Реальною загрозою свободі слова на Черкащині залишаються погрози, утиски, напади на журналістів у зв’язку з професійною діяльністю. На цьому наголосила голова обласної організації Національної спілки журналістів України Тетяна Калиновська.
– Так було в різні періоди української історії. Наші колеги — розслідувачі, репортери, керівники редакцій, кореспонденти, їхні родини зазнають переслідування, політичного і владного тиску, незаконних арештів, полону, їх убивають. А нападники, як і за всіх попередніх влад, в більшості випадків залишаються безкарними, – зазначила пані Калиновська.
Для ілюстрації своїх слів Тетяна Станіславівна навела факти з історії журналістики на Черкащині. За роки незалежності через професійну діяльність в Черкаській області загинули чотири журналісти. 10 травня 1996 року Ігор Грушецький, кореспондент газети «Україна-Центр» у Черкасах, знайдений біля власного будинку з пораненням голови, від чого помер. У серпні 1998 року Микола Ракшанов, журналіст черкаської газети «Факти», залишив цей світ через навмисно завдану черепно-мозкову травму. Досі на волі виконавці та замовники вбивства журналіста і громадського активіста з Корсунь-Шевченківського Василя Сергієнка. 4 квітня 2014 року Сергієнко був викрадений з рідного дому та убитий; наступного дня тіло було знайдено у лісі з кайданками на руках та слідами жорстоких катувань. 20 червня 2019 року після смертельного побиття у центрі Черкас і 46-денного перебування у стані медичної коми помер Вадим Комаров — громадський активіст, блогер, журналіст. За півроку злочин не розкрито, вбивцю та замовника злочину не знайдено. Хід розслідування пообіцяв контролювати Президент Володимир Зеленський.
– Це найбільш резонансні злочини проти наших колег, пов’язані з журналістською роботою, – наголосила Тетяна Калиновська. – Тут працювали вбивці, найняті кимось із сильних світу цього. А скільки злочинів, проявів агресії здійснено черкаськими стражами порядку, які мають захищати законні права громадян, у тому числі журналістів, які виконують професійні обов’язки. Маємо приклади, коли правоохоронні органи не те що не проводять належним чином розслідувань нападів на журналістів редакції, а й самі подекуди застосовують силу до наших колег, видаляють їх з місця події.
Так, 20 лютого 2014 року правоохоронці побили на черкаській дамбі фотокореспондента газети «Вечірні Черкаси» Ігоря Єфімова та інших журналістів. Лікарі діагностували в Єфімова травму голови зі струсом мозку, рани м'яких тканин, вивих плеча і садна. Тоді фото побитого і скривавленого Єфімова облетіли весь світ, вразивши громадськість страшними подіями, що відбувалися в Україні. У судах справа розглядається досі.
– Це наштовхує на думки, що справи Майдану сьогодні вже неактуальні. Що системна безкарність за атаки на журналістів стає можливою через відсутність волі керівництва правоохоронних відомств стати на захист журналістів, – сказала Тетяна Калиновська.
Є й свіжіші приклади поліцейського свавілля. 19 травня 2018 року поліцейські поклали обличчям в асфальт та завантажили в автозак оператора філії ПАТ НСТУ «Черкаська регіональна дирекція» Сергія Єфімова, який на стадіоні проводив зйомку для телеканалу. Того ж дня проводити зйомку заважали регіональному кореспонденту каналу «112-Україна» фрілансеру Марії Голуб.
12 січня 2018 року в Чигирині на журналістів районної газети «Чигиринські вісті» скоїли напад радикально налаштовані учасники акції протесту. Дісталося головному редактору «Чигиринських вістей» Наталії Лебеденко, її дочці-кореспондентці того ж видання Тетяні Лебеденко, малолітнім онукам, журналістці й депутату місцевої ради Світлані Гречанюк-Самойловій. Це свавілля не зупинили охоронці законності, хоч за громадською акцією їх спостерігало чимало. Поліція видалила з місця події не агресивних нападників, а журналістів.
– Погрози у соцмережах і смс, недопуск до публічних заходів, хамство до журналістів з боку чиновників уже навіть не вражають, – наголосила Тетяна Калиновська. – Протягом останніх півроку на адресу головної редакторки Тальнівської газети «Новий Дзвін» Анни Драгун надходили погрози від місцевої голови районної ради. Зареєстроване кримінальне провадження за статтею «Погроза або насильство щодо журналіста» за цим фактом, Тальнівським відділенням поліції за вказаним провадженням проводиться досудове розслідування. 2 жовтня 2019 року журналіст інтернет-видання «Прочерк» Назарій Вівчарик повідомив Черкаський відділ поліції про неправомірні дії з боку колишнього працівника цієї структури. Вказане повідомлення зареєстроване до єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, за вказаним фактом проводиться перевірка. Це вже система: за кожним критичним випадком констатуємо відсутність ефективних розслідувань, справедливого покарання кривдників.
Тетяна Калиновська переконана: безкарність підбадьорює злочинців на подальші напади на журналістів, оскільки вони розуміють: вони не постануть перед судом або обійдуться незначною покарою.
– Я в цій професії працюю вже три десятки років. І абсолютно погоджуюся з думкою колег, що зараз один із найскладніших часів для нашої професії, – зазначила Тетяна Калиновська. – Так, журналістів убивають як і раніше, беруть у полон, коли вони висвітлюють війну, насильство, порушення прав людини, волонтерський рух. У ДНРівському полоні поневірявся черкаський журналіст і правозахисник Валерій Макеєв, який свої важкі враження описав у книзі «Сто днів полону, або позивний «911». Нещодавно ми вітали повернення в Україну з російського полону уродженця Черкащини, власного кореспондента Укрінформу Романа Сущенка, за права якого виступали українські та міжнародні правозахисники.
Небезпека діяльності журналістів криється ще й у нівелюванні іміджу професії: популізмі, коли політики протиставляють журналістів суспільству, називаючи нас продажними чи кажучи, що журналісти їм не потрібні, бо спілкуються з суспільством без посередників через соцмережі. Редакції економічно ослаблені, друковані ЗМІ закриваються, йде постійна боротьба за стримання поштових тарифів. Біда нашого суспільства в тому, що через правдиві сенсації та викриття страждають не злочинці, рейдери, посадовці-корупціонери. Вони залишаються працювати на ключових посадах і при своїх статках. Винними стають журналісти, які сказали людям правду.
– Не заперечуємо, що з’явилися тенденції зловживання правами журналістів. Ми засуджуємо маніпуляції, фейки, прояви випадковості в професії, хоч випадкові люди тут не приживаються. Але боротися з ними треба не залякуванням критичних чи незручних працівників ЗМІ, цензурою чи згортанням свободи діяльності медіа. Є правові методи захисту інформаційного простору. В цей непростий час суспільству потрібна професійна та етична журналістика як опора демократії. Без особливих преференцій. Ми домагаємося права на безпечне виконання професійних обов’язків і покарання тих, хто цьому перешкоджає, – підсумувала Тетяна Калиновська.
Фото: Сергій Томіленко
реклама
