живуть у Гельсінкі.
Крім палацу Даховських, в області збереглися ще два – Шувалова в місті Тальне та Лопухіних-Демидових у райцентрі Корсунь-Шевченківський.
У мисливському палаці графа Шувалова довго був технікум. Згодом – музей хліборобства. 2006-го його закрили на реконструкцію, експонати перенесли в інше приміщення. Торік у будівлі припинили ремонтні роботи за браком коштів.
– Спершу замок обнесли 2-метровим забором із написами «Стороннім вхід заборонено». Поставили охоронців із собаками. Із даху зняли старовинну голландську черепицю й перекрили дешевою металочерепицею. Говорять, що замок хотіли віддати під дачу комусь із депутатів. Сусіди бачили, як декілька років тому в лісі їздили пару білих лімузинів. Біля музею ходили якісь чоловіки в чорних костюмах і купа охорони з ними, – розповідає 49-річна Наталія Біла з Тального.
У Корсунь-Шевченківському збереглася садиба князів Лопухіних-Демидових. Нині на цій території діє державний історико-культурний заповідник. У палаці – музей.
– Прямі нащадки наших Лопухіних-Демидових живуть у Фінляндії, в Гельсінкі, мають інше прізвище, – говорить завідувач музею історії Корсунь-Шевченківської битви Тетяна Полякова. – Туди виїхав старший син Олександр 1917 року. У Корсунь не приїздили, були в Петербурзі. До нас приїздив князь Вадим Олегович Лопухін 2004-го, хоча він з іншого коріння Лопухіних. Але 1995 року голова російського імператорського дому велика княгиня Марина Володимирівна передала титул наших князів йому.
реклама
