ВІЛ-позитивні черкащани опинилися у безвихідній ситуації

ВІЛ-позитивні  черкащани опинилися у безвихідній ситуації – з одного боку держава, у зв’язку з економічною кризою, постійно скорочує видатки на підтримку ВІЛ-інфікованих, а з іншого – уже існуючі кошти використовуються вкрай неефективно. Запаси необхідної антиретровірусної терапії закінчаться уже за два місяці. А саме від наявності цих ліків залежить життя 5 тисяч людей.

Черкащанка Світлана уже 15 років живе з ВІЛ-інфекцією. Незважаючи на хворобу, змогла створити сім’ю, народити здорових дітей, стати успішним бізнесменом. Її життя майже не відрізняється від життя інших черкащан. Є лише одна відмінність – Світлана щодня приймає антиретровірусну терапію. Таких, як вона, лише офіційно зареєстрованих – понад 5 тисяч. Спеціалісти стверджують, що насправді ця цифра більша в 5 разів. Кількість випадків виявлення ВІЛ у нашій області постійно зростає, оскільки покращуються та більш доступними стають методики виявлення вірусу імунодефіциту людини. Люди, які знають про свій ВІЛ-статус, отримують шанс на повноцінне життя, окрім того, не становлять загрози передачі вірусу іншим. Проте стан їхнього здоров’я уже за два місяці може суттєво погіршитись, адже тендери на отримання ліків – провалені, а вже існуючі кошти використовуються вкрай неефективно.

«Привіт» з Радянського Союзу

«Ключ» до збільшення ефективності надання соціальних послуг лежить, насамперед, у зміні системи їх надання. В Україні система працює ще за радянським зразком, коли  для надання якось соціальної послуги створювали комунальну установу, фінансували її, щорічно закладаючи в бюджет кругленьку суму, і звітувалися за пророблену роботу в форматі «п’ятирічку – за три роки». Це забезпечувало велику кількість новобудов (що створювало робочі місця для будівельників), велику кількість робочих місць для «клерків», і було цілком можливо в державі, яка жила за рахунок нафтових та газових покладів.

В Україні сьогодні все кардинально інакше. Максимальна економія, постійні скорочення, закривання установ, дотації. За нинішніх умов соціальне замовлення виглядає рятувальним кругом. Оскільки замість того, щоб  мільйон гривень щороку витрачати на комунальну установу, яка опікуватиметься  хворими на ВІЛ, достатньо виділити 300 тисяч гривень на соціальне замовлення забезпечення цієї роботи. І оголосити конкурс на виконання цих робіт -  хто якісніше та дешевше виконає завдання, той і отримує кошти. І держава забезпечила соціально-незахищену категорію, і зекономили.

В черкаських реаліях все, на жаль, не так оптимістично. Щорічний бюджет Обласного центру служб для сім’ї та молоді складає майже 5 мільйонів гривень (4 млн 939 тис), проте на кожного ВІЛ-інфікованого в рік витрачається лише близько 1 200 гривень. Водночас у Запорізькій області, де бюджет ЦССМ вдвічі менший (2 мільйони 186 тис) кожен ВІЛ-інфікований отримує майже втричі більшу допомогу (3 200 гривень). Ще ефективнішими є показники Харківщини, де при бюджеті всього в 1мільйон 641 тисячу кожного ВІЛ-інфікованого забезпечують допомогою на 2 400 гривень в рік.

– Основна проблема надання соціальних послуг – це нецільове використання коштів. 90-91% видатків у цій сфері – це заробітна плата. Водночас, зараз, наприклад, відсутні реагенти, які б дозволили проводити тести на виявлення вірусу ВІЛ. Але люди, які цим займаються, продовжують отримувати зарплату, хоч проблема ніяк не вирішується. ГО Всеукраїнська мережа ЛЖВ планує закупити ці реагенти і подарувати лікарням, проте цього запасу вистачить всього на кілька місяців. Що буде далі – невідомо, - розповідає Тамара Борисова, керівник проектів Черкаської обласної організації ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».

Суттєво покращити ситуацію могло б проведення прозорих тендерів і конкурсів, у яких могли б брати участь громадські організації. На думку громадських активістів, це в десятки разів здешевить процедуру і зробить її більш якісною.

Таким шляхом уже пішли Одеса і Хмельницький. В Одесі за 13 років участь у тендерах на виконання соціальних послуг взяли 400 громадських організацій. Одесити вибрали оптимальне співвідношення «якість-ціна» і змогли зекономити 50% бюджетних коштів, щоб «залатати» інші проблемні напрямки. Жителям Хмельниччини програму соціального замовлення позаминулого року вдалося «втиснути» всього в 95 тисяч. Цей позитивний досвід слід взяти на озброєння і нам.

Поки що ж черкащани не мають жодної альтернативи, а доцільність та ефективність використання бюджетних мільйонів ніхто не перевіряє. Так, у Черкасах на грані закриття перебуває центр для дітей із кризових сімей, який щороку обслуговує 200 ВІЛ-інфікованих дітей з усієї області, а окрім них – ще й дітей-інвалідів, з багатодітних та неблагополучних сімей та переселенців. На рік фінансування центру необхідно 68 тисяч гривень, які до цього виділяв Глобальний фонд по боротьбі з ВІЛ/СНІД. Для порівняння – ремонт кількох кабінетів в ОДА, куди переїжджає обласне управління охорони здоров’я, обійшовся платникам податків у 120 тисяч.

Координатор проекту ГО «Інститут розвитку суспільних інновації»

в Черкаській області Таісія Плахута