ЗМІ з’ясував, наскільки «депресивною» є Черкаська область

В Україні до депресивних регіонів, за різними оцінками, належить від 4% до 15% території країни, де проживає близько 12% населення. У таких регіонах ВВП і середня зарплата можуть бути на чверть нижче, ніж у середньому по Україні, а рівень безробіття – вище, зазначає «Інвест-газета».

Зі списку депресивних територій «випадають» невеликі шахтарські селища і моногалузеві промислові містечка. Часто вони оточені цілком успішно оброблюваними сільгоспугіддями або в них є розвинений «сусід», який поліпшує загальну статистику адміністративної одиниці.

Щоб збільшити зображення, натисніть на нього

Експерт Центру міської історії Центрально-Східної Європи Роман Лозинський вважає, що за рядом параметрів до депресивних районів можна зарахувати і Донбас. Навіть незважаючи на те, що традиційно він вважається одним з економічно розвинених регіонів України.

«Досить високий рівень економічного розвитку і добробуту населення. Протягом тривалого періоду тут підтримували штучно завдяки держпідтримці вугільної галузі, оскільки значна кількість вугільних шахт є нерентабельними і вимагають постійних державних дотацій. Разом з тим можливостей для швидких структурних змін в економіці регіону мало», – пояснює свою позицію Лозинський.

За рахунок чого живуть у депресивних регіонах? В основному за рахунок трудової міграції. Або жителі, які не виїхали, в кращому випадку стають дрібними підприємцями, фактично обслуговуючи сім'ї «заробітчан» – збираючи євровікна або випікаючи рогалики з повидлом. У гіршому – продовжують сидіти в напівзруйнованих КБ і НДІ з мінімальною зарплатою.

Хоча місцева влада мріє про технопарки і культурні центри, основними напрямками для інвестицій найчастіше стають старі радянські заводи і підприємства харчової промисловості. Так, наприклад, житомирська корпорація «Укрпродукт Груп» (бренди «Наш молочник» і «Народний продукт») в 2007 році викупила молокозавод у Старокостянтинові. Після його модернізації корпорація подвоїла свої виробничі показники. Угорська Flextronix придбала гігант радянського приладобудування - Берегівський радіозавод. Тепер він завантажений роботою – виробництвом комп'ютерних комплектуючих. Французька Imerys змогла підняти Ватутінський комбінат вогнетривів у Черкаській області – зараз підприємство експортує свою продукцію до країн Європи. Колишні співробітники Бориславських хімзаводів засновують приватні підприємства з виробництва реактивів – приклад «Інтер-Синтез», який виготовляє харчові добавки. А в Дружківці Донецької області корпорація «Гірничі машини» реанімувала Дружківський машзавод, що виробляє гірничо-шахтне устаткування.

Частина виробництв створюються в депресивних регіонах з нуля. Польська компанія Cersanit побудувала у Новоград-Волинському завод з виробництва плитки і сантехніки, яка продається по всій Україні. А «Євротрубпласт» – заводи пластикових труб відразу в двох колишніх центрах хімпрому – Рубіжному Луганської області та Калуші Івано-Франківської.

Багато інвесторів скаржаться на погану інфраструктуру і персонал, який не завжди здатний працювати в нових умовах. Проте в моногалузевих містах досі залишилося чимало висококваліфікованих кадрів, для яких стабільна робота на виробництві куди привабливіше ніж необхідність їхати з рідного міста. Персонал зупинених підприємств часто можна повернути із заробітків, якщо запропонувати людям конкурентні умови праці.

Ставлення місцевої влади до інвесторів – теж великий плюс. Чиновники готові сприяти бізнесу в отриманні дозвільних документів, допомагають оперативно домовитися з обленерго, облгазами та іншими місцевими партнерами. Адже для них нове виробництво може стати мало не єдиним джерелом поповнення бюджету.