Вимагати благодійні внески вчителі не мають права

Та разом із тим запевняють: без батьківських коштів школам нині не вижити, повідомляє обласна газета «Нова Доба».

 – Регулярно робити благодійні внески вчителька попросила нас на перших же зборах, – розповідає мама учениці третього класу однієї з черкаських шкіл Людмила. – Спочатку це були 10 гривень у фонд школи і стільки ж – у фонд класу та по 250 гривень на ремонт і нові меблі. У другому класі – уже по 20 гривень в обидва фонди. А цього року на перших же зборах учителька попросила здати наперед, тобто за весь рік, на потреби класу та школи по 180 гривень і додатково 100 гривень – на ремонт школи.
Навіть для більш менш благополучної сім’ї відразу викласти майже півтисячі гривень непросто. Тому Людмила вирішила здавати гроші поступово, але вже на третьому тижні навчання донька поскаржилася: у школі їй постійно кажуть, що мама вина гроші.
– А потім і запис у щоденнику з’явився: «Терміново здати гроші!» – веде далі Людмила. – Мене це просто обурило, адже дитина в школі повинна перейматися навчанням, а не тим, що її мама вина гроші. Та діватися було нікуди, бо менш за все я хотіла, щоб мій борг вплинув на успішність доньки та ставлення до неї, тому гроші знайшла і здала – усі й відразу.

Розмір благодійних внесків у сільській і міській школах суттєво відрізняється

Так звані «благодійні внески» добре знайомі батькам усіх черкаських школярів. Різниця полягає тільки в їхньому розмірі й процедурі збору. Чим більший населений пункт і «елітніша» школа, тим більші й благодійні внески, які нібито добровільно здають батьки.
– На потреби школи та класу ми щомісяця здаємо по 5, іноді по 10 гривень, – розповідає мама учениці теж третього класу, але вже сільської школи в Смільчинцях Звенигородського району Юлія Ляшко. – Ці гроші в нас ніхто не вимагає, бо сума невелика, і всі батьки можуть її здати вчасно. На потреби школи в нас жодного разу нічого не просили, а клас ми вирішили відремонтувати самі, бо не хочеться, щоб діти в обідраних стінах училися. Ремонт обійшовся недорого: по 30 гривень із родини.
Але ж це при тому, що пані Юлія працює медичною сестрою в районній лікарні й заробітну платню отримує таку ж, як і її колеги в обласному центрі. Та чомусь розмір благодійних внесків у сільській і міській школах значно відрізня-ється:  360 і 90 грн – різниця суттєва. Але й не здавати їх батьки не можуть, боючись психологічного тиску на дітей.
– Мій син цього року закінчує дев’ятий клас і вступатиме до ПТУ. Усі гроші, які просили здати і на ремонт школи, і на потреби класу, я здала. Адже, не дай Боже, син не вступить і до школи доведеться повертатися, то як тоді на нього дивитимуться? – зізнається пані Олена з Ватутіного.
Педагоги ж запевняють, що ставитимуться до дітей, батьки яких не здають благодійних внесків, як і до решти. Але говорити про це погоджуються тільки анонімно. Директор однієї з черкаських шкіл за умови не називати її прізвища розповіла про, так звану, «ту сторону барикад».
– Гроші, які здають батьки, порівняно з тими коштами, які потрібні для утримання школи, копійки, але без них навчальний заклад сьогодні не виживе, – запевняє директор. – Більшості наших шкіл по півсотні років, тож можна тільки уявити, які в них труби, стелі, дахи, підлоги. Усе це будь-якої миті може зламатися чи прорвати. У таких надзвичайних ситуаціях гроші потрібні тут і зараз. Чекати, доки їх виділять із бюджету, просто ніколи. Тоді батьківські благодійні внески стають, дійсно, необхідними. Ми вдячні батькам за допомогу. Та, з іншого боку, мені болить і те, наскільки бідніють сьогодні батьки. За останні кілька років діти стали значно гірше вдягатися й харчуватися. Є сім’ї, у яких тижневий бюджет 20 гривень, а їдять вони сам хліб із картоплею. Вимагати в таких родин здавати гроші ми не маємо ні законного, ні морального права. Тому всі вчителі знають: якщо я дізнаюся про такі факти, це буде їхній останній робочий день у школі.

Фінансування школи залежить від стану місцевого бюджету

Те, що школи сьогодні не виживуть без фінансової підтримки батьків, підтверджує й очільник управління освіти облдержад-міністрації Іван Шарапа. Адже, за його словами, кошти, виділені з бюджету, покривають далеко не всі потреби навчальних закладів. На сто відсотків фінансується заробітна плата освітян і витрати на комунальні послуги та невеликі поточні ремонти. Решта – непередбачені статті витрат, фінансування яких залежить від стану місцевих бюджетів.
– Усі школи фінансуються з місцевих бюджетів, – пояснює Іван Дмитрович. – Тож який бюджет, таке й фінансування. Якщо ж у тієї чи іншої школи виникла серйозна проблема, на сесії обласної ради порушується питання про виділення коштів і з обласного бюджету.
Недостатнім вважає фінансування шкіл і заступник директора департаменту освіти –начальник управління освіти Черкаської міської ради Євген Степко. Та разом із тим відзначає, що примушувати батьків допомагати школам ніхто права не має.
– У кожній школі є батьківська рада з представників від кожного класу, – говорить Євген Петрович. – Саме вона збирається й вирішує, чи є потреба рекомендувати, наголошую – рекомендувати, а не вимагати від батьків здавати благодійні внески. Більше того, всі батьківські кошти повинні надходити на рахунок школи, і в жодному разі не передаватися в руки педагогів. І в будь-який момент кожен батько має право поцікавитися, куди й на що були витрачені його кошти. Ні директора, ні вчителів дратувати це не повинно. Навпаки, навіть добре, що батькам не байдужа доля школи. Адже дефіцит фінансування в освітній галузі є завжди, а фінансова підтримка батьків цю проблему може частково вирішити, але тільки за умови добровільності. Якщо на дітей чи їхніх батьків тиснуть педагоги, вони завжди можуть звернутися до нас.
Здебільшого всі спірні питання, що виникають між педагогами та батьками, за словами пана Степка, вирішуються на користь останніх. Але скільки б батьки не обурювалися щодо благодійних внесків у школах, які нерідко називають «поборами», до письмових скарг іще жодного разу справа не дійшла.
Інна ОНИЩЕНКО