Майстри з усієї України майже тиждень навчали черкащан тонкощам писанкарства. Майстер-класи для черкащан в обласній філармонії проводили писанкарі з Миколаївщини, Тернопільщини, Кривого Рогу, Запоріжжя, Черкащини, Буковини, пише газета «Нова Доба».
Юрій Тікало, який приїхав навчати черкащан із Тернополя, писанкарством займається із 89-го року.
– А почалося все далеко не з власної волі – біда заставила. За освітою я інженер, працював в проектному інституті. Коли ж розвалився Союз, опинився фактично на вулиці. Треба було шукати якісь засоби до існування, – переказує власну історію майстер. – Тож і згадав, як колись бабуся уміло розписувала писанки. Почав разом із дружиною пригадувати всі тонкощі справи.
Років сім родина жила лише за кошти, зароблені на писанках. І з кожним роком ця справа набувала все більшої популярності. Майстрів почали запрошувати на різноманітні виставки. Побувати довелося навіть у Хорватії та Канаді.
– Неймовірний попит вироби мають серед представників української діаспори в усьому світі, – говорить пан Юрій. – Тож наші писанки є і в Бразилії, і в Австралії, Аргентині, США, Європі.
Чоловік зізнається, що коштують вироби досить таки пристойно.
– Проте іноземці, знаючи художню вартість роботи, купують не торгуючись. Приміром, страусині яйця коштують близько шістсот-сімсот гривень, часом доходять до тисячі. Найдорожче вдавалося продати за 350 доларів, – додає Юрій Тікало.
Нині писанкарство набуває особливої популярності. Тому подібні майстер-класи для народних умільців – не дивина.
– Цікавляться всі: від малечі до дорослих, – всміхається чоловік. – Звісно навчитися тонкощів справи за годину – дуже важко.
Адже навіть досвідчений майстер працює над розписом півдня. На розпис страусиного яйця взагалі йде не менше тижня.
– Та незважаючи на досить тривалий процес, нам із дружиною вдалося виготовити близько трьох тисяч писанок, – усміхається Юрій Тікало. – Зате діти цією справою геть не цікавляться. Кажуть, що цього аж занадто вистачило у дитинстві.
Аби виріб зберігався якомога довше, його краще покрити лаком.
– А ще писанка «боїться» світла. Тому в місцевих тернопільських музеях їх протягом року зберігають у темних приміщеннях. І тільки перед святами виставляють на показ, – розповідає пан Юрій.
Особливість подільських писанок – яскраво червоні візерунки на чорному тлі.
– Чому таке поєднання? Певне, тому, що наш регіон досить довгий час був на перехресті войовничих шляхів. Так кров текла по чорній землі, – пояснює майстер.
Майстриня з Черкас Христина Шинкарчук переконана, що нічого важкого в писанкартсві немає.
– Головне – бажання та матеріали: фарби, віск і писачок (металева конусоподібна трубочка з дерев’яним держаком, – авт.). Останній буває навіть електричним, що значно полішує процес роботи. А придбати необхідні речі можна практично в кожному художньому салоні.
Виявляється, писанку можна виготовляти не лише на Великдень.
– Розписується вона і на інші великі православні свята. Приміром, на Сорок святих роблять сорокаклинець, – відзначає майстриня. – Крім того, є і весільні писанки, і поминальні.
Єдині слова, що виводяться на писанці, – це Христос Воскрес. А от малювати можна практично будь-що. Головне дослухатися до внутрішнього чуття.
Крім писанок можна робити ще й крапанки.
– Для її виготовлення на поверхню яйця треба покрапати воском і поетапно нанести різні кольори, – додає майстриня.
Дівчина відзначає, що робота над писанкою неймовірно цікавий та захопливий процес.
– Зазвичай настільки зосереджуюся, що не помічаю нічого довкола. Згадую якісь чудові, світлі моменти життя, й отримую ще більше задоволення, – усміхається Христина Шинкарчук.
реклама
