Посол Ізраїлю приїздив до Черкас вшанувати праведницю народів світу

Меморіальна дошка на вшанування пам’яті черкаської освітянки, праведниці народів світу Олександри  Шулежко з’явиласявчора на фасаді будинку по вулиці Хрещатик, 200 у Черкасах.

На церемонію відкриття завітали Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні пан Реувен Дін Ель, дочка праведниці – Лариса Шулежко, представники Федерації єврейських общин «МетроВест» (штат Нью Джерсі), єврейської громади та керівництво області й міста.

Встановлення пам’ятної дошки ініціювали обласний благодійний єврейський фонд «Турбота поколінь – Хесед Дорот», міська громадська організація «Об’єднана єврейська громада» та єврейська недільна школа, зазначають у прес-службі Черкаської ОДА.

Над її створенням протягом останнього місяця працював черкаський скульптор Владислав Димйон. На пам’ятній дошці висічений неоціненний подвиг Олександри Максимівни. Її встановили на місці, де в період німецької окупації працював дитячий будинок на чолі з Олександрою Шулежко. У ньому знайшли прихисток понад 90 дітей різних національностей, серед яких від голодної смерті було врятовано 25 єврейських сиріт.

– Ідея вшанування Праведниці народів світу Олександри Шулежко зародилась ще 10 років тому. Ми розглядали кілька варіантів: пропонувалось назвати її іменем одну з вулиць міста, присвоїти Праведниці звання «Почесний громадянин Черкас» або встановити меморіальну дошку. Врешті, зупинилися на останньому, – розповів директор обласного благодійного єврейського фонду «Турбота поколінь – Хесед Дорот» Дмитро Співаковський. – Лише за кілька днів до смерті Олександрі Шулежко було присвоєно звання «Праведниці народів світу».

Заступник голови облдержадміністрації Тетяна Прітченко наголосила: відкриття цього пам’ятного знаку є символом поваги та вічної пам’яті сильній жінці.

– Ми з вами – черкащани – пишаємося тим, що живемо на славній історичній землі. Землі, яка зростила великих геніїв українського народу, таких як Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левчицький і багатьох інших. Серед цих величних постатей і наша землячка Олександра Шулежко, – звернулася Тетяна Федорівна. – Це жінка-мати, жінка-легенда, яку ми шануємо, яку будуть пам’ятати прийдешні покоління. Низько схиляємо голову перед цією жінкою за її мужність, за її доброту та за її людяність.

Захоплення духовною міццю Олександри Шулежко висловив Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні пан Реувен Дін Ель.

– Це великий подвиг! Ця жінка ризикувала власним життям та життям своїх найближчих людей задля порятунку чужих дітей, – звернувся до присутніх Посол та наголосив, що нині в Україні 241 людину удостоєно званням «Праведників народів світу». – Я брав участь у багатьох таких заходах, але вперше я присутній на заході такого масштабу!

Щиросердні слова вдячності та побажаннями добробуту й благополуччя усім присутнім та ініціаторам проекту висловила дочка праведниці Лариса Шулежко, яка приїхала з Києва.

– Шкода, що не дочекалася сьогоднішньої події моя старша сестра Алла Федорівна Шулежко. Саме вона першою почала роботу над відродженням доброго імені, честі та гідності нашої матері, – звернулась до гостей Лариса Федорівна. – Наша мати була простою українською жінкою. Під час війни вона не могла оминути увагою цих сиріт. Їх вона прирівняла до своїх рідних дітей. День за днем протягом двох років на окупованій території робила все можливе для того, щоб зберегти їхнє життя.

Довідка

Олександра Шулежко народилася в Драбівському районі в багатодітній заможній сім’ї. Закінчила гімназію, згодом – педучилище. До війни працювала в дитячому садку в Черкасах.

Коли розпочалася війна, жінка не змогла евакуюватися – на руках було двоє маленьких донечок 4-ох і 7-ми років. Якось Олександра Максимівна побачила маленького хлопчика біля тіла мертвої матері та привела його до себе додому. Так у неї з’явилася думка рятувати осиротілих дітей. Згодом пішла до німецького коменданта просити дозволу організувати притулок. Він відгукнувся за однієї обов’язкової умови: у притулку не повинно бути єврейських дітей, інакше розстріляють усіх.

На той час в Олександри Шулежко назбиралося вже близько 100 дітей, віком від трьох до 16 років, серед яких 25 були євреї. Вона не могла від них відмовитися. Тому дала єврейським дітям інші прізвища, імена, національності й суворо заборонила розповідати про своє справжнє минуле. Ніхто з дітей за весь час не обмовився.

Після закінчення війни жінку звинуватили у співпраці з нацистами, сказавши, що її ніхто не уповноважував це робити. Олександрі Шулежко заборонили працювати за спеціальністю. Їй довелося довго поневірятися зі своїми доньками в пошуках житла, важко було влаштуватися на роботу. Згодом її взяли реєстратором до центральної міської поліклініки.

Визнання для жінки прийшло у 60-х роках завдяки священику Троїцької церкви отцю Ємельяну. Їй було видано партизанський квиток, а згодом жінку нагородили орденом Великої Вітчизняної війни. Вийшовши на пенсію, Олександра Максимівна переїхала до однієї із доньок у Київ. На схилі літ написала спогади про своє життя. Буквально за два дні до смерті їй було вручено важливий документ, з якого вона дізналася, що має звання «Праведника народів світу». 1996 року Міжнародна єврейська організація жертв нацизму (Ізраїль) присвоїла їй це звання, її ім’я також зазначене на Алеї пам’яті в Єрусалимі.