У незвичний спосіб відзначили день Жовтневої революції у селі Легедзине Тальнівського району Черкаської області. Там відкрили пам’ятник селянам, які в 1920 році повстали проти загонів Червоної армії під орудою Котовського.
Повстання відбулося 10 листопада 1920 року - тоді селяни зуміли затримати бригаду радянської армії. У боях брали участь жителі семи черкаських сіл - Легедзиного, Вишнополя, Тальянок, Косенівки, Зеленькова, Камянечого та Рогів. Через 90 років після цих подій нащадки повстанців з ініціативи громадського об'єднання “Толока Легедзине” вирішили встановити пам'ятник. Зібрали 40 тисяч гривень. До збору коштів долучилися мешканці згаданих сіл, а також меценати, чиї прадіди теж брали участь у повстанні 1920 року.
Пам'ятник "розмовляє" мовою символів і знаків з дідами-прадідами
Як розповів “Прочерку” автор монументу, скульптор Микола Теліженко, ідея виникла влітку, під час проведення щорічної толоки в Легедзиному. Майстрові вона сподобалася, тож він відразу запропонував концепцію:
- Пам’ятник, як древо життя. А воно в українців переважно зображувалося на рушниках. Тому пам’ятник – це чотири рушники, які моляться за цих загиблих людей, а вгорі знаходиться знак вічного руху. Борони директор музею Владислав Чабанюк зібрав серед місцевого люду, - розповів Теліженко. Над скульптурою він працював близько двох місяців. Мав помічника, співавтора — скульптора з села Моринці Юрка Олійника. На кожному «рушникові» автори пам'ятника викарбували важливі віхи історії України - трипільську добу, княжу добу, козацький період і період початку ХХ століття.
- Отак мовою символів і знаків хотілося розмовляти з дідами-прадідами, щоб майбутні покоління також могли це все прочитати, - підсумував Микола Теліженко.
На відкриття монументу повстанцям зійшлися і "свої", і "приїжджі"
Головний організатор дійства — директор історико-культурного заповідника “Трипільська культура” Владислав Чабанюк пояснив, чому для відкриття обрали саме 7 листопада:
Приїхала і донька скульптора - відома дизайнерка Олеся Теліженко з чоловіком Русланом Зайченком
- Частина людей святкують його як день Жовтневої революції, а інші згадуватимуть учасників повстання селян проти частин Червоної армії. Це своєрідний момент історичної справедливості. Бо я пригадую, що ще був малим, і слухав від діда свого Євлампія, від діда Зінька Пасічника від багатьох старих людей, які пошепки розповідали, що таке було. Це якось не вкладалося в те, що ми вчили в школі. Ми дуже часто акцентуємо увагу на тому, що в нас були Крути, було Берестечко – героїчні моменти з поразками, то це невелика подія для всієї історії України, але вона дуже значима, бо з таких маленьких подій і складається історія боротьби наших людей за незалежність, яку ми ніби так легко здобули у 1991 році. Але це все дякуючи тому, що покоління людей перед цим жертвували собою, своїм майбутнім – хтось кар’єрою, а хтось і життям, тому незалежність виборювалася тяжко і через кров. І зараз ми маємо ту державу, яку хотіли бачити, - підсумував Чабанюк. За його словами, до пам'ятника невдовзі зроблять підсвітку.
- Цікаво було б дати підсвітку червоного кольору по білому. Має бути гарно, - розмірковував директор заповідника.
Тим часом, до Легедзиного на відкриття пам'ятника з'їхалося чимало відомих людей. Так, був казкар Олександр Власюк (Сашко Лірник). Його вразило те, що повстанці вивезли за село борони і розклали їх кількома рядами, щоб таким чином створити пастку для ворожої кінноти
- Ці люди знали, що загинуть, проте повстали. Борони виклали! Я б не додумався. І кожен зубець у цій бороні – це як цвях для ворога. Тим більше таких борон буде, тим скоріше Україна звільниться. Перші кроки заклади ці повстанці, другі – ми трохи допомогли, а далі вже будуть іти наші діти, які виростуть справжніми українцями. Ми вже закінчуємо фільм про Чорного Козака, а наступний фільм, я думаю, буде про повстання у Легедзиному. Бо нам є чим пишатися, - розповів Сашко Лірник легедзянам.
До збору коштів на виготовлення пам'ятнику долучались і діячі культури, зокрема гурт "Гуляйгород"
Гурт «Гуляйгород» не лише потішив присутніх своїми козацькими піснями. Виявляється, хлопці також долучилися до ініціативи громади і дали кошти на спорудження пам'ятника. Приїхало також подружжя Зайченків-Теліженків. Відома дизайнерка Олеся Теліженко тішилася, що на вулиці гарна погода і не доведеться переживати, що синочок Аскольд змерзне. А голова виконкому УНА-УНСО Руслан Зайченко, схоже, анітрохи не засмутився із того, що за нього на виборах мера проголосувало лише 168 черкащан.
Черкаський кобзар Михайло Коваль присвятив пісню полеглим повстанцям
Нардеп і очільник мистецього об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній був у доброму гуморі й назвав Легедзине “центром культури”.
- Усі сьогодні сюди їдуть. Сашко Положинський, Артем Полежака, Євген Їжак з гурту «Тарута», гурт «Тінь Сонця», «Гуляйгород», кобзар Тарас Силенко, історики, письменники, люди, які творять зараз культуру, а культура – це є боротьба. І насправді нам зараз страшенно пощастило. Адже Легедзине – це центр українського щастя. Ви подивіться – ви нуртуєте, ви досі боретеся, у вас то фільми знімають, то про вас кіно знімається, тепер у вас встановлено пам’ятник нашим героям, пам’ятник боротьби українського народу за свою незалежність. Вам пощастило, бо у вас є люди, які пам’ятають, і які продовжують цю боротьбу. І від такого центру тяжіння дуже багато залежить. Останні півроку я в Легедзиному буваю набагато частіше, аніж у багатьох обласних центрах, - зізнався Доній.
Василь Шкляр - письменник, який родом із Черкащини, вирішив подарувати місцевим школярам свою книгу “Чорний Ворон”.
Відомий український письменник Василь Шкляр (у центрі) пішов зі своїми книжками у народ
- Уже хтось говорив, що цих героїв, які полягли в бою проти червоних окупантів, назвали бандитами. І чекісти у своїх поясненнях характеризували повстанців так – «начитался Шевченки и стал бандитом». І я кажу, що немає більшого компліменту для українського героя, ніж ці слова. І немає більшої похвали для Шевченка, ніж ці слова. Це ж яку силу слова треба було мати поетові, щоб прочитавши його, зректися всього, стати за волю України і написати на своєму прапорі «Воля України або смерть!», і стояти з цим прапором до кінця! Я хочу сьогодні школі Легедзиного подарувати цю книжку «Чорний Ворон» про ще одного нашого знаменитого отамана із нашого краю. А ще хочу висловити свою найбільшу сподіванку – якщо хоч один хлопчина, прочитавши цю книжку, стане «бандитом», це буде для мене найвищим щастям, - сказав Василь Шкляр, чим викликав бурхливі оплески легедзян.
Уперше до Легедзиного приїхав співак Сашко Положинський (група "Тартак"). Він зізнався, що збирався побувати на славетній толоці, проте влітку з цим не склалося.
Лідер гурту "Тартак": "Це пам’ятник не трударю чи хліборобу, а людям, які боронили землю боронами..."
- А сьогодні приїхав якось так несподівано. Мене запросили, але я вчора тільки приїхав до Києва і думав, що не поїду, проте зранку прокинувся із бажанням кудись помандрувати. Не пошкодував. Але з іншого боку, трошки прикро, що я сюди мав із іншими цілями приїхати, а сьогодні тут атмосфера не та, до якої я себе морально готував. Такі ініціативи з одного боку тішать, а з іншого боку – це таке собі продовження отієї отаманщини, яка свого часу зіграла досить важливу роль в історії України. З одного боку, вона ніби то дала привід пишатися своїми героями, а з іншого боку – завадила нам збудувати свою Українську державу. Сьогодні ми говоримо про це повстання – дійсно, у 1918 році селяни не виступали проти радянської влади, у 1919 році, коли тут, можливо, не в самому селі, але точно в районі Тального, українська армія тримала фронт, не захотіли селяни підтримати армію. І є така інформація, що вони взагалі не дуже охоче йшли в армію, а якщо й ішли, то це були якісь юнаки-добровольці, тоді як армія потребувала саме досвідчених вояків, які пройшли імперіалістичну війну, які ховали зброю по стріхах – отакі потрібні були вояки – навчені й озброєні. А їх у 1919 році не було. Натомість, у 1920 році, коли вони вже все зрозуміли, було пізно. Їх, фактично, поодинці перебили. Щодо пам’ятника, то він мені сподобався. Гарний. Але знову ж таки – те, що на пам’ятнику борони – це дуже символічно. Там має як мінімум кулемет «Максим» стояти. Бо наші вороги понаставляли по всій Україні пам’ятників з танками, гарматами, ракетами та літаками, а ми ставимо пам’ятники з боронами. Причому, це пам’ятник не трударю чи хліборобу, а людям, які боронили землю боронами. Борона – не тому, що вона боронить і захищає, а тому, що боронить і вирощує, - слушно зауважив Сашко Положинський.
На відкриття пам'ятника зійшлося чимало людей. І хоча Владислав Чабанюк напередодні розповів про свої побоювання, що більше буде “приїжджих, ніж місцевих”, все ж ці побоювання, на щастя не справдилися. Особливо відрадно, що було багато малечі — звісно, діти не все розуміли з того, що говорили поважні дорослі дяді, проте, здається, головну суть промов вони таки “вловили”.
реклама
Коментарі
Ой не забудь, не забудь, ой не забудь, не забудь!
Не забудь, Легедзине, не забудь,
Як волю твою потоптали, як дітей твоїх постріляли,
А долю твою ізломили, а душу твою ізранили!
Ой не забудь, не забудь!
Вшанування борців за волю України завершено свято гімном “Ще не вмерла Україна”.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r
Роман Коваль представив своє нове дослідження “Петро Дерещук і Дмитро Цвітковський. До історії повстансько-партизанського руху на Уманщині в 1920 – 1924 рр.”. Розповідається в цій праці і про повстання в селі Легедзиному.
Участь в урочистостях взяли народний депутат України Олесь Доній, заступник голови Національної спілки письменників України Василь Шкляр, президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль, директор Тальнівського районного музею хліборобства Вадим Мицик, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Володимир Прядка; кобзарі Михайло Коваль і Тарас Силенко, лірник Сашко (Олександр Власюк), лідер рок-гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, лідер гурту “Тартак” Сашко Положинський, лідер гурту “Вертеп” з Дніпропетровськ а Тимофій Хомяк, поет Артем Полежака, журналісти Ростислав Мартинюк та Олександр Піддубний, правозахисник Євген Дикий та інші достойники. Радували співом гурти “Гуляйгород”, “Хорея козацька” і “Тарута”. Вела мітинг старший співробітник музею Трипільської культури Ніна Сесь.
Прес-реліз № 542
10 листопада виповнюється 90 літ від того дня як селяни уманських сіл Легедзиного, Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів і Тальянки виступили проти московської комуни. Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян.
Легедзинська громада вирішила гідно вшанувати своїх земляків. Ідея вшанувати борців за волю України належить директорові заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку та Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка. Внаслідок їхніх зусиль та зусиль багатьох легедзинців 7 листопада в селі Легедзиному Тальнівського району Черкаської області постав прекрасний монумент борцям за волю України роботи заслуженого художника України Миколи Теліженка. Пам’ятник зроблено з інкерманського вапняка, його розмір – 100 см на 100 см і на 250 см, вага – 5 т.
Стрічка RSS коментарів цього запису