Про ті моменти передвиборчої кампанії команди нинішнього мера, які залишилися у прямому і переносному значенні за кадром, «Прочерк» говорив з керівником піар-напряму кандидата в мери Черкас Сергія Одарича Мариною Волошенко.
У виборчий період вона сама була кандидатом в депутати і за списками партії «Вільних Демократів» стала депутатом міськради.
Марина Волошенко - начальник відділу комунікацій та зв’язків з громадськістю виконкому Черкаської міської ради. Саме вона свого часу розробляла і втілювала в життя проекти цікавих та популярних серед черкащан фестивалів „КриЖталь”, „Живий камінь”, „Древляндія”, „Співочі вечори”. У минулому Марина працювала журналістом на телеканалі «Вікка», працювала на радіо, дописувала у газети. Пізніше вирішила зайнятися комерційним піаром. Успіх в роботі не забарився: створений нею бренд баскетбольного клубу „Черкаські Мавпи” став відомим в Україні та за кордоном, у 2006 році він був визнаний PR-проривом року.
Марині Волошенко доводилося поєднувати з роботою ще й материнські обов’язки, адже вона виховує сина й доньку. «Син у мене старшого віку, а от донці лише 3,5 роки. Тож більше уваги їй приділяє чоловік з бабусею. А я для неї «мама-свято», бо можу приділити увагу не так і часто», – зізнається вона.
Зрозуміло, що Марина Волошенко, як творча особистість, внесла значну частку своєї роботи в виборчу кампанію мера. «Але ця виборча кампанія надкреативною не була, – говорить Марина. – Вона просто була виснажлива через перенавантаження».
– Під час виборчої кампанії команда Сергія Одарича залучала лише черкаських фахівців чи були і київські?
– До нас з Києва фахівці не приїжджали. Нам допомагали деякі місцеві журналісти. У службі зв’язків з громадськістю та ЗМІ працювало 5 осіб. Потім долучилось ще дві дівчини, які вели кампанію по області.
– Кому належить ідея проведення виборчої кампанії?
– Загалом, сама ідея всієї виборчої кампанії цілком належить Сергію Одаричу. А її реалізація вже залежала від нас. Ми на початку виборчої кампанії проговорили, чого нам не вистачає. Визначили, що популярність у Одарича була на той час і є на сьогодні досить високою. Впізнаваність також. Але ми програвали в плані політичної сили. Тож ми ім’я Одарича хотіли поєднати з назвою нашої політичної сили, від якої висувалися кандидати, – Партії Вільних Демократів. Щодо наших кандидатів, то Одарич не робив ставки на грошові мішки.
Політичні списки він формував з тих людей, що оточували його протягом цих чотирьох років, людей, яких він випробував у справах, і за якими вже стоять конкретні досягнення. Ми ж намагалися на фоні бренду Одарича розкрутити бренд партії. З цим і пов’язана розробка усієї піар-кампанії, зокрема, сюжету біл-бордів. Як ви пам’ятаєте, ми обрали не фотографію Сергія Олеговича, а його, немов змальоване, зображення. Таким чином портрет Одарича не зосередив на собі всю увагу, а напис «Партія Вільних Демократів» читався краще.
– Чому все-таки Одарич йшов на вибори без програми і гасла? Ви не боялися, що це відштовхне від нього виборців?
– Ні. Програма, з якою він йшов у 2006 році, була написана на 5 років. А оскільки він був при владі 4 роки (бо спершу секретар міськради Каленчук керував певний час), то програма не була виконана у повному обсязі і тому не було сенсу писати нову. Є сенс коригувати і доповнювати її. Над цим ми вже працюємо. Програма потрібна тим політикам, які тільки входять у владу.
Щодо гасла, то була в нас ідея розробити певну серію постерів з гаслами партії. Та тим самим ми б зменшили увагу до зображення Одарича, натомість - збільшили до самої партії, втративши при цьому ланцюжок Одарич – Партія Вільних Демократів. На цих постерах ми хотіли розміщувати проміжні гасла. Але, обдумавши все, відмовилися, бо настільки була ця виборча кампанія короткою, що розпорошуватися на такі речі недоцільно.
– На що робили ставку у цій кампанії? Нова «фішка» цих виборів – праймеріз – суттєво допомогла?
– На жаль, праймеріз не дав того результату на який ми сподівались. Виборці виявилися не готові до такого. Так, люди говорили, що, мовляв, Одарич молодець, що відкриває ті обличчя, які стоять за ним. Людям було цікаво, але широкого розголосу ми не отримали. Так, ми показали свою команду, свою єдність (підкреслили це і відповідними атрибутами – футболками, прапорами тощо).
Одарич їздив мікрорайонами і знайомив виборців з усіма нами – з командою, яка працювала з ним останні 4 роки, яка йшла з ним на вибори. Найефективнішим методом, все ж таки, були зустрічі з людьми у дворах, спілкування з жителями Черкас. Такі зустрічі наближали мера до людей. Бо у ланці тих осіб, через яких від жителів надходить до мера інформація, іноді суть прохання на різних етапах передачі губиться чи скарга взагалі не доходить до адресата . Фахівці кажуть, якщо людина неуважно слухає, при передачі втрачається до 80% інформації. Відповідно, доходить лише 20% того, що кажуть люди. А тут Сергій Олегович все чув з перших уст. Він вже у перші дні після виборів зібрав нараду і казав, що там, мовляв, жалілися на те і се, а там – на те. Дав вказівки, бо хоч у нас і немає зараз мільйонів на ремонт доріг, але якщо якийсь чиновник не реагує, наприклад, на прорив каналізації, то це просто невиконання своїх службових обов’язків.
Між іншим, члени нашої команди також ходили по округах, спілкувалися з людьми. Але не всі могли це робити, бо дехто повністю присвячував себе роботі у виборчому штабі.
– А скільки ж дворів обійшов Одарич?
– Важко сказати. Звичайно, Одарич не встиг обійти всі двори, які були заплановані. Обмеженим по часу був не лише передвиборчий період, а ще й час зустрічей з людьми. Треба щоб люди були вдома, щоб вже прийшли з роботи, але, разом з тим, щоб це не було запізно.
– Конкурентів Одарича обговорювали в штабі?
– У нас не було побоювань щодо перемоги Одарича.
Основне побоювання було – це щоб Сергія Олеговича не зняли з виборів в судовому порядку. Бо ми це все пройшли в 2006 році, тому були максимально обережні при веденні агітації. До речі, щодо штабу і обговорення конкурентів, то у нас був недолік – це відсутність потужної аналітичної служби.
– Скільки юристів у вас працювало?
– У нас була Наталка Даньковська як постійний юрист, яка працювала від початку виборчої кампанії і до самого кінця. Допомагала їй ще одна дівчина-юрист.
Юристів, які б працювали в штабі на постійній основі було всього двоє, тому було складно. Взагалі ця виборча кампанія відрізняється від усіх попередніх тим, що вона була дуже стислою по термінах, дуже напруженою. Якщо 2006 усі служби в штабі виборювали перемогу одного Сергія Одарича, то 2010 окрім кандидата на посаду міського голови, команда працювала вже на 33 кандидати по місту плюс 15 кандидатів - по області. Тобто, обсяг роботи був величезний.
– Оскільки ви боялися зняття вашими опонентами Одарича через суд, то наскільки важко було дотримуватися усіх законодавчих нюансів?
– Дотримуватись даного Закону було непросто. Адже працювали ми з трьома виборчими фондами: кандидата на посаду міського голови, кандидатів до міської та обласної рад. Відповідно потрібно було чітко відслідковувати з якого з цих фондів здійснюється оплата агітпродукції. Серед наших кандидатів було чимало працівників органів місцевого самоврядування (у тому числі і сам Одарич), життя яких останні чотири роки тісно пов’язано з роботою в мерії або її комунальних підприємствах. Тож, аби наші опоненти нам не «закидали» використання службового становища, доводилось ретельно відбирати фото, підписи під ними, фільтрувати інформацію про кандидатів.
У нас був дуже напружений момент з оплатою рекламних статей у газетах. Дуже повільно працював банк. Ми перерахували кошти за статті, узгодили матеріали. Все начебто було гаразд, але гроші до останнього не надходили до редакцій. Наближався вихід газет. Ми телефонували в редакції і суттєво затримали друк однієї з обласних газет. Але в останню хвилину кошти надійшли до редакції. Довелося понервувати і при підготовці програми про Одарича. Ми замовили виготовлення фільму телекомпанії «ВІККА», сценарій писали разом з телевізійниками, піднімали архіви, відбирали відео- та фотоматеріали. Журналісти та режисери телекомпанії все відзняли та змонтували. Вийшов душевний фільм. Але… довелося декілька разів перемонтовувати саме через юридичні аспекти. Так, у фільмі було декілька цікавих моментів, коли в сесійному залі міської ради з рук Одарича виривали мікрофон окремі депутати. Це були яскраві моменти, але ми їх змушені були вирізати, бо зображення відео з приміщення мерії могло б стати предметом судового позову.
– Скільки коштів ви витратили на виборчу кампанію?
– Цього не можу сказати, бо просто не назву точної цифри. Вважаю, що найбільше коштів ми витратили на ЗМІ. У Сергія Олеговича Одарича з’явився клон-однофамілець, про якого ми повинні були поінформувати громадськість.
Також у нас була мета розповісти про свою команду Показати людям – хто разом з Одаричем іде на вибори. Тому ми витрачали кошти на публікації в газетах, на ефіри на ТБ, інші матеріали, робили рекламні ролики. Але багато людей у нас в штабі працювали безкоштовно. До роботи в штабі залучали і кандидатів в депутати до міської або обласної ради. У команді Одарича – люди, які мають однакове бачення розвитку міста, тому, їм легше було досягти спільної мети і здобути перемогу. Дуже приємно було, що багато людей-добровольців, які працювали з нами ще на минулих виборах, телефонували і знову пропонували допомогу. Навіть таксисти, як це не дивно у наш прагматичний час, пропонували безкоштовно перевозити працівників штабу у день виборів.
– Ви задоволені результатом виборів?
– Якщо з Одаричем все було прогнозовано, то щодо самої політичної сили, ми розраховували отримати більше голосів. Як я вже казала, багато наших кандидатів працювали в штабі і не мали часу агітувати за себе та за політичну силу – Партію Вільних Демократів. Тому по деяким округам нам не вдалося досягти бажаного результату. Мені дуже прикро, що не переміг Олег Петренко. Він на 7 чи 8 голосів програв супернику.
Не вдалось «Вільним Демократам» перетнути 3% бар’єр до обласної ради. Але це можна пояснити тим, що наша партійна структура не є розгалудженою по області, та й конкурувати з такими «монстрами» як Партія регіонів чи «Батьківщина» було дуже важко.
Вибори – це такий суцільний критичний момент, суцільна напруга. У мене до кінця виборчої кампанії навіть скули боліли. Бо ходиш постійно як шматок скелі. У такі хвилини напруження дуже легко пізнати сутність людини: може – не може, вистоїть – не вистоїть. Але коли ти з людиною доходиш до кінця виборчої кампанії, то розумієш, що це загартований боєць, з яким вже не страшно йти в бій.
Коментарі
Я на этом сайте уже десятки раз говорил про метод "ручеек" и про активное использование этого метода командой Одарыча.. так что всё гениальное - просто.. главное - деньги, а биомасса всегда найдется
Так що радіймо й надалі бурхливій діяльності нового-старого міського голови.
"Розворують" - а що? конкретно назвати можете самі цікаві об'єкти, які ще не розікрали? Видня ця тема для болюча, давайте пікети поставимо! Ага!!!!
Не варто різко так все сприймати, адже ліпше товаришувати ніж ворогувати. Оскільки вони - правляча партія, саме з їхньої подачі місто отримуватиме кошти, необхідні на ремонт доріг, будинків, на потреби лікарень тощо. Крім того, як-не-як, але й за біло-блакитних у Черкасах голосували люди, вибір яких слід поважати. А якщо обєднуватися з бютівцями, якими переважно керує Олійник, то це взагалі нерозумно. Одним словом, поживемо - побачимо!
Стрічка RSS коментарів цього запису