Дозвілля, вміння «шаритися» і план утечі (нотатка четверта)

Будова і наші

Наших на будовах (будівельних майданчиках, "стройках") в Плзені багато. Будівництво об’єктів триває всюди, і це свідчить про перспективу міста. Часто від будівельників можна почути нашу мову. Нерідко у вільний від роботи на заводі час українці намагаються підзаробити на таких будівництвах.

І, звісно, там працюють нелегально. Але брак додаткових годин на заводах, куди приїжджають українці, інколи змушує їх шукати будь-яку роботу: українці тут і вікна миють, і підстригають газони, і доглядають за дітьми.

Вирушаємо перевірити на собі, як це – влаштуватися на роботу до будівельної бригади. Багатоповерхівка обставлена риштуванням.

«Лізь сюди!» – кричить бригадир.

Ліземо нагору по драбині на третій поверх, і він розпитує, що ми вміємо. Дізнаючись, що ми хочемо всього лиш підробляти, втрачає інтерес до новеньких. Каже, що йому треба люди на постійній основі, і пропонує покинути завод та переходити до нього у бригаду. Обіцяє платити більше, ніж на заводі, і розраховуватися щодня, незважаючи на те, що ми лише будемо допомагати, а не будувати, бо ж не маємо кваліфікації.

– Він просто вас на понт брав. Йому дійсно вигідніше мати людей на постійній основі, але й на тимчасовій основі людей беруть, – пояснює Юрій із Житомира.

Разом з Ігорем із Коломиї вони удвох на вихідних ходять на цю будову на підробіток, що є гарним додатком до заводської зарплати. Юрія вдома чекає родина, а Ігор повинен закінчити магістратуру на фізкультурному факультеті і хоче працювати в реабілітаційному центрі.

Обоє розповідають.

– У суботу на будівництво треба приходити до сьомої ранку, бо о сьомій вже обирають із групи когось. Якщо ви до цього працювали нормально, то вас можуть узяти ще раз. До новеньких більше приглядаються. Ми з Ігорем носили цемент, виносили будівельне сміття, заносили блоки плитки на другий і третій поверхи. Але треба вміти шаритися, тобто сачкувати. Наприклад, занесли у якусь кімнату багатоповерхівки плитку і сіли відпочити. Інакше заганяєте себе. Проте треба бути обережним, щоб не помітив бригадир, бо може й вигнати, не давши нічого. Але в цілому тут за 11 годин ми маємо 1100 крон. Де ви за день вдома заробите 1100 гривень? У гривнях це навіть трішки більше вийде, – каже Юрій.

Дімка і дозвілля

Дімка з Запоріжжя опановує нову позицію на виробничій лінії на заводі з виготовлення кондиціонерів Daikin. У чеському Плзені юнак уже місяць. Дімка рішучий, швидкий, балакучий і вважає себе поціновувачем жіночої краси. Закручуючи за тридцять секунд більше десяти шурупів, він ще встигає проводити поглядом дівчат, що проходять неподалік виробничої лінії. Його підтримує чех Томаш, якого російськомовний Дімка навчив багатьох лайливих слів.

У цілому Дімці в Чехії подобається, але його дратує те, що агентство з працевлаштування зняло з нього гроші за робочу форму, медогляд, флюорографію. Про це в Україні не попереджали. Дімка планує наступного разу їхати на завод через інше агентство. Поки що ж він оцінює дівчат і доходить висновку, що українки такі найкращі. Мовляв, ні в Чехії, ні в Польщі, де він теж бував, стільки красивих дівчат не бачив, як у нас.

Через чотири години роботи дається перерва на півгодини. Пообідавши, хлопці збираються біля лінії, і Дімка згадує про вивіску через дорогу навпроти кабінету флюорографії, що в центрі міста.

– Там тайський масаж. Треба йти. Не можна просто так сидіти в гуртожитку. Ми ж мужики! – заявляє Дімка.

Його стиха підтримує Олексій, проте ззаду підходить Вікторія, дружина Олексія, і дає йому запотиличника. Всі сміються, а Віка каже, що її чоловік обійдеться без тайського масажу. Мовляв, треба в родині гроші економити. Обоє приїхали в Плзень із-під Львова. Обоє ходять на понаднормові години мало не щодня, причому Вікторія у швидкості роботи не поступається Олексію. У планах у подружжя повернутися додому і думати про дітей.

– Ну гаразд, я йду на масаж, а ти в вікно позаглядаєш, – гигочучи, заспокоює Дімка Олексія, і всі йдуть на лінію, яка запускається рівно через тридцять хвилин.

Затримок тут не буває.

Чи сходив Дімка на тайський масаж, де, за його словами, обіцяють «навіть більше», невідомо. Всі мастаки поговорити про це, проте далі, як правило, не йде. А от щодо інших варіантів дозвілля, то в Плзені це насамперед купання в місцевому озері Болевець.

Їдучи туди громадським транспортом, можна чути в автобусі багато української мови. Та й на ставку заробітчани часто зустрічають один одного. До слова, пити чи курити на Болевці нібито не можна, бо то громадське місце. Але поліція там ходить нечасто і бичків у піску вистачає. Так само охочі можуть випити. Коли українці показують нам цей ставок, ми дивуємося кількості риби там. Берегом також ходять гладкі лебеді і випрошують у відпочивальників хліб.

Неподалік видно компанію, члени якої швидко дістають із сумки пляшку горілки, роблять ковток, тоді дістають пляшку «Спрайту», роблять ковток і все ховають назад. Усе-таки треба вберегтися від поліції…

Згодом дізнаємося, що то таки наші заробітчани. Чехи – теж далеко не прихильники тверезості, але в більшості надають перевагу пиву, яке п’ють добряче.

Якщо ж вам кортить більш культурної програми, то в Плзені у вільний час можна відвідати зоопарк, який, за словами місцевих, дуже великий і красивий. Також тут є парки та великі торговельні центри.

Проте у заробітчан дозвілля насамперед проходить у пошуках акцій як на продукти, так і на одяг та інші речі.

Супермаркети Lidl, Albert, Billa, Kaufland та інші часто пропонують акції, де продукти, в яких кінцевий термін вжитку наближається до завершення, коштують мало не в половину дешевше. У цілому ж, за словами заробітчан, ціни на продукти в чеських магазинах не дуже різняться від наших, проте їхня якість таки краща.

Влад і його план утечі

Заробітчани у перервах на заводі клянуть українську владу. Кажуть, якби в нас були гідні зарплати, вони б не побиралися по закордонах і не відривалися від родин. Бо більшість сумує за рідними, але парадокс у тому, що через рідних часто і їдуть за кордон. Так, Петровичу треба вчити доньку, яка вступила на безкоштовне навчання, тому він клюнув на оголошення щодо сімейних пар і приїхав із дружиною на роботу. Дехто, щоправда, вже й вертатися не хоче.

Владу 23. На чеському заводі він працює на лінії, що робить чи не найбільше телевізорів на заводі. Юнак втомлюється, зокрема, болять спина і права нога, якою впирається до лінії, бо має встановлювати телевізори на підставки, а кожен телевізор важить до десяти кілограмів (залежно від величини). Так само важкою є і підставка, яку він має зафіксувати перед тим, як поставити на неї телевізор. Але поза тим Владу тут добре. Він із Києва, де виріс і де досі не отримав права, бо не мав автомобіля, а тому і мотивації. Але тепер він налаштований рішуче. Після повернення через три місяці додому по завершенню робочої візи він планує вивчитися і отримати права, завершити вдома ремонт та… знову їхати в Чехію. Знову на три місяці. Так, побувавши двічі по три місяці в Чехії і не порушуючи законів, він сподівається, що потім оформить візу на два роки і це буде як «тестовий режим». Згодом спробує отримати громадянство.

Такої ж думки і дівчина Влада. Вони познайомилися тут на заводі. Хтозна, чи зустрілися б вони в Києві, на Малій Батьківщині хлопця, адже дівчина – з Черкас. Тепер обоє складають плани на майбутнє. Влад не збирається зупинятися на Чехії. Каже, згодом їхатиме вглиб Європи. І,отримавши права водія в Україні, вже при поверненні в Чехію на роботу він хоче купити авто. Зараз його та інших заробітчан із села до міста на завод возить заводський автобус. А хлопець хоче бути незалежний у плані транспорту.

Владу подобається Чехія, розмірене сільське життя. Каже, там, де він мешкає в селі під Плзнем, є декілька магазинів і повно барів та один ресторан. Люди постійно відпочивають у закладах увечері з друзями, родинами. На вихідних взагалі в бар не пробитися. Хлопець звернув увагу, що в дворі мало не кожного дому там є басейн. І будинки всі в селі заможні. Ще б пак, юнак наводить просту арифметику порівняння середніх зарплат в Україні і Чехії.

- Тут можна заробити 1000 доларів в місяць проти наших 150-250. То чи є ще питання? - каже він.

– Не те, що в нас, приїдеш у село – один будинок із гілок складений, а інший як палац. У нас є люди, які зводять кінці з кінцями, а інші всі у владі жирують. А тут усі мають змогу заробити. Та тут поштар може квартиру собі купити! Так, не одразу, але може. А в нас поштарі хіба велосипед можуть купити, та й то, коли будуть красти з чужих конвертів гроші! – емоційно каже Влад.

Він зауважує, що і його батько вже оформив документи для поїздки в Чехію вслід за сином. Батько хлопця – майстер із виготовлення меблів. А фахівці тут цінуються, тож йому вже пообіцяли більше 2 тисяч євро в місяць.

Україну Влад згадує як країну, де він отримав такий-сякий старт, і тепер хоче набрати розгін подалі звідти. Така собі втеча.

– У місті вже нормальних сантехніків скоро не лишиться. Всі в Польщі. Залишаться невдахи і ті, що випивають, – каже юнак. – До роботи в Чехії я працював на будівництві. Ох і вкалував там. А тут на заводі набагато легше і зарплати не порівняти. Я можу собі піти і купити більше їжі. А коли акції, то взагалі класно.

Здати на права, повернутися в Чехію і зачепитися тут із дівчиною. Купити авто. Згодом стати громадянином Євросоюзу. І не повертатися в Україну. Такий у Влада план. І, що найстрашніше, Влад такий не один...

Петрович із дружиною повернеться до свого Кривого Рогу. Повернеться не лише заради доньки, яку треба довчити. Він уже звик до свого дому, хоч і лає нашу владу. Але в нього там рідна компанія у дворі в альтанці, де чоловіки забивають козла в доміно, у нього там літні батьки і могили предків. Він бачить себе там і думає, що коли донька отримає диплом, то вже не їздитиме за кордон, а сидітиме вдома.

Спілкуючись із заробітчанами, роблю власний суб’єктивний висновок, що поки їх можна ділити на три категорії: ті, що їдуть і хочуть лишитися, ті, що їдуть, але хочуть повернутися і далі будувати життя в Україні, і ті, які приїхали подивитися «як воно, а далі буде видно». Перша категорія зараз щодня поповнюється новими кандидатами. Це визнає і влада.

Адже щороку близько 1 млн українців покидають країну. Про це глава МЗС України наголошував днями в ефірі програми "Свобода слова" на «ICTV».

"У нас справді катастрофічна ситуація. Приблизно 1 мільйон українців виїжджають щороку. Ми вважаємо, що, на жаль, ця негативна тенденція найближчим часом збережеться", – підкреслив міністр.

Міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що, за даними Державної міграційної служби України, постійно за кордоном працюють понад 3 мільйони 200 тисяч українських громадян.

Назарій Вівчарик, Черкаси-Плзень-Черкаси, фото автора

Про що питати в агентстві з працевлаштування? (пам’ятка)

Які будуть витрати при приїзді на місце? Прибувши на місце і оформлюючись на завод, заробітчан можуть чекати такі «сюрпризи» як проходження флюорографії за 300 крон, окремо проходження медогляду за 300 крон, оформлення проїзного за 800 крон (з можливістю потім поповнювати його за 400 крон), відрахування коштів за робочу форму.

Скільки коштуватиме проживання та які умови в житлі? Битовні (гуртожитки по-чеськи) є кращі й гірші. В оголошеннях про роботу в Україні ціна може бути вказана на тисячу крон менша від реальної.

Вам завжди треба мати при собі паспорт і документ, за яким вас викликали на роботу. Поліція може перевірити це в будь-який момент. А ще майте завжди при собі номер вашого координатора з агентства.

Куди звертатися в разі надзвичайної ситуації?

(+420) 227 020 212 (консультації по телефону, крім вихідних та святкових днів, з 08:00 до 15:00, обідня перерва з 12:00 до 12:45), гаряча лінія (+ 420) 602 224 938 (телефонувати виключно в разі загрози життю громадян України)