Тальнівчанину Максимові Загородньому лише 22, проте в нього вже є власна колекція старовинних експонатів, написаний історико-краєзнавчий нарис, багато науково-дослідницьких робіт та кипить робота над створенням нової книги. Зараз Максим закінчує магістратуру в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини за фахом «Архітектор».
Про це пишуть «Вісті Черкащини».
– Вивчення історії – це моє покликання ще з дитинства, – каже Максим. – Одного дня в прабабусі я знайшов уламок старовинної накривки на глечик. Бабуся розказала про цей предмет і мене це так зацікавило, що відтоді я почав збирати старовинні речі. Зараз я маю свою міні-колекцію, вона розділена на куточки: українська хата, Перша світова війна, Друга світова війна, колективізація і так далі. Багато людей приїздило подивитись, то казали, що таких експонатів навіть у київському музеї немає. Наприклад, в мене є патефон 1935 року випуску, який досі працює.
У шостому класі Максим почав збирати матеріали про Онопріївку – рідне село його дідуся і бабусі. Відтоді з’явилась ідея написати власну історичну книжку про це село, оскільки на той час про нього не було жодного видання.
– Уже у дев’ятому класі я записував свідчення очевидців остарбайтерів, учасників Другої світової війни, голодомору. Коли навчався на третьому курсі університету, на предмет «Історія рідного краю» підготував матеріали про цей населений пункт... Тоді мені казали: може б ти видав книжку? Я подумав: а чому б ні? І нещодавно в уманському видавництві «Візаві» вийшов невеличкий історико-краєзнавчий нарис «Крізь терни і роки» про село Онопріївку. В мене була мета, щоб нарис прочитали якнайбільше людей і кожен зміг добавити щось своє: матеріали, світлини тощо. Так я зібрав більше інформації і зараз працюю над великим науково-популярним виданням під назвою «Поклик пращурів». За обсягом воно буде таке, як про Глибочок і Криві Коліна, тобто великого формату. Крім цього, я ще пишу історію своєї родини, але це буде як художній роман, – розповідає історик.
Інші Максимові дідусь з бабусею – із Заліського, тому, можливо, наступна книга буде про Заліське.
– Про це село я теж багато матеріалів зібрав. Щоб зберегти історію – треба писати, бо багато людей вже відійшли у вічність, і не буде кому розказувати, – зазначає Максим Загородній.
