Пляшки з-під горілки та газованих напоїв, бляшанки та одноразовий посуд, ганчір’я та використаний папір… Увесь цей клопіт сьогодні – невід’ємна частина дахнівського пляжу от уже кілька років поспіль.
Та незважаючи на це, пляж за Черкасами разом із чистим, наповненим хвойним ароматом повітрям та абрикосовими посадками залишається улюбленим місцем відпочинку для жителів обласного центру під час літніх уїк-ендів.
У будній день на дахнівському пляжі нелюдно. Основний контингент – підлітки та пенсіонери-інтелігенти. Порожню галявинку знайти просто. Розстеляємо ряднину й простягаємося засмагати. Очі одразу знаходять об’єкт для вивчення – серед припорошеної піском стопки пожовклих від сонця газет визирає передвиборча брошурка одного із кандидатів у народні депутати. Знав би він, що лежатиме отак горілиць на пляжі й вимушено засмагатиме довічно. Вдивляємося в подерте обличчя на знімку. Знайоме лице…
Поруч стелиться жінка років 40. Перша заводить розмову про сміття на пляжі. Представляється Марією Кучмою. Каже, що живе в Дахнівці й дуже обурена, що пляж не прибирають.
– Востаннє тут була на пляжі кілька років тому. Пам’ятаю, сміття тоді теж було. Але цього року його стало ще більше, – не стримує емоцій відпочивальниця. – Якось соромно, що в нас такий народ. Мене привчили прибирати за собою, так і роблю. Принесла із собою солодку кукурудзу, з'м, а качан у кульочку заберу додому. Так само роблять мої подруги, що живуть у місті й ходять на центральний пляж у Черкасах. Недопалки ніхто з них теж не кидає в пісок, збирають у пляшку і в найближчий смітник. Хоча тут і смітника толкового немає.
По нозі впевнено лізе мураха, лоскочучи тіло крихітними лапками. Такої худобинки на піску пасеться багацько. Поїсти й запити вистачить усім і ще надовго, тому мурашви розплодилося доволі. Та й меню на пляжі кожному до смаку буде…
От тільки комариній зграї непереливки. Після хімічної атаки багато їхнього брата полягло, проте багато й залишилося…
Надія Онищенко, 70 років, комарів на пляжі не боїться, бо з онуками ходить туди лише вдень. Каже, що страшніше дітей вести в отакий гадючник, де й пляшок море побитих, і сміття на кожному кроці.
Жінка збирається йти додому, складає рушники в пакет, в окремий пакет сміття.
– Коли молодою приїздила з сім'єю сюди на пляж, то зовсім інша картина поставала перед очима. Скрізь чистота і порядок, а красота яка кругом, – каже пенсіонерка. – Зараз серце кров'ю обливається, коли подивлюся на ці гори сміття. Сіли на пісочок полежати, а з кущів тхне, бо туди хтось щось викинув. Вихід з цього є – навчитися прибирати після себе.
Жінка поволі йде до дороги, зникає за кущем верби. З іншого боку того ж куща – купка імовірно торішнього сміття, трохи прілого, вигорілого. Поруч із пляшками з-під оковитої – шматок подертого рядна.
О, а чей туфля?
Серед зелених заростів дерев вдалині проглядаються оранжеві вершечки абрикос. Пригадуються слова моєї знайомої з Білорусі, мовляв, ніколи не могла подумати, що можна лежати на пляжі й на спину падатимуть спілі абрикоси. (E Білорусі прохолодніше й абрикос у такій кількості немає ). Як тут не запишаєшся?
Та одразу соромно стає.
А може, річ не в смітті? Може, це в серцях наших пляшки з-під горілки та газованих напоїв, бляшанки та одноразовий посуд, ганчір’я та використаний папір… Може, там, у першу чергу, слід лад навести.
Наталія Каузак
