Собаки з притулку виживають коштом небайдужих людей

Собаки в черкаському міському притулку незабаром можуть стати агресивними й голодними. На їжу для них цьогоріч влада не дала ні копійки. Тварини виживають коштом небайдужих жителів міста, інформує «НТН».

Пенсіонерка Віра Миць вже четвертий рік підгодовує безпритульних тварин. Ледь не щодня вона встає вдосвіта, щоб наварити каші для собак із притулку. На це витрачає чверть пенсії.

– Я, чесно кажучи, витрачаю десь до 200 гривень. Оце як пенсія, то я купляю мішок каші, – каже пенсіонерка.

Завдяки допомозі таких небайдужих жителів й виживають собаки в міському притулку. Нині їх тут до трьохсот. З часу його створення – а це 2008 рік – фінансувати заклад обіцяла влада Черкас. Утім, захисники тварин твердять: чиновники дають на утримання чотирилапих копійки.

– Із часу створення притулку виділялися копійки. Собаки існують за рахунок пожертвувань, – каже зоозахисниця Ольга Абукаре.

Цьогоріч ситуація мала б змінитися: тендер на закупівлю харчів для собак виграв приватний підприємець, який за помірними цінами міг би забезпечити тварин їжею на 9 місяців. Втім, вона досі лежить на складах бізнесмена.

– До сьогоднішнього дня увесь об'єм знаходиться в мене: жодного кілограма не попросили привезти, тому чим і як годують собак, я не знаю. Питання не до мене. Я зі свого боку готовий був привезти у перший же день і до сьогодні необхідну кількість, – запевняє приватний підприємець Віталій Федоренко.

На утримання псів передбачено більше двохсот тисяч гривень, та ці кошти перерахувати чиновники не можуть. Зазначають: така катастрофічна ситуація не лише з тваринами.

– Я не можу сказати, що ситуація з притулком краща, ніж із лікуванням людей в лікарнях, тому що навіть захищені статті через проблеми із казначейством проходять важко. На жаль, проплати по притулку не йдуть, – констатує заступник Черкаського міського голови Павло Карась.

Допоки в міськраді розводять руками, Віра Павлівна щодня ходить до притулку. Жінка хвилюється, чи встигне отримати пенсію, щоб купити крупи для тварин. Дивитися в очі голодних собак для неї – найбільша мука.

– Вони мені як люди. Я людей так не люблю, як їх, – каже бабуся.