«Яким би не був мій син, я хочу забрати його з інтернату додому, бо, крім мене, він у цьому світі нікому не потрібен», – говорить 37-річний Сергій Анатолійович, якого суд позбавив батьківських прав.
Нещодавно до редакції обласної газети «Нова Доба» звернулися фахівці зі служби у справах дітей Соснівського райвиконкому (м. Черкаси) з проханням висвітлити на шпальтах газети проблему, котру вони намагаються вирішити вже не перший рік. Нині справа дійшла до суду, але й він не може поставити крапку в цій непростій історії та винести остаточний вирок.
Сашко (ім’я хлопчика змінено) викликав занепокоєння педагогів і психологів загальноосвітньої школи у Черкасах, щойно він прийшов у неї в перший клас. Учителі скаржилися на його погану поведінку та неадекватну реакцію на зауваження, однокласники й навіть старшокласники – на агресивність і лайливі слова. І вже в третьому класі батьки однокласників Сашка попросили перевести його в інший клас. Та суттєво поведінка хлопця не змінилася, навіть навпаки – з роками тільки погіршувалася, а з початку сьомого класу стала взагалі нестерпною.
«На уроках його поведінка неадекватна: нічого не робить, заважає всім оточуючим, може ходити по класу, бити учнів на уроці, ображати, сперечається та грубить учителям, провокує конфлікти, вживає нецензурну лексику. 3 вересня вдарив однокласницю головою об дошку. Батьки дівчинки не витримали систематичних знущань зі своєї дитини й перевели її до іншої школи. 3 вересня до адміністрації школи звернулася мама учня 8-го класу з проханням захистити її та її сина від нападів агресії, погроз і вимагання грошей Сашком. 16 вересня після уроку бігав біля дітей, лякав їх вогнем із запальнички, підносячи її до обличчя та шиї. 2 жовтня черговий учитель їдальні була свідком того, як Сашко обплював столи в шкільній їдальні, а на зауваження вчителя відповів агресивними погрозами. Психологічна служба школи постійно спостерігає за поведінкою хлопчика й вважає її такою, що загрожує життю та здоров’ю інших дітей, особливо тих, що навчаються з ним в одному класі. Під час батьківських зборів батьки письмово звернулися до адміністрації школи з вимогою виключити Сашка з класу та зі школи взагалі, оскільки він становить загрозу життю та здоров’ю інших дітей.»
Це лише невеличка цитата з характеристики Сашка, яку виклав директор школи у клопотанні до служби у справах дітей Соснівського райвиконкому з проханням втрутитися в ситуацію та допомогти її вирішити.
Спеціалісти зі служби в справах дітей знають Сашка вже не перший рік, як і працівники міліції та прокуратури. Кажуть, якщо прочитати цю характеристику, то перед очима дійсно постає маленький монстр, що тероризує і школу, і район, у якому живе. Та якщо поспілкуватися з хлопцем особисто, він може справити абсолютно протилежне враження – спокійної, виваженої та вихованої дитини. Саме тому фахівці зі служби у справах дітей вирішили копнути глибше, щоб з’ясувати причину такої різної поведінки одного й того ж підлітка.
На обстеженні Сашка в психіатра вони наполягали від самого початку, але батько хлопчика й чути не хотів про те, що в його дитини можуть бути проблеми з психікою. Зрештою, хлопчик усе ж таки потрапив на прийом до лікаря психоневро-логічного диспансеру. Діагноз, який він поставив, тільки підтвердив побоювання спеціалістів служби у справах дітей: у Сашка виявили розлади емоцій і поведінки через педагогічну запущеність. За словами тих же спеціалістів, хлопчик потребував негайного й професійного лікування. Та знову ж таки, його батько категорично відмовився класти дитину до психіатричної лікарні, адже був переконаний, що це поставить хрест на майбутньому його сина. Єдиний вихід із цієї ситуації фахівці служби у справах дітей вбачали в позбавленні батька батьківських прав, оскільки тільки так могли забезпечити Сашкові лікування в психіатричній лікарні. У червні цього року це й відбулося: суд позбавив Сергія Анатолійовича батьківських прав, а Сашка на місяць поклали до психіатричної лікарні. Там він пройшов курс лікування, після чого хлопчика передали на утримання та виховання до школи-інтернату в Каневі. Там він перебуває й нині. Але Сергій Анатолійович з таким рішенням суду не змирився і каже, що не змириться. Нині він подав позов до апеляційного суду про повернення йому батьківських прав.
На розмову з нами батько Сашка погодився відразу, щоб розповісти своє бачення проблеми й теж попросити допомогти її вирішити. Жодного поганого слова про Сергія Анатолійовича спеціалісти зі служби у справах дітей не сказали. Навіть навпаки: чоловік, мовляв, цілком нормальний, не п’є, працює, на гарному рахунку в керівництва, має власний будинок, у якому для Сашка створено найкращі побутові та матеріальні умови. Сина свого Сергій Анатолійович дуже любить, як кажуть у службі, сліпою батьківською любов’ю, і всіляко старається дати своїй єдиній дитині, яку виховує сам, усе, що потрібно. Мама хлопчика залишила родину багато років тому, з’являється дуже рідко й вихованням Сашка абсолютно не займається.
– Так склалося, що мені довелося виховувати сина самому, – каже Сергій Анатолійович. – І в нас не було так, як в інших сім’ях, де батько може насварити, а мама – пожаліти. Я не міг однією рукою його гладити, а іншою карати. Мені треба було заробляти гроші, щоб утримувати нашу сім’ю. Може, є й моя вина в тому, що син недостатньо вихований, але я робив усе, що знав і міг. Я знаю, що у мене складний хлопчик, і на місці інших батьків я б теж обурювався, якби хтось поводився так, як він. Говорив із ним, просив, наказував, пояснював. Він ніби все розуміє, та з іншого боку робить усе по-своєму, бунтує. Я бачу, що його постійно тягне на щось погане, і завжди намагаюся, якщо не попередити, то витягнути сина з біди. Скажіть: окрім мене, це буде робити хтось інший? Адже він більше нікому в цьому світі не потрібен. А я просто заступаюся за свою дитину. Будь-який батько на моєму місці зробить те ж саме: яка б дитина не була, що б не зробила, батьки завжди будуть поряд із нею. Я ніколи не заперечував і не заперечую, що в мене складна дитина, але це – моя дитина, і я хочу повернути її додому, у сім’ю.
Так само, як оточення ображене нині на Сашка, так само Сергій Анатолійович ображений на людей. Чоловік каже, що звертався в різні служби з проханням не забирати в нього сина, а допомогти його перевиховати.
– Я дійсно не дозволяв класти його в психіатричну лікарню, бо не вважаю його аж настільки хворим, – каже чоловік. – Але не раз просив підказати мені, що робити з сином, як на нього впливати. Якщо я не так виховую, то підкажіть мені, як потрібно? Не раз просив перевести сина на індивідуальну форму навчання, щоб і діти не страждали, і він отримав освіту. Але мені сказали, що це можливо тільки після того, як син пролікується в психіатричній лікарні, мовляв: це стане підставою для переведення його на індивідуальне навчання. Та невже немає іншого способу? Навіщо ж так із дитиною, моєю дитиною? Суспільство відмовилося мені допомогти, натомість забрало в мене сина. І що зробили? Відправили його в інтернат. Невже там із моєї дитини зроблять людину. Мені страшно навіть уявити, ким він звідти вийде. Адже, якщо кажуть, що він потребує лікування, то чому ж його не лікують? Який же це тоді був вихід? Я переконаний, що вдома, зі мною йому буде значно краще, ніж в інтернаті. Тим паче, що я готовий усе робити, аби повернути й урятувати свою дитину.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису