Сільські голови нараховують собі понад 11 тисяч зарплати

300 мільйонів гривень – той ресурс, який з'явився у бюджетах сільрад завдяки податковій реформі. Однак кошти пішли не на благоустрій населених пунктів, а на зарплати самих працівників сільрад, пишуть «Вечірні Черкаси».

У селі Дубіївка Черкаського району премія для працівників сільрад – стовідсоткова, а от працівникам школи та ФАПу грошей не вистачає – дефіцит 180 тисяч гривень. Та й на дороги за останні роки в цьому селі не виділялося нічого. У цілому за останні три роки на зарплати працівникам сільрад витрачено більше 70 мільйонів гривень.

– 70 мільйонів гривень проїли невеликою купкою людей! – обурюється голова Черкаської ОДА Сергій Тулуб. – А тоді кричать нам про те, що дороги не ремонтуються. За цей час кількість автомобілів, які розбивають дороги, збільшилася в півтора рази на Черкащини. Але тепер мені зрозуміло, звідки беруться гроші у людей, що депозити ростуть.

Звіт, поданий фінансистами, сформований лише на основі офіційної звітності, а що робиться насправді – невідомо нікому. Однак самі сільські голови виправдовуються: мовляв, кошти казначейство виділяє їм тільки на захищені статті, до яких належить і зарплата, а тому й планують кошти на зарплати, щоб потім витрачати їх на щось необхідне.

– Я на цій посаді працюю вже третю каденцію. Бюджет ми розглядаємо разом із депутатами. Гроші до нас ідуть тільки на захищені статті, і я з цього приводу, де тільки можна, б'ю тривогу, – говорить сільський голова села Корсунка Тальнівського району Ірина Хижняк. – Але хочу вам сказати, що премія сільського голови, як і народного депутата України, Героя України Геннадія Бобова, який приїжджав до нас у село, йде не йому в кишеню. От, наприклад, нам постійно треба косити бур'яни, для цього ми купили газонокосарку. Пальне треба для неї купувати, платити треба людині, яка косить нею… А в самій сільраді: навіть паперу немає! Його теж купуємо. Я відвідую стареньких, зрозуміло, що за щось я купую їм гостинці і несу. Нещодавно треба було партизанів привітати – теж треба було купити щось. На концерт художньої самодіяльності йду – діти дивляться у вічі, теж іду до них не з пустими руками...