У Черкасах священик Православної церкви України Дмитро Ярославський, який служить у храмі Миколая Чудотворця в районі площі 700-річчя, завдяки донатам парафіян, прихильникам із США і небайдужим містянам зібрав кошти вже на дві автівки для ЗСУ. У храмі Миколи Чудотворця Дмитро Ярославський – ієрей і служить службу разом з протоієреєм Ігорем Ярославським (настоятелем храму).
Поряд храму будується великий Храм Всіх Святих землі Української, який, можливо, вже був би добудований, якби не війна. А поки отець Дмитро зауважує, що не на часі збирати кошти на храм, коли країна в біді. Більше того, металеві конструкції, які мали б піти на будівництво храму, були використані у перші дні повномасштабного вторгнення на протитанкові їжаки тощо.
До слова, отець Дмитро зараз служить у свого батька, а в цей час планує звести храм Спиридона Тримифудського ПЦУ, де мав би служити, якби був мир. На території, де має бути той храм, в каплиці Покриваючої Божої Матері, що знаходиться в ветерано-волонтерській організації Дніпровського району, організував волонтерську роботу з плетіння маскувальних сіток, пошиття одягу та кариматів з подушками.
Хоч загалом волонтерство для отця Дмитра не щось нове, адже ще з 2014 року намагався допомагати військовим. А тоді, каже, це стало чимось звичним і необхідним.
– У нас у жінки ,яка регент в церкві (керівник хору – ред.) чоловік на війні, то ми ще до повномасштабного вторгнення допомагали як могли. Передавали насамперед через неї допомогу, бо хотілося. Щоб ця допомога йшла адресно, конкретним людям, а не лежала десь по кутках. Адже волонтерство – це дуже відповідально. І якщо ти акумулюєш якісь ресурси, то потім треба точно знати, що вони направлені за призначенням. А вже зранку 24 лютого вмикаю телевізор – війна! Що робити? З вікон квартири я бачив як люди йдуть до продуктових магазинів, бачив черги на автозаправні станції. А тоді прийшов до церкви, дивлюся, тут стоїть один отець Ігор. У той момент відчув, що це неправильно. Слід гуртом усім працювати на перемогу. Ми одразу з будівництва храму віддали весь метал (арматура, інші матеріали) на протитанкові їжаки. Недоречно зараз будівництвом займатися, маємо ось де молитися, тож треба поки зачекати з будівництвом. Окрім металу, були знайомі, що шукали паливо, а тоді група осіб колотила коктейлі Молотова, адже згадайте той час, ніхто на початку повномасштабного вторгнення не знав, як далеко зайдуть окупанти, – пригадує отець Дмитро.
Проте збір коштів на автомобілі – це був найвагоміший його проект.
– Ми помолилися, і взялися збирати кошти на авто. Маємо прихожанку, яка колись жила за кордоном і там ходила до церкви. Вона звернулася до тієї громади. На той час нам з-за кордону назбирали більше трьох тисяч доларів. Допомагали всі, хтось невелику суму давав, а були підприємці. Які мали можливість більше докласти. Та кожна сума була важлива. І так потихеньку зібрали на одне авто, а тоді я побачив, якщо підзбираємо ще, то вдасться купити і друге авто. Спершу купили пікапів Мітсубісі Л 200, а через три тижні передали Опель Фронтера, – каже священик.
До допомоги також долучилися жінки-ветерани: вони завантажили повний пікап сітками, кариматами й білизною для захисників.
– Водночас Мітсубісі вже повернувся, бо йому прилетіло, прошило передок, вилилося масло. Ось яке залізяччя, – показує на фото священик, якими гострими металевими шматками начинені заряди окупантів. – Зараз машина в ремонті. Звісно, хотіли б і третю машину купити, але скрутно зараз в людей з грошима. Тож поки не проводимо збір на авто.
Цікаво, що сам отець Дмитро прав не має, тож допомагав кум в доставці автомобілів в Черкаси.
– За Мітсубісі їздили в Київ, там були дуже відповідальні хлопці, спершу у Львові машину подивилися, потім перегнали в Київ. І там ми забрали. Цей пікав з Ірландії. Нам розповіли все, що треба варити, а де треба замінити деталь. За іншим автомобілем вже їздили у Львів. Приїхавши на ньому в Черкаси, також дещо ремонтували. До слова, були люди, що казали, мовляв, «Опель» може бути не такий швидкий. Та автомобіль брався для болота, для бездоріжжя і насправді сповна себе виправдав. Як був обстріл, хлопці кажуть, «машина летіла як ластівка».
Нині «Опель» продовжує виконувати свою функцію, а «Мітсубісі» ремонтується військовими у Черкасах.
Сам же отець Дмитро тепер розпочав акцію «Зігрій воїна ЗСУ». Хлопцям потрібні: тепла форма, термобілизна, фліски, зимові берці, спальні мішки, дощовики, ліки проти застуди.
Черкащан просять долучитися до акції, аби допомогти нашим захисникам. Тел. о.Дмитра 0679110728. Приват 4149 6090 1194 9221 Ярославський Дмитро Ігорович
– Витратили вже 30 тисяч гривень. Двох військових вже вдягли. При цьому знаємо добре цих захисників. Ось купили бушлат, берці. Насамперед збираємо гроші, щоб купувати конкретне обмундирування, якого бракує. Хоча, звісно, люди приносять і речі. Та тут, розумієте, бувають нюанси. Якщо купуємо ми, то це на совісті і чітко знаємо, що кому треба. А якщо приносять люди, то бувають нюанси. Пригадуємо принесені нам жіночі туфлі, або прострочену їжу. Звісно, таке не передаємо, – каже отець Дмитро.
Раніше отець Дмитро допомагав возити гуманітарку з Голандії та із Заходу України, поки не подорожчав бензин.
Отець Ігор Ярославський додає, що девізом церкви з 2014 року став вислів «Захищай свій рідний край – ЗСУ допомагай!». Пригадує, як у перші дні повномасштабного вторгнення поступово почали наповнювати храм речами, одягом. Потім стали облаштовувати з дозволу підприємців бомбосховище неподалік храму, в бомбосховище привезли дитячі ліжечка та матраси, облаштували місця, де можуть перебувати переселенці з дітками, там поставили чайники, обігрівачі, – пригадує Ігор Ярославський.
Священник каже, що організував конкурс дитячих малюнків, які потім були відправлені до бійців на передову, щоб зігріти їх теплом і підтримкою від підростаючого покоління патріотів. Також він друкував іконки для військовослужбовців і листівки з молитвами.
«Ми в бронежилети вставляємо іконки Божої Матері для наших воїнів. Щоб вона покривала їх омофором і оберігала від всякого зла», – говорить отець.
При парафії ПЦУ організовують ярмарки дитячої творчості. Дітки роблять різні прикраси: браслети, сережки, ангелочки чи віночки. Всі кошти від продажу цих товарів йдуть на допомогу нашим воїнам.
Священик Ігор Ярославський з сином кажуть, що роблять все прозоро і кожного разу звітують, що було закуплено за ті чи інші благодійні пожертви, щоб люди бачили.
– Допомагати треба. Це найменше, що ми можемо зробити. Якби наших хлопців не було там, то не було б нас тут. І таким чином хочеться, щоб наші хлопці зупинили ворога там, щоб окупанти сюди не прийшли. Дуже хочеться миру. Вважаю, ми жили до війни добре, просто не цінували того, що мали. Той таки ворог показав нам, що в нас добре. Подивіться новини, де показують, як вороги крадуть як не унітази, то техніку. Он хлопці розповідають, як ті вороги й «Мівіну» запарювали в умивальниках, як корови крали з сіл. Багато всякого розповідають. Та хочеться дуже миру, тому допомагаємо як можемо. Щоб зранку проснутися і відчути радість, а не сидіти вночі в коридорі з дитиною через тривоги, а вранці бігом переглядати з тривогою новини в телефоні, – розповідає отець Дмитро.
Між іншим, окрім ярмарків дитячої творчості, при церковній громаді хочуть організувати і ляльковий театр для діток. До речі, надихнувшись з дітками на ярмарку виробів, отець Ігор сам став шити деякі іграшки. Згодом хоче їх продавати, а кошти направляти на ЗСУ.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України
Назарій Вівчарик
