Член правління військово-патріотичного об'єднання «Орієнтир» Володимир Косенко, розповідаючи про пошуки важкої техніки, часів Першої та Другої світових воєн, виданню «Вечірній Харків», пригадав, як у Черкаській області збирав із колегами «те, що залишилося від танків».
– Знайти військову техніку цілою – велика вдача. В основному доводиться збирати її залишки. За останні кілька років було знайдено фрагменти двох радянських літаків рік тому в Зміївському районі. Також «підняли» кілька радянських і німецьких танків або, точніше, те, що від них залишилося. Наприклад, у Черкаській області ми збирали Т-34, який був розірваний на «шматки». Найбільшою деталлю був фрагмент люка, – пригадує Володимир Анатолійович.
Інший радянський танк також сильно постраждав у бою.
– Ми витягували його з болота майже два роки. Спочатку знайшли його бокові частини, потім – більш дрібні фрагменти. Проте для мене це дуже дорога знахідка. З нього вдалося зробити пам'ятник, який знаходиться в селі Нижній Бишкин на Зміївщині. Він виглядає так: гусениця від танка у вигляді дуги, до якої підвішені три бронзових гільзи. На вітрі вони дзвенять, як дзвіночки. Також на постаменті знаходиться шматок броні й вежа танка. З розповідей старожилів ми дізналися історію бою, в якому загинула ця машина. Т-34 відважно бився з трьома німецькими танками. Вороги загнали його в болото, але танк продовжував відбивати атаки, поки в дулі не застряг один зі снарядів. Німці скористалися паузою і розстріляли машину, – розповідає Володимир Косенко.
Очевидно, сталася детонація боєкомплектів, що знаходяться всередині машини, оскільки від вибуху її частини розлетілися по всьому болоту.
– На жаль, нам нічого не вдалося дізнатися про відважний екіпаж, бо не виявили ні останків людей, ні номерних деталей, – зітхає він. – Що стосується цілих танків, то діставати їх із водойм і низин – непосильне завдання. Не існує такої лебідки або крана, що здатні витримати «на відрив» більше ста тонн. Хоча мені якось вдалося ознайомитися з німецькою брошурою 1942 року, в якій давалися рекомендації, як дістати техніку, яка застрягла в болоті.
За словами Володимира Косенка, географія їхніх пошуків – вся Україна.
– Крім «Вахти пам'яті» (щорічного пошукового заходу), невеликими пошуковими групами хлопці виїжджають до бойових місць у будь-яку пору року, крім зими. Зараз одна з груп працює в Луганській області. Особисто я проводив пошуки в Херсонській, Хмельницькій, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Житомирській, Черкаській, Дніпропетровській областях та на Закарпатті. Багато разів «копали» у Київській та Полтавській, – зазначає Володимир Анатолійович.
Шукачами стають люди різних професій і віку.
– Серед нас є священик, студенти, курсанти, бізнесмени, музейники, вчителі, рятувальники ДСНС (приїжджали на виклики, щоб ліквідувати боєприпаси, і вирішили залишитися у нас). Всього в організації нараховується 38 учасників і майже стільки ж кандидатів, оскільки нікого відразу до лав пошукачів ми не беремо і рік придивляємося до людини. Це необхідно, щоб відсіяти «чорних копачів», які потім в своїх цілях можуть використовувати наше посвідчення. Наймолодшому члену команди 8 років – це син нашого священика. Я вважаю, що всі учасники нашого співтовариства – це дійсно патріоти своєї країни і приходять до нас за велінням серця, – каже пан Косенко.
