Серед тих, хто пройшов війну на Сході ще на її початку, Олександр Андрушенко – корінний тальнівчанин.
Про це пишуть «Вісті Черкащини».
Олександр народився 7 грудня 1992 року в Тальному. Навчався в Тальнівській ЗОШ №2. Після школи 4 роки навчався на електрика в Тальянківському агротехнічному коледжі. В листопаді 2012 року був призваний в армію. Рік служив в Луганській області у внутрішніх військах. Пізніше – в 14-му батальйоні територіальної оборони «Черкаси». Пройшов бойове злагодження на полігоні у Дівичках, що під Києвом. Після цього потрапив у Подільськ (Котовськ). Більш ніж півроку воював на Сході країни – з вересня 2014 по березень 2015 року. Зараз працює електромонтером в Тальнівському РЕМі. Одружений, має 10-місячну доньку.
Олександр стриманий і серйозний. Каже, що на строкову службу пішов добровольцем, адже його могли не взяти, бо не має батька. Але він мав головне – гідність, завзяття і патріотизм.
– Я знав, що це мій обов’язок і від цього нікуди не дінешся, тому зробив такий вибір. Ми виконували всі задачі, які були перед нами поставлені: стояли на блокпостах, провіряли контрольно-пропускний пункт, охороняли спецтехніку. На першій лінії оборони теж доводилось бувати: перший раз на три місяці нас відправили, другий – на півтора, – розповідає чоловік і називає ті міста, які ми не раз чули і зараз чуємо у бойових зведеннях по телебаченню і радіо. – Спочатку Дачне, потім потрапив під Волноваху, далі Старогнатівка та Богданівка. Спочатку було страшно, як і всім. Немає таких, кому не страшно. Є відчайдушні, але страх все одно є. Але всі розуміють, чому вони тут і заради чого. Особисто в мене найбільший страх був за своїх товаришів, не за себе. Ми всі здружились, і вони стали для мене другою сім’єю.
– Маєте бажання знову повернутись на Схід?
– Мені пропонували іти на контракт, але я не погодився. Є хлопці, які заради грошей підписали контракт, але, повірте, це не спосіб заробітку. Як для мене, то точно. Зараз у мене вже своя сім’я: дружина, маленька донечка Стефанія, робота, яка мені подобається. Не хочу все це залишати, тому повертатись на війну не планую.
– Як ви вважаєте, чи потрібен в Тальному реабілітаційний центр для АТОвців?
– Особисто мені, дякувати Богу, не знадобилась така допомога. Але я добре знаю, які проблеми є у хлопців, що пройшли горнило війни. Тому створення такого центру для них у Тальнівській громаді важливе питання. Треба, щоб там працювали фахівці, які б надавали кваліфіковану психологічну допомогу, бо не всі можуть справитись з пережитим самостійно.
Катерина Кіхтенко
реклама
