У Черкасах відкрили центр "ПриЄмна сім'я"

У Черкасах почав працювати інформаційно-комунікативний центр «ПриЄмна сім’я», послугами якого можуть скористатись родини, які вже виховують прийомних дітей, або батьки, які лише планують такий крок.

До речі, спеціалісти центру працюють не лише з батьками-вихователями, але й, за потреби, із дітьми. Зокрема, в ігровій, легкій комунікативній формі з’ясовують причини роздратування чи непослуху малечі.

Директор Черкаського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Скляренко розповіла, що проект зі створення інформаційно-комунікативного центру «ПриЄмна сім’я» реалізується Черкаською міською громадською організацією «Грані» та Черкаським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за підтримки Мережі нідерландських фондів для країн Центральної, Східної Європи та Карпатського фонду в Україні.

Унікальність цього проекту полягає у створенні єдиного центру, який здатен надавати комплекс послуг для дітей з прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та їхніх батьків.

На сьогодні в Черкасах і Черкаському районі діє 15 прийомних сімей та два дитячі будинки сімейного типу, де виховуються сорок дітей. Ще три родини зараз оформлюють документи та проходять відповідне навчання, аби взяти до себе в родину дитину.

За словами Тетяни Віталіївни, на такий крок наважуються чимало родин, які не мають змоги народити власних дітей, але бажають поділись своєю любов’ю та турботою.

Загалом існує п’ять форм сімейного виховання нерідних дітей. Це – усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім’я (можна взяти до 4 дітей) та дитячий будинок сімейного типу (5 і більше дітей).

– Перші форми сімейного виховання більш характерні там, де простежуються родинні зв’язки. Приміром, після смерті батьків дітей забрала бабуся чи рідна тітка, оформивши опіку чи піклування. Хоча бувають випадки, що родина усиновляє дитину з інтернату, даючи їй своє прізвище, а то й ім’я і, відповідно, законодавчо прирівнюючи до рідної дитини, – пояснила Тетяна Скляренко.

Голова Черкаської обласної Асоціації прийомних батьків Олег Гладун, в родині якого окрім рідного сина виховуються ще три прийомних дитини – дві дівчинки та один хлопчик, стверджує, що, перш ніж взяти на виховання чужу дитину, треба чітко розуміти, навіщо це робиш. Оскільки дитина – це не іграшка чи річ, яку можна повернути до магазину.

– Треба уявляти, що ти можеш вкласти у дитину: які моральні цінності, знання, досвід. До того ж, дуже важливим є особистий приклад батьків і психологічна атмосфера в домі. Адже варто розуміти, що дитина, яка потрапляє в сім’ю з інтернату чи дитячого будинку вже приходить зі своєю далеко нелегкою життєвою історією. І, як наслідок, не завжди зрозумілою для батьків поведінкою та реакціями: від похмурості, замкнутості, недовіри до агресивності, дратівливості, сліз. Тому батькам, перш за все, потрібно бути терплячими, поміркованими та люблячими до своїх вихованців, яким так цього не вистачало раніше, – розповів Олег Гладун.

Тому, на його думку, створення такого центру є вкрай необхідним. І насамперед батькам, які наважились взяти в свою родину нерідну дитину. Адже подекуди дуже необхідна допомога фахівця, який би допоміг розібратись у конфліктній ситуації, порадив, як варто вибудувати стосунки з дитиною.

А от багатодітна мама Наталія Скрипнікова, яка має чотирьох рідних дітей (два сина і дві дочки) та ще й взяла семеро прийомних – шість дівчаток та одного хлопчика, каже, що наважилась на такий крок, бо відчувала, що здатна обігріти своєю любов’ю та родинним затишком іще дітей. До того ж, у її віруючий родині завжди допомагали ближньому.

За її словами, спеціально дітей за статтю не вибирали. Так вийшло, що більшість з них – дівчатка. З кожною прийомною дитиною у цій родині займаються, як і з рідною: усі без винятку відвідують якісь гуртки, дівчатка навчаються у музичній школі та, за потреби, відвідують репетиторські заняття.

Наталія Скрипнікова розповіла, що рідні діти не були проти поповнення родини, навпаки просили взяти з інтернату ще хлопчика чи дівчинку. Оскільки дітлахам цікаво одне з одним. Їм навіть не потрібно ходити кудись, аби знайти собі друзів. У них усе це є у сім’ї.

У новоствореному центрі, де вже відбуваються психологічні тренінги для батьків та дітей, вдалось поспілкуватись і з маленькими підопічними. В окремому кабінеті діти спільно з вихователем в ігровій формі формували правила, яких варто дотримуватись у родині. Цікаво, що серед побажань діти називали від банальних: прибирати у кімнаті, допомагати батькам, чистити зуби і т.д. до більш глобальних, як-то: поважати одне одного.

На запитання, де їм краще: в інтернаті чи сім’ї, – усі одноголосно засвідчили переваги життя у родині. Хай навіть і не в рідній.