Віктор Євпак – нині депутат Черкаської міськради від партії «Голос», засновник та голова Фонду Віктора та Кароліни Євпак лиш повернувся з поїздки на Схід. Саме відвозив допомогу нашим захисникам. Каже, Фонд створено три роки тому і він вже має певний досвід роботи й історію. Сьогодні Фонд зосереджений саме на закупівлі і передачі військовим тепловізорів, квадрокоптерів та автомобілів. "Ми займалися різними видами допомоги, проте на зараз обрали саме ці вектори, вони найголовніші", – каже Віктор Євпак. Чому депутат їздить на схід? З якими проблемами стикається на митниці? Куди їздить його дружина з гуманітарною допомогою? Та чим його шокує депутатська більшість? Про це в інтерв’ю далі.
– Фонд Віктора і Кароліни Євпак функціонує вже три роки. Але працювали з допомогою армії і раніше?
– Звісно. Це ми еволюційно так прийшли до створення Фонду. Але і раніше допомагали. Так, перше авто я купив капеланці Ларисі Когут ще на початку війни, яка, як відомо, у нас почалася в 2014 році. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, ми просто закотили рукави і ставали до роботи. Правдами і неправдами завозили бронежилети з-за кордону. Щоправда, на початку повномасштабної війни все було складно, мене і підставляли, були випадки, на жаль, такі випадки, коли мілітарка була не якісна. Звісно, ми все перевіряли, неякісне просто викидали, давали військовим лиш перевірене.
– Я так розумію, враховуючи, що ви досить заможна людина, підприємець, який працює на закордон у сфері IT-технологій, то вам легше знаходити в інших країнах речі…
– Працюю публічно, я шукав і через дописи у «Фейсбуці», просто запитуючи, де що можна купити. Я ж не спец в цьому. Але от з’являються люди, які кажуть, що привеземо вам бронежилети. Ціна така-то. Кажу: «Добре», купую, і мені везуть. Купував все офіційно. Гроші йдуть через різні організації. У нас же є Фонд, є громадська організація «Ікріейтів допомога». Це кошти як з нашого соціального відповідального бізнесу, так і мої особисті вкладення, і за рік можна нарахувати вже 18-19 мільйонів гривень загалом на все. Як надавали допомогу? Спершу все працювало як сарафанне радіо. От ви зверталися, поручившись за конкретного солдата Іванова, і ми йому передавали навушники абощо. Це було спочатку, а потім ми стали просити показати військовий квиток і бойове розпорядження. Чому? Бо я збагнув, що ми вдягаємо, пробачте, «Черкаський котел». Тобто ми одягли людей, які лишалися у Черкасах. Але це нормальна ситуація, коли будь-яка справа еволюціонує. І нині ми спрямовуємо допомогу виключно на тих, хто дійсно на передовій і кому потрібна техніка.
– Суму ви назвали. А скільки це людей?
– Сотні солдат. Все задокументовано. І претензій до нас у правоохоронних органів абощо немає. Ось у мене чат, до речі, тут звітують ті, хто отримав усе. Бачте, от людина отримала дрон, тут захисник показує окуляри, шоломи, планшети тощо. От дивіться, впізнаєте? Теж надали допомогу якраз… (Показує в чаті фото колишнього депутата Черкаської міськради, який нині захищає країну від російських окупантів, - ред.). Тож за потреби все можна порахувати до копійки. І зараз ми собі фіксуємо певну суму на місяць і так працюємо. Хоча, звісно, бувають особливі обставини. Тоді доводиться витрачати більше. Буває ж, що треба негайно щось на фронт, бо там погана ситуація. Так цього тижня ми передаємо чотири дрони і автомобілі. Одну машину днями відвіз особисто.
– Що найважче купувати?
– У різний період часу по-різному. Так складається. Спершу було важко знайти бронежилети і шоломи, потім важко було знайти тепловізори, потім важко було знайти дрони. А зараз важко знайти машини. Вже вигребли всю Європу. Буває ще тяжко, коли купили машини, а вона погана і треба ще ремонтувати. І ми беремо і робимо. Бо не можна дати машину, яка, не дай, Боже, підведе. Вона має їхати, бути надійна.
– Є ризики в роботі? Юридичні чи інші?
– Слухайте, потенційно, якщо податкова чи митниця захоче просто когось нагнути, то вони знайдуть гріхи в будь-кого. Можливо, велика якась організація, якась більш потужна, працює просто неймовірно ідеально, має багато звітності, тоді вона втрачає час. Так, на доставку речей може йти до двох місяців. А в мене була ситуація, що кажуть: «Вікторе, на завтра потрібен дрон!» І я беру і купую. Пригадаю випадок, зі своєї картки купив дрон і влітку до мене прийшли з фінмоніторингу і хотіли штрафувати. Тобто особа мені вислала на картку гроші, щоб я негайно купив дрон, а потім виявилося, що я таке не повинен робити, сказали мені контролюючі інстанції «Ай-я-й!». Скажу про митницю. Замовляв 50 навушників, а це дуже важливо для мінометників. Там була класна ціна, я вказав, що готовий був сплатити мито. Але їх конфіскували, бо це «об’єкт подвійного призначення». І вони не дійшли до мене.
– Де вони зараз? Кошти повернуті?
– Я не знаю, де ті навушники. Митниця забрала. Кошти не повернуто… А тепер друга історія. Я зробив собі шлях, щоб виїхати в Варшаву і купити велику партію тепловізорів – десять штук. Причому, вийшло так, що митник зайшов і знехотя оглянув пасажирів. Фактично, я сам заявив, що є депутатом місцевої ради, везу тепловізори, хочу задекларувати. Показав лист з військової частини, показав всі документи. І що? Спинили через мене потяг, мало не чотири години все перевіряли. І кажуть: «Не положено, це об’єкт подвійного призначення, забираємо…». Кажу їм, що готовий все декларувати, а вони розводять руками: мовляв, перший такий громадянин, який хоче декларувати. Бо, як правило, купує іноземець, а завозить волонтер, а тут я купив і сам заводжу… Їм все одно, що війна. Це був жах. А тоді через пару тижнів наш колега по партії, нардеп Ярослав Железняк жорстко лобіює закон, який приймається, згідно з яким квадрокоптери і тепловізори ввозяться вже без мита. Я не забуду тієї ситуації, бо дуже було неприємно. Фактично, я воював зі своїми людьми. І ми розуміємо, до чого все йшло. Наш внутрішній ворог – корупція – роз’їдає нас.
– Зараз на чому зосереджений Фонд?
– Шоломи, бронежилети, наколінники, рукавиці, окуляри – це забезпечує армія. А ми переключилися на дороговартісні речі – тепловізори, дрони, машини, Старлінки. Звісно, це все має бути якісним. Бо тут мова про найважливіше – життя захисника. Візьмімо дрон, якщо він дешевий і радіоприйом не захищений, то можна виявити, де сидить оператор дрону, і туди вистрелити. А от у дорогих і якісних дронів сигнал захищено. Я особисто в командно-спостережному пункті на фронті ось був і дивився, як це працює. Відстань між пунктом до орків була три кілометри, як від нашого офісу до Будинку торгівлі. І я дивився на все це в прямому ефірі. Це настільки важливо для нас: як вести машину з заплющеними чи розплющеними очима. Знаєте, у росіян такого немає. Це наша перевага – айтішні технічні цифрові рішення. І тому наші захисники постійно знають кожен крок. І є в нас людина, яку ми ще вдягали у 2014 році, він зараз оператор дронів і каже мені, що у них настільки налаштований процес, що у хлопців практично немає активного бою. Бо як лише йдуть окупанти, то їх накривають снарядами. І це єдине, що ми можемо протиставити окупантам – не кількість солдатів, а технології.
– Чому їдете на схід самі?
– В принципі, можна не їздити. Відправляємо членами команди або «Новою поштою». Я думаю, це треба мені, це моє перевантаження. Будучи в цьому черкаському політичному болоті, я занурююсь в негативні емоції, коли бачу цинізм, лицемірство. Бо говорять одне, а роблять інше, не думаючи про війну, про наших людей. І мені хочеться поїхати туди, де наші справжні захисники, де мужні люди, хоч не всі там ідеальні. Але там є чітке розуміння, де ворог, а де наші. І їм треба живе спілкування. Їм дуже емоційно важко. Їм теж хочеться спілкування з людиною, а не посилкою, яку ми доставляємо. Уявіть, моя крайня поїздка: ніч, промзона, фактично немає зв’язку, кудись везуть… І раптом заходимо в кімнатку, а там стіл як на день народження. Кажуть: "Ми вас чекали!" І ми сідаємо і спілкуємося. Чесно? Це неймовірно. І я відчуваю цю необхідність поїхати особисто відвезти допомогу, бо мучуся постійно, думаючи, що поки я тут сиджу в теплі і добрі, а наші хлопці і дівчата там в набагато гірших умовах.
– І важко туди документально оформити поїздку?
– Ні, просто треба мати в порядку документи, особливо, коли везеш машину. Ну і попередити, звісно. А тоді приїздить машинка військових і я стаю за нею і лечу, лиш встигаючи. А вони вже на блок-постах знають, що сказати, який пароль. Хоча, звісно, чути ці вибухи – це тривожно.
– Дружина ваша, англійка, з дітьми вдома чи також їздить?
– Кароліна їздить на південь з гуманітарною допомогою. Там дуже розбиті села, це боляче. Вона їздить у села навколо Херсона. Особливо біля аеропорту в Чорнобаївці. Складно. Немає світла, їжі, і періодично туди від нас їздять бусики. Кароліна знає ідеально англійську і російську, гарно вже розмовляє українською, тож з комунікацією проблем немає.
– Все-таки ви могли виїхати в Великобританію. У вас діти. Але лишилися всі тут?
– Так, я говорив, мої батьки радили виїхати на початку повномасштабного вторгнення. Але ми зволікали. Тут мій дім. А вивозити дітей - це показувати, що у Черкасах щось погано. Та це не так. У Черкасах, пробачте, не відчувається війна взагалі. Інколи аж занадто. Та й якби вивіз родину, а сам працював тут, то було б важко без родини. Мені бракувало часто родини у тривалих відрядженнях. І це відчули зараз друзі. Їх родини, бачу, деякі повернулися.
– Щодо дронів, чи могла б їх купувати держава, міськрада?
– Дивіться, ми могли б зараз легко з бюджету Черкаської міськради купити 200 дронів, а може, й 300. Це армія дронів. І це тисячі врятованих життів. Гроші дали, зокрема, військові від своїх податків. Адже бюджет у нас один мільярд 600 мільйонів. Причому місто згенерувало 400 мільйонів, а військові через податок – 1,2 млрд. І у відповідь місто дає військовим сто мільйонів. Як це назвати? А мені кажуть, що це кримінал, що так не можна. При цьому інші міста чомусь можуть! Креативні способи знаходження виходу з ситуації завжди є. Але немає бажання… Востаннє міськрада виділила на СБУ, на ТРО, але ж як же захисники в ЗСУ, ті, що дійсно воюють. Уявіть, ми викладаємо мільйони на утеплення, дороги тощо. А як же дрони? Кажу, давайте направимо на дрони?! А мені кажуть: «Військовим нічого не треба», а тоді ці ж військові виступають, зокрема, комбріг 118 бригади і каже, що таки треба дрони! А депутати не голосують…
– Ви якось казали, що Черкаси могли б стати острівцем безпеки, розвиватися за рахунок бізнесу, який би сюди переїздив. Чи не знаєте такий бізнес?
– Це питання до міської влади, там мають цим займатися. Хоча я мав деякі зустрічі. До мене зверталися люди за порадою. Це був автосалон. І вони в кінці зустрічі зауважували, що, поспілкувавшись з людьми, не хотіли вже тут реєструватися, але я, мовляв, відновлював для них надію в місто Черкаси. Скажімо так, їм говорили, що є певні перепони… Не все в нас прозоро. І це прикро.
– Розкажіть наостанок про ініціативи, зокрема, щодо проведення інтернету у шкільні бомбосховища.
– Це складна ситуація. Коли я виступив з ініціативою і ми почали це робити, то згодом, відверто скажу, чув зауваги, що влада просто поставилася до цього ревниво. Мовляв, що це таке, що Євпак роздає роутери в школи. Не приймати! І, звісно, директори шкіл стали дещо інакше ставитися. А влада ідею вже сама підхопила. Ну і нехай. Люди не повинні переймати на себе роль держави. Звернув я увагу на певний прорахунок, вони побачили, і добре. Бо щиро скажу, що це ж ненормально, що ми маємо волонтерити, щось купувати. Це має робити держава! Але ж всі розуміємо, в яких умовах живемо. У нас же можна прочитати в ЗМІ про ряд болісних моментів, які іменуються корупцією. Тому люди і змушені самі допомагати армії, освіті, переселенцям. Ну не справляється сама держава. Тож і робимо все можливе. Бо ми і є країна.
Назарій Вівчарик
Коментарі
Ракло, із тобою спілкуватись - усе одно що тикати палицею у купу лайна, так само неприємно та малоперспективн о. У Лисянці всі такі?
А я не люблю. Дурненька музика для темних людей. Треба слухать Іво Бобула, Степана Гігу, Михайла Михайловича Поплавського. Того і видно, шо вони неукраїнці, бо нашу музику не люблять.
Може тобі, придурку, іще голу дупу показати? "Мер Черкасів" мля..
Кіровоградські на старших себе іноземках не женяться... Ми, лисянські, кіровоградських добре знаєм. Ти сімейну фотографію покажи - там все ясно стане.
Ракло, я фанат джазу. Хоча тобі, вбогому, це нічого не скаже.
Ні, трохи помилився, у Сумах Микола Федорович Євпак досить довго працював, поки йому не запропонували посаду методиста у Черкаському обласному центрі народної творчості, а народився він на Кіровоградщині.
https://who-is-who.ua/main/page/nagoroda2/249/654
Ой, сумські вони такі сумські... Ти їх хоч в очі бачив?
Я описав алгоритм дій абсолютного кожного сучасного "політика", який знаходиться в так званій опозиції. Згадані Вами особистості недоречні в даному контексті. Ми ж говоримо не про справжніх патріотів і націоналістів, а про жлобів, хапуг і політичних імпотентів.
Для початку, не варто безпідставно ображати людей та чіпляти на них ярлики, не знаючи їх.
Ви сказали "за всі рішення", я заперечив, що не за всі. Були досить одіозні рішення за які не голосував Голос, Мойсієнко і ще хтось з депутатів. Робив це Євпак до того як прогнувся під мера чи після, з яких мотивів – немає різниці, факт є факт.
Далі. Я змалював типову модель поведінки будь-якого представника "опозиції" в сучасному політикумі, особливо місцевого рівня. Я не виражав особисту думку, не казав, що саме так має бути. Натомість мене обізвали пристосуванцем. Саме через таке невігластво я майже ніколи не лізу в коментарі під новинами. Тут більшість сидить обмазана власним ла**ом і залюбки тебе вимаже.
Батьки Євпака із Сум, здається, Віктор народився у Черкасах. А ти, ракло, вшивайсь у свою Лисянку разом із жінкою та "мером".
Стрічка RSS коментарів цього запису