Він приїхав за програмою Корпусу Миру та готовий залишитись назавжди, якщо зустріне тут своє кохання, пише «Новое время».
Матеріал публікується в рамках інформаційної підтримки спільного проекту ініціативи #ЩедрийВівторок та Міністерства молоді та спорту. Ми розповідаємо історії волонтерів Корпусу Миру, які присвятили себе іншим і завдяки цьому стали щасливими.
Після закінчення університету мені кортіло зробити щось важливе, випробувати себе та бути корисним. Я шукав викликів, тому подав заявку до Корпусу Миру, про який дізнався ще в школі. Тоді я подумав, що вступити до нього та стати волонтером – найважливіше з того, що я можу зробити.
Мене надихнула моя мама – вчителька та волонтер, працювала з дітьми в Африці. Мама розповідала, як сильно на неї вплинуло волонтерство та можливість побачити світ. Вона відчувала, що розвивається завдяки цьому. Я також хотів це відчувати, надихати інших бути кращими за себе вчорашніх. Можна сказати, мама була моїм ментором у волонтерстві, навчила не боятися труднощів.
Про Україну та село Носачів
У Корпусі Миру мені запропонували кілька країн, серед яких була Україна. Я уважно стежив за подіями 2013-2014 років, дуже переживав та захоплювався революціонерами. Мені кортіло познайомитись з цими людьми, тому я обрав саме Україну.
Українці виправдали мої найкращі очікування – це дивовижні люди. У вас дуже складна історія, на вас вплинуло багато країн, але це зробило вас тільки мудрішими.
Перед поїздкою мене лякали, що тут у мене не буде ані гарячої води, ані туалету, ані посудомийної машини. Я відповідав: “Чудово, це саме те, що мені потрібно!”. Тут у мене немає зручностей, до яких я звик, я щодня рубаю дрова для себе та для літньої сусідки, що живе сама, допомагаючи їй. Але я в захваті! Почуваюся справжнім вікінгом, дуже люблю свою сокиру. Щодо села Носачів, де я мешкаю, то воно нагадує мій рідний штат Мічиган. Тут така сама погода і такі ж нерівні дороги.
Про учнів та музику
У Носачівську школу потрібен був учитель музики та англійської – це ідеально мені підійшло. Мій тато музикант, і я почав грати на барабанах у 14 років. В школі та університеті грав у рок-гуртах – це було круто.
Коли я приїхав до школи, директор спустилась зі мною до комірчини і сказала: “Сюрприз!”. Там на мене чекала притрушена пилом барабанна установка. Я все залатав, налаштував та назвав Франкендрамз на честь Франкенштейну. Спочатку я не планував вчити дітей грати на барабанах – думав, це просто буде моїм хобі тут. Але коли діти почули барабанні ритми, одразу попросили навчити їх також. Тоді я організував музичний клуб прямо у себе в кабінеті. Старшокласники щасливі – в них з’явилося цікаве дозвілля. Через англомовні пісні ми також вивчаємо англійську.
Я надихнув учнів слухати рок і метал, але їм подобається різна музика. Діти самі пропонують пісні, а потім голосують за ту, яку ми вивчатимемо. Я працюю над тим, аби діти почали писати музику й вірші до неї самостійно.
Плейлист від учнів Майлза Гріна:
Imagine Dragons – Radioactive
Hozier – Take Me To Church
Twenty One Pilots – Heathens
The Cranberries – Zombie
Українська народна пісня – Їхали козаки
Коли я запитав у дітей, як називатиметься їхній гурт, хтось відповів “I don’t know” – тепер він так і називається. Завдяки нашій музичній діяльності Носачів отримав багато позитивної уваги. Місцевим не завжди подобається наша музика, бо це рок, але всі розуміють, наскільки важливо для молоді мати таке організоване дозвілля. Тут у дітей набагато менше можливостей для творчості та розвитку, ніж у великих містах.
Про волонтерство та силу прикладу
Вчителі повинні надихати учнів бути прикладом в усьому. У нас є такий вислів Monkey see – monkey do (“Мавпа бачить – мавпа робить”). Ми маємо бути саме такими людьми, яких ми виховуємо у дітях, щиро робити саме те, чого ми вимагаємо від них. Це величезна відповідальність.
Якщо ми хочемо підвищити культуру волонтерства в Україні – саме дорослі мають продемонструвати, чому це важливо, і справді отримувати від цього задоволення. Адже коли ти допомагаєш іншим – ти одночасно робиш добре й собі.
Всеукраїнський день добрих справ працюватиме за тим самим принципом – багато людей візьмуть у ньому участь і отримають задоволення, але ще більше це побачать і схочуть долучитися наступного разу.
Про кохання та життя
Учителі у Носачівській школі дивовижні – дуже багато працюють та завжди про мене піклуються. Без їх підтримки у мене нічого б не вийшло. Наприклад, вони завжди цікавляться, чи є у мене картопля. Я тут дуже схуднув – цілих 20 кілограмів скинув. Напевно, вони переживають, що я помираю з голоду. Але я щасливий, що став стрункішим – почуваю себе набагато краще. Мабуть, це все свіже повітря, сокира і мої пробіжки у вільний час.
В Україні мені найбільше бракує мого пса – Торка. Це величезний дог, я дуже за ним сумую. Мій двоюрідний брат, також музикант, навіть розмістив Торка на обкладинці свого нового альбому. Ще мені не вистачає кокосового масла й велосипеда.
Найсмачніша українська страва – холодець. Найогидніша – також холодець. Інколи починаю його їсти, і мені так смачно! Аж раптом подумаю про те, що їм желе з кісток, і не можу продовжити. Так, це складно.
У вільний час, окрім пробіжок, мене захоплюють книги. Зараз я читаю "Відьмак" та "Хоббіт" українською – люблю фантастику.
Якщо я зустріну тут своє кохання, то залишусь назавжди – мені подобається Україна. Врешті, усі бабусі Носачева вже точно у мене закохані.
*ЩедрийВівторок — всеукраїнський день добрих справ, який вперше відбудеться 27 листопада 2018 року в рамках глобального благодійного руху Giving Tuesday.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису