Ще одна гірка втрата для міста Черкаси. Загинув Віталій Олійник, захищаючи територіальну цілісність і суверенітет України у боротьбі з російським окупантом. Загинув під Бахмутом.
«Віталій був завжди ввічливою, життєрадісною та доброзичливою людиною, ніколи не залишав в біді своїх побратимів. Він міг допомогти в будь-якій ситуації. Був справжнім патріотом, завжди виконував поставлені завдання на відмінно, хоробро боровся», – каже «Прочерку» командир Віталія Вадим.
Як
повідомили в Черкаському обласному територіальному центрі комплектування
та соціальної підтримки, солдат Олійник Віталій Олександрович народився 3
травня 1982 року.
«Він був гранатометником відділення взводу оперативного призначення бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. Загинув 15 березня», – зазначили в ТЦК.
Усі, хто знав Віталія, кажуть, що він був приязним, мав веселу вдачу, чоловіки зазначають, що працював на роботі, яка потребувала сміливості. Адже він опорядковував зовнішні стіни будинків, висячи на значній висоті.
Рідний дядько Андрій, який служить, а також побратими Віталія, які служать в Черкасах, кажуть, що він міг лишатися у Черкасах, в тилу. Проте перевівся, щоб поїхати на передову, діяти і захищати країну там, адже мав досвід, здобутий ще в АТО.
«Тоді він діставав техніку з поля бою, ремонтував її. Це було небезпечно. Згодом контракт закінчився. В АТО був у 95-й ОДШБр командира Михайла Забродського. Але потім вже довелося вертатися до мирного життя. Казав мені, що важко вже тягати гранатомет, автомат, все спорядження, боліла спина, постійні тренування, стрибки… Тоді було мирне життя. Ставив вишки мобільного зв’язку, а також робив ремонті роботи з зовнішньої частини будинків на стінах. Я дивився відео, яке він проказував, та я ніколи в житті б не поліз на таку висоту. А він нічого не боявся, був ризикованим хлопцем. Востаннє приїздив цьогоріч додому взимку, був втомлений», – каже дядько Віталія.
Віталію Олександровичу було 40 років. Він навчався у Черкаській школі №12, працював у сфері будівництва. Із 2015 по 2020 рік служив у Збройних Силах України. Був контрактником, проходив службу у десантно-штурмових військах, учасник АТО. Без батька залишилася донька...
Черкащанин Віталій, який вчився разом з загиблим, пригадує, з якою наполегливістю Віталій Олійник рвався в армію з початку повномасштабного вторгнення.
«Ходив мало не щотижня у військкомат, починаючи з 24 лютого, щоб його взяли в ЗСУ. Врешті у березня його взяли у Нацгвардію. А 8 березня мене взяли у танкові війська. Ми з ним списувалися, зідзвонювалися. Він був справді дуже рішучим і сміливим. Спершу тут сидів, у Черкасах. Дехто з хлопців і досі тут, але він не міг всидіти в Черкасах, бо вважав, що не час відсиджуватися. Я йому казав, мовляв, ти ж був в АТО, вже там добряче допоміг країні, тепер побудь тут, у тилу, та Віталій так не міг. Мовляв, як це я буду тут сидіти, коли там таке робиться? І таки перевівся й поїхав на передову», – каже однокласник Віталій.
Ми проходимо з ним районом біля 12-ї школи.
«Отут неподалік ми і виростали, тут були наші секції і спорту, і всього. А стали старші, то бігали на Дніпро купатись, плавали на острови. Віталік був завжди усміхненим, вмів гарно пожартувати, був на позитиві. Будь-яку прикрість він міг перевести в позитив. Пригадую, як колись ми навіть сперечалися з вчителем, хто більше відіжметься від підлоги. А ось стіл, де грали в теніс з ним. У нас було дитинство без гаджетів. І я особисто його пригадую завжди як усміхнену позитивну людину з гарним настроєм. І позитив він передавав тим, хто його оточував», – каже однокласник.
Віталій-однокласник після школи поїхав на якийсь час за кордон. Каже, передавав звідти Олійнику дещо в АТО, що міг. Адже сам в АТО не був. Повернувшись в Україну вже після 24 лютого 2022 року, і сам пішов на захист України, хоч не мав такого досвіду, як його однокласник Олійник.
«Я чув, що Віталій був в Нацгвардії прикладом для інших, для молодших, менш досвідчених. Віталик десь охороняв об’єкти. Навіть мені, другу, не казав де. А я якось піджартував, що він, мовляв, охороняє тут якісь мішки з чимось. Віталик навіть образився. Бо сприймав це серйозно. Не міг сидіти, склавши руки. Йому треба було туди, де ризик, де епіцентр подій. Коли перевівся, я питав, нащо ти це робиш? Адже ніхто йому нічого не міг би закинути, це людина, яка віддала свій обов’язок державі. І вам зараз кажуть, що Віталик був гранатометником, та я скажу, що в армії він міг робити все. І був більш функціональним, ніж інші. Враховуючи, що в АТО мав діло з автомобілями, то й тут дбав, щоб у бригаді були авто. А техніка ж на війні має велике значення. Я його востаннє бачив у січні цього року. Його відпустили в Черкаси. Розповідав, як був в Гостомелі. Там пройшов чималу підготовку для подальшої боротьби. Казав, їхатиме у бік Бахмута. Готувався до контрнаступу», – каже однокласник Віталія.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Віталія призвали по мобілізації до лав Національної Гвардії України. Сильний, сміливий чоловік, досвідчений воїн поліг у бою з окупантами на Донеччині. Царство небесне і вічний спокій герою України. Щирі співчуття рідним і близьким воїна-захисника. Сумую разом з вами», – пише в «Фейсбуці» мер Черкас Анатолій Бондаренко, який разом з представниками влади та депутатського корпусу був присутній на прощанні.
Назарій Вівчарик
