З цієї нагоди краєзнавець пригадав історію цієї будівлі. Далі – пряма мова автора:
«АМЕРИКАНСЬКИЙ» АРХІТЕКТОР
Автором проекту став відомий зодчий Олекса Повстенко, який у 1930-ті створював освітянські та культурні заклади в Україні. У роки війни Олексій Іванович директорував у Софіївському музеї Києва, і саме він врятував Святу Софію від рук радянських мінерів: якось вже йому вдалося вмовити командування не висаджувати в повітря потенційний спостережний пункт, хоч наказ знищувати такі при відступі й обговоренню не підлягав. Пізніше цю бувальщину згадав Олесь Гончар в “Записках на окремих аркушах”.
Архітектор потрапив до концтабору, звідти його звільнили американці, і 1949-го Повстенко виїхав до США. А там, уявіть собі, облаштовував знаменитий Капітолій, будинок Конгресу. Розробляв інтер’єри, проектував підземні гаражі, внутрішній двір, бібліотеку… Ось такий у Капітолія є “брат по батьку” у Черкасах.
ОКУПАЦІЯ
За німців корпус на вже Запорізькій, як і інститут загалом в академічному розумінні, почувався нормально. Прагматичний колабораціонізм, нічого більше. Освіта поза політикою. Хоча… Збереглися вітальні листівки колективу на адресу “Великого генія людства – вождя німецького народу Адольфа Гітлера” чи короля Румунії Міхая І. А ще – за нового режиму відомий факт урочистого відкриття Черкаського педагогічного інституту та вчительської семінарії 6 – 7 грудня 1941 року, коли цей корпус було прикрашено нацистським та синьо-жовтим прапорами, під якими висіли портрети Гітлера і Шевченка.
Втім, все це лише опосередковано дотичне до теми. А коли б вас зацікавило життя інституту (який мало не став “імені Симона Петлюри”) в 1941 – 1943 роках, пораджу статтю Віталія Масненка і Ольги Кулаківської у другому томі часопису “Черкащина в контексті історії України” (Черкаси, видавництво “Ваш Дім”, 2005 рік). Ну або ж її скорочену версію в газеті “Прес-Центр” від 12 вересня 2007 року.
ПІСЛЯ ПОЖЕЖІ
Лихо сталося 24 квітня 1990 року, виконуючи професійний обов’язок, на пожежі загинув рятівник Олексій Жирний. Пам’ять про нього увічнена меморіальною дошкою.
Подальший рух у відновленні комплексу – це, в основному, “декларація намірів” за хронічного недофінансування (чи ще з якихось причин) тривалістю у чверть століття. Щоправда, за ректорства Володимира Поліщука справа зрушила з мертвої точки, тож у квітні 2007-го ціною 1,5 мільйони гривень (600 тисяч – кошти університету, 600 тисяч – Міністерства освіти і науки, 200 тисяч – внесок Черкаської ОДА і 100 тисяч – міськради) увели в дію менш пошкоджене праве крило. Усього ж на комплекс треба було 8 мільйонів.
Профільне міністерство виділило 2 мільйони, а місцевого ресурсу вже не лишилося. Ця цифра була оприлюднена навесні 2007-го, а ось у жовтні того ж року йшлося вже про 16 мільйонів… У серпні 2016-го перший проректор Василь Мойсієнко висловив сподівання, що з причини невідкладно-обумовленого створення єдиної в області військової кафедри, з корпусом “держава допоможе”.
АРХІТЕКТОР І ОБПАЛЕНЕ КРИЛО ПЕДІНСТИТУТУ
Власне, хотів зупинитися лише на цих двох моментах насправді дивної, або й мало не містичної історії найстарішого корпусу ЧНУ, що на Дашковича, але ж вона заслуговує на більше. А інформпривід найбанальніший: цьогоріч його знову планують відбудувати.
ВИТОКИ
Все почалося 1930 року з документа за підписом голови окрвиконкому М.О. Левковича. Його перший пункт зголошував таке: “Вітати постанову Наркомосвіти УРСР про перетворення Черкаського педтехнікуму в інститут народної освіти”. А останній четвертий – “Доручити міській Раді терміново вирішити питання про надання інституту народної освіти потрібних приміщень для навчальної мети та інтернату студентів і педагогічного персоналу”.
Але віднайти оті “потрібні приміщення” для 214 студентів першого набору в готовому вигляді видалося неможливим. Тому в липні 1930-го заклад було вирішено будувати “з нуля”. Звісно, у середмісті, на тодішній вулиці Карла Маркса. Та разом нанести нищівного удару по домінуючому в центрі Свято-Миколаївському собору. За поширеною тоді практикою збору підписів в ухвалу закриття храмів відбувся такий собі місцевий референдум, підсумком якого стали 3517 автографів черкащан, які – хто з доброї волі, а хто з примусу, – воліли розпрощатися зі старорежимною попівською спадщиною. У протоколі комісії йшлося про те, що органи освіти занепокоєні сусідством церкви з майбутньою новобудовою інституту. Войовничі богоборці були категоричними: “Это невозможно. Это затруднит нормальную работу последнего”. У 1931 році з собору зняли куполи та переобладнали приміщення під господарські потреби.
До цього моменту будівництво інституту вже тривало повним ходом. Скінчилося воно 85 років тому, 1933-го, і це справді символічна нагода повернути корпус до життя саме 2018-го. До речі, приміщення прийняло студентів вже Черкаського державного педагогічного інституту у складі трьох факультетів: результат наступного статусного підвищення, не останньою мірою саме з причини закінчення будівництва бездоганної триповерхівки.
реклама
Коментарі
Автор справді вірить, що менш ніж за два місяці, які залишилися до кінця 2018 року, можна "повернути корпус до життя"? Він абсолютно не уявляє процес будівництва чи просто сказав не подумавши - "для красного слівця"?
Ага, побудують корпус із газобетону, обшивши сайдинговими панелями і замість якої не якої цегляної споруди, скоріше за все, отримаємо черговий аналог бізнес-центру (східноєвропейс ький університет тому приклад).
Не думаю, что во внутреннем дворе Капитолия такие же ямы и лужи на тротуарах как на последнем фото из Черкасс
Стрічка RSS коментарів цього запису