Ротмістрівка перебуває у збудженому стані. І не лише Ротмістрівка, а всі десять сіл, які входять до новоствореної ОТГ. Пройшла чутка, що з Ротмістрівського відокремленого структурного підрозділу Смілянської ЦРЛ ім. Софії Бобринської – це те, що лишилося від колишньої місцевої лікарні – хочуть забрати останнє: рентген і лабораторію.
Схвильовані селяни не дають спокою голові ОТГ Володимиру Ховайбі, чекаючи від нього пояснень щодо ситуації. Людей можна зрозуміти: вони й без того вимушені їздити до центральної районної лікарні, щоби отримати кваліфіковану медичну допомогу, а за нинішніми цінами за проїзд це не неабияке «задоволення». До того ж рівень лабораторних обстежень і рентгену, який проводився у Ротмістрівці, достатньо високий, щоби не дублювати його десь в іншому місці.
– Ми будемо відстоювати свою лікарню до кінця і не дамо забрати те, що служило роками й служить досі людям, – каже представник громади, місцева активістка Тамара Кривошея, показуючи купу паперів – листування з різноманітними інстанціями.
Разом ми їдемо до амбулаторії, де у вестибюлі на нас вже чекають пацієнти разом із ветераном ротмістрівської медицини Лесею Григорівною Стельмащук: усі вже вкотре чекають пояснень від голови ОТГ. Натомість Володимир Іванович Ховайба поспішає заспокоїти: компроміс знайдено, ніхто не забиратиме звідси ані рентген, ані лабораторію:
– Цієї суботи ми святкуємо День нашої громади, тому мені приємно сказати, що те, що служило людям, служитиме й далі. Дякую головному лікарю ЦРЛ ім. Софії Бобринської Зої Григорівні Зиряновій, яка з розумінням поставилася до наших проблем і пішла нам назустріч.
Сама Зоя Григорівна теж підтвердила, що не збирається конфліктувати з селянами, додавати проблем:
– Ми зберегли кабінет разом із обладнанням та штатом, хай усе це працює для блага жителів на місці.
Колишня Ротмістрівська районна лікарня сьогодні справляє гнітюче враження: практично усе, що було вкладене сюди 30 років тому, вже не існує. Ми ідемо спустілими коридорами, заглядаємо в пусті палати, кабінети… Відділення неврології, хірургії, терапії, кімнати ЛФК, процедурні кабінети… Колись тут було повно людей, тепер немає нікого. Абсолютна пустота і тиша, лише де-ніде чутно гомін пацієнтів, бо люди таки змушені їхати сюди за допомогою.
– Нам конче потрібно хоча б десять місць для надання паліативної допомоги, немає куди покласти людину, – з болем каже Леся Стельмащук, яка пропрацювала тут багато років. – Хто піде сюди з молодих лікарів, медсестер на мізерну зарплату, яку вони наразі отримують?
Володимир Ховайба дивиться на проблему Ротмістрівського підрозділу Смілянської ЦРЛ як господар, розуміючи, що часи, коли хтось комусь щось був винен, невідворотно пройшли, тому слід розраховувати винятково на власні сили та на власний бюджет.
– Про яку допомогу можна було говорити, коли ми починали з бюджетом 6 мільйонів гривень? – каже він. – Тепер надходження збільшуються, тому можемо планувати розвиток не лише місцевої медицини, а й освіти, культури, вирішення нагальних соціальних питань. Одне діло – керувати селом, інше – одразу десятьма, як зараз. До того ж до нас просяться інші сусідні села. Разом з досвідом відкриваються і можливості.
– Ми щиро сподіваємося на те, що наша лікарня знову запрацює, як колись, – каже місцева жителька, представник організації інвалідів Наталія Ромащенко.
Ротмістівська амбулаторія сьогодні має можливості, щоби відродити свою колишню славу як лікарня високого рівня. І всі позитивні передумови для цього є. Потрібен лише час, бо селяни вже стали власниками і своєї землі, і своєї долі.
Олександр Слєпцовський, Любов Косенко
реклама
