20 травня у міському Будинку культури Сміли відбувся творчий вечір „Щоб не плакать, я сміялась” письменниці, члена національної спілки журналістів України, члена Асоціації дослідників голодомору в Україні і члена Черкаського земляцтва „Шевченків край” Надії Гребенюк-Матюшенко.
Пані Надія пише вірші і прозу. Як сама каже, почала ще в школі, з епіграм на вчителів. Тож доробок у неї великий як для людини, котра займалася цим у позаробочий час. Адже працювала на освітянський ниві (пішла стежкою матері). Щоправда, зараз Надія Гребенюк-Матющенко на пенсії, тож може приділити улюбленій справі весь час. Що і намагається робити, коли кляті хвороби дозволяють…
Однак, пані Надія не журиться, бо має оптимістичну, веселу вдачу. Недарма у її доробку є і збірки гуморесок. І вірші у неї оптимістичні. Вони дуже близькі серцю українця. У них вгадується жінка, котра незважаючи ні на що, вірить у краще, любить свою землю, мову, людей, котра має що сказати світу, тож не соромиться відкрити йому своє серце. Її вірші гарно лягають на музику. Не дивно, що на них пишуть пісні навіть маститі композитори, такі як Володимир Лепешко. На вечорі вони звучали у виконанні народного аматорського ансамблю естрадної пісні „Колорит” смілянського МБК, самодіяльного композитора Едуарда Захарченка, вокального тріо „Вербиченька”, ансамблю „Яворина”, Марійки і Дмитра Теліженків, тощо. То були чудові пісні, які сприймалися на одному подиху. Надії Гребенюк-Матющенко, без сумніву, можуть позаздрити й відоміші поети, бо далеко не кожен має у своєму творчому доробку стільки покладених на музику творів.
Пані Надія таки щаслива людина, бо має дітей, має друзів, шанувальників, котрі і прийшли її привітати на творчому вечорі. Був навіть представник від місцевої влади: добрі слова про письменницю сказала і букета подарувала начальник відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради Ірина Бобошко. Вітали її земляки з Городищини і з села Носачевого, що на Смілянщині. Адже народилася письменниця в селі Товста Городищенського району, а довгий час прожила в Носачевому. Щирі, проникливі слова їй говорили: духовний наставник, настоятель храму Різдва святого Івана Хрестителя УАПЦ, що в Смілі, митрофорний протоієрей Михайло Шевчук, поет Сергій Мошенський з села Носачевого, Ганна Любченко – член Черкаського земляцтва „Шевченків край”, поетеса Тетяна Шугар-Благодарна з села Костянтинівни Смілянського району, Надія Козар – голова ради ветеранів Носачевого і інші.
Надії Гребенюк-Матюшенко є з чим іти до людей, є що їм сказати. Її збірка віршів „Десь сопілка грає” отримала диплом Всеукраїнського конкурсу „Золотий тризуб” до 25-річчя Незалежності України, є у неї і Всеукраїнська літературна премія обласної Спілки письменників Харківщини за прозову книгу „Сяйво полярної зірки”. Нічим не пошанували і не допомогли тільки брати по перу з місцевого літоб’єднання…
Особливою для пані Надії є тема Тараса Шевченка. За популяризацію його творчості вона отримала подяку Городищенської краєзнавчої акції „Єдність”. І головна (як вона сама вважає) книга Надії Гребенюк-Матющенко „Світлиця мого життя”, пронизана Шевченковим „Борітеся – поборите!”. Збірка мала вийти друком до 200-річчя з Дня народження нашого Пророка. Не вийшла, хоч тодішня влада обіцяла на видання гроші. „Вони пішли на тітушок”, сумно іронізує пані Надія. Ніяк не виділить кошти і нинішня нова-напівстара влада. Не спішить з допомогою і народний депутат від Сміли. У всіх є важливіші справи. Не до Шевченка їм і творів місцевої, хай і знаної, письменниці. Та вони потрібні читачам, тож може колись таки зглянеться і влада краю, про який вона написала: „Землі Черкаської окраса…”?
Олександр ВІВЧАРИК,
Сміла
Фото автора
реклама
Коментарі
100 балів за відповідь, "Андреевич"! Ватани на форумі всьо тупєє
Стрічка RSS коментарів цього запису