Конституція України – Основний Закон України, що закріплює засади організації соціального, економічного, політичного і духовного життя суспільства, визначає організацію і функціонування державної влади та основи взаємовідносин держави та особи.
Історія української конституції нараховує близько 300 років. 16 квітня 1710 р. у м. Бендери (нині – Республіка Молдова) між козацькою старшиною та гетьманом Пилипом Орликом було укладено договір «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституція Пилипа Орлика). Це перша в Європі конституція, яка обґрунтувала право України на незалежність і проголошувала демократичні свободи. Вона складалася з преамбули та 16 статей.
У період Української національної революції 1917–1921 рр. з’явилися багато конституційних актів, серед яких найбільше значення мала Конституція Української Народної Республіки – «Статут про Державний устрій, права і вільності УНР», яка була прийнята Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Конституція наголошувала, що вся влада «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Вона утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови та державної символіки.У підготовці альтернативних конституційних проектів активну участь брали уродженці Черкащини А.І. Яковлів та С.П. Шелухін. За радянського часу діяли Конституції 1919, 1929, 1937 та 1978 років.
28 червня 1996 р. Верховною Радою України була прийнята Конституція України. Головою Тимчасової спеціальної комісії з опрацювання проекту Конституції України був обраний депутат від Придніпровського виборчого округу № 418 м. Черкаси Михайло Дмитрович Сирота (1956–2008). В Основному Законі зафіксовано, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Текст: сектор новітньої історії ЧОКМ
Фото: Микола Васильєв
реклама
