У Смілі влада вважає, що міська топонімічна комісія надто ретельно виконує Закон про декомунізацію?

На останнє засідання комісії з питань найменування (перейменування) вулиць, інших міських об`єктів, встановлення пам`ятних знаків виконавчого комітету Смілянської міської ради (надалі топонімічної комісії), що відбулося 2 березня, завітали і численні представники смілянської міської влади, а також – представники громадськості. Досить таки запізнілу зацікавленість роботою комісії, яка активно працює з 2015 року, можна було б тільки вітати, якби не причина такої несподіваної уваги.

Камінь спотикання Євген Мазур?

А причиною стало, начебто, те, що деякі місцеві активісти (серед яких особливою невгамовністю виділяється людина, котра відома скандальною поведінкою, помічена в битті опонента і перебувала під судом) раптом оголосили війну комісії. Бо дуже незадоволені її роботою і складом. І таке ставлення нібито спровокувала рекомендація перейменувати вулицю Мазура.

Скажемо відверто, для нас, членів комісії, ця ситуація взагалі то не є такою вже несподіваною. Зі зміною влади у країні і на місцях, у владні крісла почали повертатися колишні регіонали і комуністи, для яких усе українське кісткою в горлі. Тому припускаємо, що „згори” і дали команду „фас” людям не зовсім адекватним, але агресивним і нахрапистим.

Звісно, не комісія перейменовує вулиці, а депутати. Комісія лише зауважила, що Євген Мазур був заступником Міністра загального машинобудування СРСР. А ця посада підпадає під дію Закону України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. (Цей закон більше відомий людям, як Закон про декомунізацію). От саме навколо особи Мазура і закрутили в Смілі катавасію.

Під час останнього засідання вражала якась ворожа налаштованість і упередженість гостей щодо членів комісії. Напевне далося взнаки накручування смілян певними особами у соцмережах. Не дивно, що на комісії дехто говорив, що ми працювали вкрай погано, перейменовували вулиці не ті, й не так і не проводила обговорення зі смілянами. Невдовзі вийшла і телепередача  в інтернет-виданні „Сміла. UA” під назвою: „Переполох на Мазура: люди максимально невдоволені”. В її анонсі прозвучало буквально таке: „Крайнє засідання смілянської топонімічної комісії – причина виникнення резонансної справи у місті. А точніше  – те, про що на ній ішлося”.

Про що йшлося, ми вже написали. А от що було в сюжеті працівників „Сміла. UA”: насамперед міський голова Сміли Сергій Ананко чомусь підкреслив, що не може оцінити роботу комісії. Потім один із жителів вулиці Мазура висловив обурення тим, що коли її перейменують, а він надумає продавати квартиру, то при переоформленні понесе затрати. Цікаво, що на зустрічі була присутня голова ОСББ Ольга Нікітченко, яка за своїми посадовими обов’язками і мала б роз’яснити людям, що ніяких затрат вони не понесуть. Це також давно мали б зробити керівники квартальних комітетів. Але…

Не зробили цього на зустрічі з „юрбою обурених” (за версією „Сміла. UA”) і присутні тут міський голова та секретар міської ради Юрій Студанс. Зате пан Юрій заявив буквально таке: „Ні один депутат не підніме руку проти волі громади!”. Звісно, малося на увазі перейменування. Гарно сказав. От тільки хотілося б знати, чи проводила коли-небудь влада зустрічі з громадою, коли йшлося про підняття тарифів, здорожчання проїзду в міському транспорті?.. Мабуть, ні. Тобто волі громади на це вони не просили і не отримували, але для затвердження подібних рішень руки в депутатів піднімалися легко, зокрема і в Студанса. Це ж не перейменування, де так просто маніпулювати втомленими від проблем людьми і піднімати собі рейтинг заграваннями з тими, хто не володіє інформацією про сам процес і не знає Закону.

Тож по суті: комісія – постійно діючий дорадчий орган міської ради з питань пов’язаних з найменуванням та перейменуванням вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів, бульварів тощо, розташованих на території міста Сміли. Вона була створена ще 1991 року. Тобто, декомунізація – це лише один з етапів її роботи. Більшість членів комісії працюють у її складі з 2015 року. А він затверджувався рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради. До неї входять представники структурних підрозділів виконавчого органу Смілянської міської ради, депутати міської ради та представники громадськості, зокрема, історики, мовознавці, краєзнавці. Основними завданнями Комісії є: визначення обґрунтованих найменувань нових та упорядкування існуючих вулиць; підготовка переліку вулиць, що потребують перейменування; створення банку даних для найменування нових вулиць у місті та для перейменування вже існуючих; розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань найменування й перейменування. Зауважимо, що комісія працює на громадських засадах, і гроші її члени за роботу не отримують. І ще одне: вона не уповноважена ремонтувати дороги і наводити лад в місті, як переконаний дехто в соцмережах…

Чим займалася комісія після прийняття Закону про декомунізацію

Після прийняття згаданого закону, у період з 16 вересня 2015 року по 5 лютого 2016 року, було проведено 17 засідань комісії. На першому етапі її роботи було проведено аналіз смілянських топонімів. Виявилося, що з майже 400 різновидів топонімів до українських назв, в т.ч. загальних, належать лише 93 назви, або 24%. Ця пропорція яскраво ілюструє, як Російська імперія і її спадкоємець СРСР мітили окуповані території. На відміну від наших можновладців та населення керівництво держави-окупанта добре розуміло значення символів, пам’ятників і назв.

На виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» залишалося обмаль часу, крім того, ситуація ускладнювалася проведенням місцевих виборів. У зв’язку з цим комісією було прийнято компромісне рішення – розділити роботу по очищенню топоніміки міста на два етапи. На першому етапі виконати вимоги пакету декомунізаційних законів, а на другому – звільнитися від колоніального спадку та радянських фейків.

На розгляд міської ради було запропоновано 129 топонімів, які однозначно підпадали під дію Закону України про декомунізацію. Виконком оголосив громадські слухання. Протягом двох місяців в газеті „Сміла”, на радіо, телебаченні в соціальних мережах публікувалися та озвучувалися напрацьовані комісією матеріали, роз’яснення проводилися у прямих ефірах. Отримані в результаті  громадського обговорення пропозиції, заперечення, зауваження та прохання були розглянуті комісією на двох засіданнях за участі заявників, депутатів міської ради, членів виконавчого комітету, представників ЗМІ. Їх узагальнили та передали керівництву міста. Міський голова вніс їх на розгляд сесії міської ради, яка 18.02.2016 року своїми рішеннями перейменувала 106 смілянських топонімів. Оце і є оцінка діяльності комісії. Її роботу визнали гідною затвердження на сесії міської ради! На жаль, частина депутатів, користуючись своїми повноваженнями, заблокувала перейменування назв вулиць, на яких вони проживали. Ці топоніми були перейменовані розпорядженнями інших суб’єктів владних повноважень.

Рішення про перейменування провулку Кіровоградський на провулок Михайла Яхненка було оскаржене в суді його мешканцями, яких активно підтримував Юрій Студанс. Суддя (перед своєю відставкою) виніс протиправне рішення і повернув стару назву, тому провулок було повторно перейменовано розпорядженням голови Черкаської ОДА. І дуже прикро, що вже другу каденцію поспіль міськвиконком не виконує Закону про декомунізацію та рішення міської ради, тож вулиці міста досі рясніють табличками з прізвищами катів українського народу. Бездіють у цьому плані і правоохоронці. Ігнорують виконання  закону та рішення міської ради не тільки частина приватних підприємців, а й державні установи міста – їхні реквізити теж усіяні вже неіснуючими назвами...

Тільки дякуючи жменьці громадських активістів та свідомих голів ОСББ з’явилася невелика кількість табличок та вказівників з новими назвами.

У травні 2017 року Комісія приступила до деколонізації топонімів міста На її розгляд надійшли пропозиції про перейменування 91 топонімічного об’єкта. Протягом 10 місяців, на шістнадцяти засіданнях було вивчено біографічні довідки тих, чиї імена, на думку ініціаторів перейменування, не заслуговують на присутність на мапі нашого міста. У ході дискусій 38 об’єктів було виключено з переліку пропозицій щодо перейменування. На 53 об’єкти комісією підготовлено історичні довідки, обґрунтування та отримано висновки Українського інституту національної пам’яті, та оцінки Інституту історії України НАНУ.

У відповідності до вимог чинного законодавства, розпорядженням секретаря міської ради № 50р від 16.03.2018 р. було оголошено громадське обговорення з питання перейменування вулиць міста, яке тривало два місяці в т.ч. шляхом висвітлення наданих комісією пропозицій в засобах масової інформації та шляхом проведення зборів за місцем проживання громадян за зверненнями вуличних голів, голів квартальних комітетів та ОСББ. У ході проведення зборів у них брали участь працівники міськвиконкому, депутати міської ради, члени виконкому та члени комісії топонімічної комісії.

Під час громадського обговорення було забезпечено прозорий прийом, реєстрацію і публікацію в засобах масової інформації поданих у письмовому вигляді зауважень та пропозицій жителів міста, об’єднань громадян, трудових колективів, інших зацікавлених осіб.

Після завершення терміну проведення громадського обговорення було проведено два засідання комісії з вивчення та узагальнення результатів обговорення. У результаті виявлено, що з 53 пропозицій винесених на обговорення на 34 не надійшло ніяких заперечень та пропозицій, на три об’єкти топоніміки надійшли зустрічні пропозиції, на 14 надійшли заперечення та на 3 надійшли і заперечення, і схвалення. Основні мотиви заперечень – емоційне несприйняття відновлення правдивої української історії, невизнання героїзму Небесної Сотні та учасників російсько-української війни, ностальгія за колоніальним спадком, небажання змінювати звичний стан речей.

Приймаючи рішення в ході узагальнення результатів громадського обговорення Комісія виходила з того, що є назви, які обов’язково мусять бути замінені, оскільки підпадають під дію закону з обґрунтуваннями щодо кожної назви; а також – назви, які формально не підпадають під дію закону, але за радянських часів вони були елементом ідеології та пропаганди комуністичного тоталітарного режиму.

Багато хто скаже, що це є «перегином» перейменовувати об’єкти, названі на честь російських діячів культури чи учасників німецько-радянської війни. Але це лише рекомендація. Проте напрошується зустрічне запитання – чому у назвах наших вулиць увічнені імена діячів лише одного (російського) народу. Чому немає місця іменам видатних білорусів, поляків, литовців, діячів інших народів?

Отже, громадські слухання пройшли та з травня 2018 року міська рада попереднього скликання так і не спромоглася розглянути підготовлені управлінням архітектури проекти рішень. Складається враження, що не збирається цього робити і новообрана…

До речі, щодо злощасної вулиці Мазура. До комісії свого часу надійшло колективне звернення з підписами мешканців вулиці, в якому вони просили її не перейменовувати, і яке містило фальсифіковані дані. Це свідчення того, як поводять себе наші опоненти. Цією справою мали б зайнятися правоохоронці...

Мусимо також вкотре наголосити, що Закон про декомунізацію повинна виконувати, насамперед, влада, а наша комісія, то лише дорадчий, допоміжний орган. Тож і обговорення повинні були організовувати і проводити не члени комісії, а структурний підрозділ міськвиконкому – відділ організаційної роботи та сектор інформаційно-аналітичної політики. Як бачимо, ми можемо дати і даємо оцінку владі, яка, на нашу думку, не так, як слід, спрацювала на виконання Закону про декомунізацію. Шкода, що стосовно нас цього не може зробити нинішній міський голова. Можливо, прочитавши цю публікацію, оцінить нашу роботу, як і погрози одного з мешканців вулиці Мазура на адресу деяких членів комісії, що прозвучали на зустрічі.

 Навіщо перейменовувати вулиці?

Хочеться також відповісти на постійні запитання противників декомунізації, мовляв, навіщо перейменовувати вулиці?

По-перше, цього вимагає Закон України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки”, ухвалений Верховною Радою у квітні 2015-го року. Обидва ці режими знищили в Україні від 14 до 16 мільйонів людей. Цей закон стверджує, що будь-які тоталітарні практики неприйнятні для України. Убивати людей не можна ані з класових, ані з расових, ані з будь-яких інших причин. Україна ніколи не збудує заможного та спокійного майбутнього без подолання спадщини тоталітарного минулого. Бо тоталітаризм і добробут – несумісні. А добробуту хочуть усі, навіть найпалкіші критики перейменувань. Отже, перейменування назв вулиць, пов’язаних з комуністичним режимом, – обов’язкова умова того, щоб у нашій державі відбулися позитивні суспільні перетворення.

Залишити комуністичні назви було б також і непослідовно: з одного боку ми засуджуємо нелюдські режими, а з другого – уславлюємо їхні символи чи імена їхніх провідних діячів у назвах населених пунктів, вулиць, парків.

До речі, подібний нашому шлях давно пройшла більшість посткомуністичних країн Центральної і Східної Європи. І він себе виправдав. Українці їдуть заробляти гроші, а то й жити, туди, а не жителі тих країн до нас, хоч стартові можливості після розпаду СРСР у нас були чи не найкращі.

Але ж ні, совок зубами вгризся в свідомість дуже багатьох українців. Через це ми часто ставимося до комунізму з посмішкою. Нас веселять анекдоти про Леніна. Манера його промов здається нам смішною. І стається те, про що казав колись Вацлав Гавел: коли ви перестаєте помічати тоталітарну пропаганду, це означає лише одне – вона перемогла. Багато з нас виросло на вулицях Косіора, Артема, Кірова і звичайно – Леніна. І багато з нас і досі не хочуть розуміти: а що тут такого? Спробуємо пояснити: 100 років тому Українська Народна Республіка була повноцінною державою з усіма атрибутами: вона мала народ, кордон, мову, валюту, систему влади, армію і була визнана іншими державами. Але потім, без оголошення війни, на неї напала уже Радянська Росія. При цьому, у кращих традиціях сьогодення, вони відмовлялися визнавати і заперечували факт військового вторгнення. Ну, а після окупації України завойовники почали роботу з угамування місцевого населення та придушення будь-якої свободи світогляду.

Для Радянського Союзу проведення терору проти людей, можна сказати, було державної ідеологією. Згадаймо лише ключові моменти: „Червоний терор”, період „великого терору”, Голодомор, репресії проти української інтелігенції, „тактику випаленої землі”, операцію „Запад”, депортацію кримських татар… Комунізація України торкнулась кожної родини.

Після набуття незалежності Україна, як уже мовилося, на відміну від частини сусідів не була послідовною у питаннях декомунізації і люстрації колишніх комуністів. До Майдану ми навіть не спромоглися забрати з наших площ пам’ятники Леніну. Бо їх присутність здавалась нам нормальною. Бо вони були тоталітарною пропагандою, якої ми вже просто не помічали.

Але після того як почалася війна ми побачили дуже просту кореляцію: карта бойових дій і антидержавних заворушень дуже непогано збігається з картою населених пунктів, у яких центральні вулиці, площі та назви самих міст та сіл найбільше носили імена комуністичних злочинців і убивць.

Тому декомунізація – це не питання політики. Це питання національної безпеки. Бо якщо через 100 років після репресій і убивств, Голодомору і знищення дисидентів в українських містах може існувати вулиця Леніна – це означає, що іще через 100 років там обов'язково з’явиться вулиця „Мотороли”. Бо хто забуває власну історію – приречений її повторити. Так само, як і той, хто не хоче годувати свою армію – буде приречений годувати чужу.

А взагалі, процес декомунізації – це не лише процес зміни назв вулиць та демонтажу пам’ятників сумнівним історичним персоналіям. Процес декомунізації – це також зміна міського простору, наповнення міста новими сенсами, формування нової міської культури, нової міської свідомості. Фактично все те, що стосується міської культури у нас формувалось за СРСР, у 1920-30 роках. А сукупність аспектів декомунізації є важливою для того, щоб українці почали формувати власні погляди на своє минуле, яке ми й називаємо національною пам’яттю.

Зрозуміло, що в Україні, так чи інакше, є чимало людей, які досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхні уявлення формувалися в умовах радянської пропаганди, вони позиціонують себе захисниками свого минулого. Та відомо також, що носії радянських цінностей нині є головним кадровим резервом терористичних загонів у так званих ДНР та ЛНР. Як бачимо, ворожі Україні політики та посадовці, радо скористалися ними та їхніми переконаннями…

Отже, декомунізація – це законодавчо підкріплений і життєво необхідний етап довгого і складного процесу суспільного переосмислення минулого України (насамперед у XX столітті), порахунків із радянською (комуністичною, тоталітарною), а також колоніальною спадщиною. Критики декомунізації не беруть до уваги тих масштабних проблем і загроз, на вирішення чи усунення яких вона була спрямована, того непростого контексту, в якому вона приймалася та впроваджувалася (передусім ідеться про російську агресію та інформаційну війну, в якій Росія активно використовувала і використовує радянську символіку і радянську-таки історичну міфологію).

А найбільша проблема її буксування – відсутність реальної відповідальності посадовців за невиконання закону. Сподіваємося, в недалекому майбутньому цей недолік буде виправлено.

Скільки коштує перейменування вулиць

Наостанок мусимо вкотре нагадати те, про що посадовці, зацікавлені у зриві процесу декомунізації, воліють мовчати – про міфічні фінансові втрати від перейменувань вулиць їхніми мешканцями. Адже, хоча після першого етапу перейменування минуло вже чимало часу та у багатьох людей чомусь досі існують щодо цього побоювання і дивні стереотипи. Складається враження, що люди, які агресивно налаштовані до всього українського, навмисне розігрують цю карту і сіють панічні настрої, аби викликати в людей негатив стосовно Закону про декомунізацію. Міф „це надто дорого” стосується, насамперед, зміни документів мешканців у зв’язку з перейменуванням. І тут він дуже добре спрацьовує. Але щодо цього існує вже навіть певна судова практика, яка цей міф категорично спростовує.

На жаль, місцева влада, в тому числі і в Смілі, не проводить в цьому плані належної роз’яснювальної роботи. Тож виконуємо те, що мала б робити вона і повідомляємо нажаханим, що зміна назви вулиці не є зміною місця проживання. А отже, відповідно до чинного законодавства, після перейменування вулиці ніхто не мусить іти до паспортного столу і робити відмітку про нову адресу. Хіба що в тому випадку, якщо стара назва у вашому паспорті  вас геть дратує. (Що, між іншим, є логічним і зрозумілим). Перереєстрація місця проживання особи може відбуватися під час заміни паспорта, вклеювання нових фотокарток, зміни прізвища тощо, тобто коли в особи виникає потреба.

Чинним законодавством не передбачена також необхідність внесення змін до документа про право власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу, дарування тощо) у зв’язку з перейменуванням вулиці, на якій розміщена нерухомість. Тобто документи залишаються чинними і ніхто не має права вимагати їх заміни. Більше того, стаття 19 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Водночас, за власною ініціативою або у разі потреби (купівлі-продажу, дарування тощо) власник майна, стосовно якого відбулися зміни в назві вулиці, має право звернутися до органу держреєстрації прав на нерухоме майно із заявою про внесення змін. Під час продажу або іншого відчуження нерухомого майна ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.

Отже, зміни до документів про право власності на нерухоме майно необхідно буде вносити лише якщо власник захоче продати, подарувати або передати у спадок свою нерухомість. Але такому випадку в документах, які будуть оформлюватися на нового власника, вже буде вказана нова назва. Проте на вартості послуг нотаріуса це не позначатиметься: покупець і продавець платитимуть нотаріусові таку ж суму, як і в тих випадках, коли назва вулиці не змінюється.

Наголошуємо ще раз: якщо вулицю перейменували в рамках декомунізації, відповідний закон („Про засудження… тоталітарних режимів в Україні…”) передбачає, що реєстраційний збір за проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб та зміни місцезнаходження юридичної особи, а також місця проживання фізичної особи не стягується.

Отже вся вартість перейменування для місцевого бюджету – це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. При цьому за заміну табличок на багатоквартирних будинках не доведеться додатково сплачувати, оскільки тариф на утримання будинку передбачає цю статтю витрат. Тобто вартість заміни табличок фактично уже включена у щомісячну квартплату. Бо відповідно до статті 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” ці  послуги включають у себе не лише звичний вивіз сміття, але також і утримання будинків та прилеглих територій. І, як роз’яснює постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, до утримання будинків належить і „експлуатація номерних знаків”, у тому числі їх виготовлення та заміна.

А як потрібно діяти підприємцям у зв’язку з перейменуванням?

У разі перейменування вулиць не виникає термінової необхідності змін у найменуванні чи відомості про місцезнаходження юридичної особи шляхом внесення відповідних змін до її установчих документів та змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб. Суб’єкти підприємницької діяльності можуть змінити дані про назву вулиці і в загальному порядку при внесенні ними чергових змін до своїх установчих документів, пов’язаних зі зміною складу учасників (засновників, власників), структури управління, розміру статутного фонду, зміни видів економічної діяльності тощо.

Щоправда, певних додаткових витрат можуть зазнати ті юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які мають бланки і штампи зі старими назвами. Проте, далеко не всі вони мають печатки і штампи, оскільки для багатьох категорій суб’єктів підприємницької діяльності ці атрибути не є обов’язковими. Окрім того, більшість юридичних осіб друкують свої бланки на звичайному робочому принтері, тому для заміни назви чи адреси в тексті достатньо, щонайбільше, декількох хвилин.

Оце, власне, і все.

Члени комісії з питань найменування (перейменування) вулиць, інших міських об`єктів, встановлення пам`ятних знаків виконавчого комітету Смілянської міської ради

Анатолій Терещенко,

Станіслав Голубець,

Олександр Вівчарик,

Володимир Салов,

Іван Дзюбко,

Анатолій Самарський,

Максим Сорочан