Віктор Євпак: «Якщо місто Черкаси буде й далі в безпеці, то в нас буде велика конкурентна перевага і потенціал»

Зустрічаємося з депутатом Черкаської міськради Віктором Євпаком в обідню пору в одному із закладів міста, куди він забігає пообідати. Каже, що, попри війну, їхня компанія спинялася лиш на пів дня 24 лютого. У всі інші дні працювали і працюють, платять податки та наповнюють бюджет. Паралельно займаються волонтерством, кожен з їх команди робить, що може... Пропонуємо інтерв’ю, з якого ви довідаєтеся, чи бере він участь у кібервійні? Що у Черкасах треба зробити після перемоги? Й багато іншого.

Цитати: «Ніколи не займався гуманітаркою, а нині налагоджуємо логістичні процеси», – «Ми бачили, як поводить себе ОПЗЖ в інших містах…» – «Податки платимо, кожен робить своє», – «Наволонтерили вже більше мільйона», – «Якщо у Черкасах все лишиться, як зараз, то в нас будуть надзвичайні конкурентні переваги», – «Будь-яка криза – це можливості», – «Кожна людина – це капітал», – «Треба забрати російські гроші як репарацію»

«Ми бізнесмени-айтішники, які не вивозять землю чи зерно з України»

– У Черкасах збирали підписи в міськраді за заборону ОПЗЖ. Ваша була ініціатива?

– Це була ініціатива нашої команди «Голосу». Взагалі, для мене завжди було загадкою, як певні люди переступили через принципи, через якісь переконання і пішли в ту партію… Як можна було піти під тим прапором? Можна подивитися на їхні голосування… Як вони голосували по земельних питаннях… Та що зробиш, якщо є певна частина виборців, які за них голосували. І тому хтось дав їм кредит довіри… Депутатка Надія Івашкова підготувала рішення до Мінюсту щодо невідкладного звернення до суду з вимогою про заборону політичної партії «Опозиційна платформа – За Життя». І так збіглося, що наступного дня РНБО ухвалила рішення про припинення діяльності проросійських партій. Так, наші черкаські депутати ще до цього вийшли з партії, про що заявляли. Ніби тепер наших депутатів все це не стосується, але є рішення про позбавлення мандату тих депутатів, що обиралися від партій – ОПЗЖ тощо. Мінюст може піти в суд, і врешті депутатів можуть позбавити мандату. Думаю, зараз є політична воля це робити. Черкаси спокійно переживуть, якщо у нас не буде чотирьох депутатів. Це не шовінізм абощо. Просто пригадайте, як ми зупинили комуністичну партію. Колись це мало статися.

– А як ставляться до оцих представників проросійської партії в міськраді?

– Я не ходжу на більшість всіляких непублічних розмов… але бачити як вони себе ведуть... Та подивіться на їхні проєкти рішень абощо. Це просто заробітчани. Колись вони пробували проштовхувати ініціативу щодо 9 травня. Навіть це видно по них на сесіях. Звісно, вони не одні такі, та це просто такий маркер. Зараз вони намагаються вже і гуманітаркою займатися, однак пізно, як то кажуть, пити «боржомі»…

– Як спеціаліст IT-технологій, берете участь в кібервійні?

– Ні. Ми не є експертами в цьому. Хоча цьому можна навчитися, але вважаю, що це не далекоглядна історія. Чому? Бо ми цим самим наражаємо себе і наші сервери на небезпеку. Адже може прилетіти за такі атаки відповідь. А ми працюємо з гігантами ринку. І якщо їхні дані будуть під загрозою, то від цього постраждає черкаська економіка. Ми робимо те, що вміємо. Ми, до речі, спинили роботу лише на пів дня 24 лютого – у перший день війни. Далі стали працювати у звичному режимі. І завели вже через свою роботу пів мільйона доларів в економіку України. Бухгалтери казали мені, що можна не платити ЄСВ, можна знизити оплату податків, бо це дозволяє зараз держава. Та ми поки працюємо на тому ж рівні, як і раніше. Ми бізнесмени-айтішники, які не вивозять землю чи зерно з України, ми лише маємо ідеї, а їх у нас на 200 років вперед. І ми завозимо реальні гроші, які осідають в українську економіку.

– Коли почалися проблеми в Білорусі, багато програмістів тікали до нас, як зараз з переміщенням фахівців вашої галузі?

– Більшість IT-шників – хлопці. Тож вони виїхати з України не можуть. Але скажу так: з 185 осіб нашої команди виїхало 22. Це дуже мало. При цьому, у нас в команді є резервний фонд, щоб допомогти тим, хто від’їжджає. Але люди не поспішають і не шкодують. Звісно, все може змінитися. Зараз дуже болісно, що є деякі люди з нашої команди в Херсоні. Вони в окупації… Є людина, що в Харкові і не хоче виїздити. Та загалом, маємо офіс у Львові, і в разі чого могли б поїхати туди. Але ми дуже сподіваємося, що у Черкасах і області буде все добре. Тож поки сфокусовані на нормальну результативну роботу. І навіть наші клієнти деякі дивуються з-за кордону, кажуть, що ми краще працюємо тут в час війни, ніж деякі фахівці в інших країнах.

«Ми з дружиною як місточок для тих, хто хоче виїхати в Британію»

– Знаю, що також зараз займаєтеся волонтерством...

– Так сталося в моєму житті, що з 18 років я активно спілкуюся з багатьма в світі. Звісно, я громадянин України, але маю багато зав’язків за кордоном. Особливо багато друзів в Англії і Сполучених Штатах. Це сотні друзів. І вони з початком війни стали писати, як допомогти? Надсилали гроші на різні фонди, але згодом виявилося, що навіть не у грошах справа, потрібні реальні фізичні речі.

Я ніколи не займався гуманітаркою, але айтішник має перевагу, бо вміє організовувати процеси. Тим більше, зараз це не гуманітарка, а логістика і організаційний менеджмент. Процеси мають рухатися, як годинник. Звісно, під час війни все ускладнюється, але ми намагаємося. Ось зараз до нас їде вантаж з Португалії. І тому сьогодні-завтра ми готуємо приміщення для складів, вже на вихідні до нас приїздить перший 20-тонник. Ми його розвантажуємо, звітуємо португальцям і будемо поширювати. Ми просили три речі: по-перше, їжу, особливо консерви та те, що не псується і довго зберігається, по-друге, це гігієна, зокрема, памперси, по-третє, це ліки, які можна купити без рецепту. Одяг ми не просили, бо його в нас у будинку ім. Кулика і так багато. А от з ліками дефіцит. Потрібні жарознижуючі, від тиску, серцеві ліки тощо.

Також від команди «Ekreative» ми передали апарат за десять тисяч доларів для коагуляції судин. Передаємо його в Третю міську лікарню. Апарат зупиняє кровотечу судин. Там у лікарні є наш добрий друг Ігор Гайда, туди і пішов апарат.

Загалом через громадську організацію залучили на допомогу багато коштів, близько мільйона. Однак, скажу, що є, крім нас, інші круті компанії, які також готові допомогти комп’ютерами, технікою, коштами. Це дуже надихає робити ще більше, адже бізнес із нами.

Пригадую перші дні війни, коли ми залучали ресурси для відкриття та облаштування бомбосховищ, проводили інтернет, потім наша депутатка Валерія Шинкарьова завезла перші кілька тон з Австрії, і ми розвозили гуманітарку.

– Вже ходять чутки, що Віктор Євпак допомагає дітям зараз виїхати у Великобританію… Можливо, це через те, що ваша дружина громадянка Британії?

– У мене є пост у «Фейсбуці» ( https://www.facebook.com/viktoryevpak/videos/686990999159380) , що є родини в Англії, які готові прийняти біженців. Можливо, все звідти пішло. Також є зв’язки через релігійні громади. Загалом, отримати візу в Британію важко. Але зараз дійсно все спростили. Просто треба заповнити велику форму, і дають спеціальну візу з правом працювати і жити там до трьох років. Процедура спрощується, коли там є британська родина, яка готова прийняти українську сім’ю. Відкрився в Британії сайт для реєстрації їхніх родин з пропозицією прийняти українців. Від навали трафіку сайт спершу навіть «ліг». Зараз там ніби близько сотні тисяч вже заявок. І ми з дружиною як місточок. Ми кажемо: друзі, якщо ми вас знаємо особисто, то зв’язуємо вас з британською родиною. Разом заповнюємо документи. У мене так зареєструвалося близько 80 родин, з Англії – трішки менше родин. І ми передзвонюємо цим родинам в Україні, спілкуємося з ними. Пріоритет робимо для тих, кого я точно знаю, хто вже виїхав, наприклад, у Польщу, хто вже зробив якусь спробу поїхати. В принципі люди самі можуть шукати собі британські родини і їхати, просто моя допомога в тому, що я їх зв’язую і трішки пришвидшую зв'язок з закордонними родинами.

– Ваша родина тут?

– Так, мої не поїхали. У них онлайн-навчання, вони вдома. Перші дні були справді ваганням. Але зараз можу сказати, що Черкаси і область – це безпечна територія. І де б ви не поїхали, ви всюди не вдома. А тут ви удома! І, на щастя, тут безпечно. Та й я знаю, що дітям добре разом з батьками. Дітям потрібні батьки. А дружина теж сказала, що не поїде без мене. Відповідно, ми лишилися. Окрім того, вона робить дуже багато роботи у нашому бізнесі, як фінансовий директор.

«Люди, що виїхали, можуть повернутися з ідеями і прагненням працювати краще!»

– Що б у Черкасах слід було зробити після перемоги у війні?

– Якщо місто Черкаси буде й далі в безпеці, то в нас згодом буде велика конкурентна перевага і потенціал. Цим треба буде скористатися. Я буду робити все, щоб ми прожили за принципом: будь-яка криза – це можливості. Ми маємо зробити окремий орган при міськраді (скажуть, що таке вже є, але може лиш формально, а насправді немає), де будуть люди по 20-30 років зі знанням англійської мови, які під ключ робитимуть бізнес. Це щось на зразок бізнес-няні. Сюди треба заводити робочі місця, єдине питання – скільки. І за це треба буде йти назустріч бізнесу, знижувати податки. При всій моїй любові до деяких активістів, які зараз це намагаються робити, я переконаний, що це має робити влада. Бо немає повноважень в активістів знайти ділянку, знайти приміщення, змінити статус ділянки, організувати супровід в ЦНАПі. Я думаю, для всього цього є департамент економіки, який треба підсилити, дати фахівців і повноваження. І тут важлива швидкість, прозорість роботи. У нас багато місця, щоб розмістити маленькі заводики абощо.

Інша історія – робота з переселенцями. Будь-яка людина – це людський капітал. Треба подивитися, з чим люди приїжджають. Можливо, серед них гарні фахівці. Окрім того, вірю, що після війни буде задіяний «план Маршалла», і сотні мільярдів буде йти на відбудову країни. І я хотів би, щоб це були насамперед сотні мільярдів золотовалютних резервів, які росія утримувала в Європейських банках, і ми б це забрали як репарацію.

Звісно, найбільше увага повинна бути до розбомблених міст, але також до міст, які готові показати потенціал найшвидшого росту економіки. Чому б не Черкаси? Дуже хочу, щоб так було. Тут можна говорити від економіки до туризму. І місто має бути готове до цього, до інвестицій. І моє бачення тут – нульова толерантність до корупції. Треба не терпіти корупцію. Окрім того, люди, що виїхали, можуть повернутися з ідеями і прагненням працювати краще! Бо вони подивляться, як живуть в Європі, побачать, що там нічого немає надзвичайного, просто все правильно побудовано. При всій повазі, думаю, наша місцева влада вміє працювати по деяких господарських речах, але в майбутньому у владі мають бути нові люди, управлінці.

– Ви були суперниками на виборах. Як зараз спілкуєтеся з міським головою?

– Хочеш-не хочеш, а треба співпрацювати. Я не можу бути в жорсткій опозиції, бо треба працювати для розвитку міста. Ми, до слова, бачилися на похоронах наших захисників. Бачу, що меру важко, і я йому не заздрю. Плюс зараз величезні виклики для черкаської економіки. Окрім того, я розумію, що тут питання і про організацію територіальної оборони тощо. Багато задач у нього.

– Брали б участь в наступних виборах мера Черкас?

– Так. Вважаю, що європейські інвестиції, які прийдуть до нас після перемоги, потребуватимуть нового досвіду.

– Скільки прочитуєте новин за день?

– Ой, перші дні дуже багато читав. Але треба якось себе стримувати. Тож я став дотримуватися балансу. Я встаю вранці і маю час медитації, молитви. Треба налагодити організм, бо я погано сплю. Треба відновитися фізично. Сьогодні я зробив пробіжку вперше за 7 місяців, бо мав травму. Потім дивлюся новини. Працюю, перерва на обід, трішки читаю новини, потім робота до 18.00, потім трішки часу побути з родиною, знов дивлюся новини, але намагаюся перед сном не читати.

Назарій Вівчарик