Чому вирішила змінити фах?
Тривалий час пані Наталя не мала постійної роботи, дбала про господарство та виховувала синів. Одного разу вона придбала швейну машинку, пригадує: «Я не знала з якого боку підійти до тої машинки, а так хотілося навчитися працювати на ній. Через рік я наважилася перевчитися на швачку. Щоб не витрачати кошти за навчання та точно мати роботу, я звернулася до центру зайнятості.»
Що каже про колишню безробітну кар’єрна радниця центру зайнятості?
Тетяна Чемирис розповідає: «Валентина Анатоліївна відрізнялася від інших безробітних силою духу та впевненістю у тому, чого вона хоче. А бажала вона вчитися та якомога швидше піти працювати. На кожне відвідування їй доводилося долати чималу відстань із села. Щоразу вона розповідала про свої успіхи та прагнення. Я захоплююся її щирістю та працелюбністю.»
З якими труднощами довелося зіткнутися під час навчання?
За словами жінки, труднощів у навчанні не було, бо підтримували одногрупниці та майбутнє керівництво на виробництві. Тільки по дорозі на навчання пані Валентина стала жертвою злочину: «Їхати потрібно було з пересадками. І десь у транспорті поцупили мій гаманець. Я те помітила при розрахунку з водієм маршрутки аж у Черкасах. Там були документи та значна для сімейного бюджету сума. Але одногрупниці допомогли у цій біді».
«Я дізналася які бувають види швейних машинок та навчилася як користуватися ними. Зрозуміла, що у кравецькій справі немає граней: свої уміння можна відточувати безкінечно і творити все краще і краще», - каже швачка.
Як на новій роботі?
Тепер Валентина Макалюк працюватиме кравчинею на смілянському підприємстві: «Мене прийняли, як у рідну родину. Віра Єзерська – керуюча відділом, вона дуже правильно формує робочі групи, щоб ми підходили за характером і професійним рівнем. Наталя Дементієва – технолог, задає ритм роботі та добрі, теплі стосунки всередині колективу, терпеливо пояснює, завжди привітна. Завдяки цим жінкам я влилася в колектив з перших днів. Дуже вдячна колегам за те, що так привітно прийняли мене, навчають усьому, за довіру, за легку адаптацію.
У мене ще не все виходить робити, як я хочу. Процес пошиття – це командна робота всіх працівників цеху: до прикладу, хтось шиє рукав, хтось – борти. У кожної швачки – своя операція. Я усвідомлюю, що часом уповільнюю роботу, бо ще не маю потрібних практичних навиків. Але мені не роблять зауважень, всі ставляться з розумінням.
Щодня доводиться їздити на роботу. І в цьому питанні ідуть на зустріч, відпускають раніше».
У чому секрет мотивації?
Жінка каже, що секрет її сили – у підтримці від синів Сергія і Віктора. Під час навчання отримувала кошти допомоги від центру зайнятості і від синів. А на власній машинці тепер впевнено шиє постільну білизну та пробує шити одяг для себе і родини.
Підготувала Ангеліна Хоменко,
фахівчиня СМРЦЗ
реклама
