За 70 кілометрів від Черкас розкинулося селище Орбіта, яке понад 30 років тому мало усі шанси розростися до повноцінно міста районного значення. Там планувалося поселити щонайменше 20 тис. людей.
Радянська влада планувала, що більшість з містян працюватимуть на Чигиринській атомній електростанції, яку почали зводити у тій місцевості в 1970 році. В Орбіті мали побудувати багатоповерхівки, дитячі садки, школи, заклади відпочинку тощо. Проте у 1980-х проєкт зі зведення АЕС та міста – заморозили. Остаточно його закрили після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-му. На той момент в Орбіті проживало понад 60 сімей.
З плином років абсолютна більшість людей покинули Орбіту, вважаючи її безперспективною для життя. Нині ж населений пункт вважається частиною села Вітове. Більшість будівель в Орбіті знаходяться в аварійному стані.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у місті-привиді аби з'ясувати, чи живуть там ще люди. Також, щоб побачити, який вигляд має Орбіта 2023-го.
МІСТО-ПРИВИД
Машина з гуркотом підскакує на дорозі з бетонних плит, між щілин яких пробилася трава. Обабіч розкинулися луги з зарослями тонконога, сухого стоколоса, пирію й деревія з білими квітками. Зустріли тут не більше кількох авто, що їхали у бік Чигирина.
Одразу за поворотом з-за високих дерев виринають дві девʼятиповерхівки. Цегляні будинки стоять між зарослями кущів. На вулиці пусто й немає людей. Тільки шурхіт листя моторошно котиться пустими кімнатами квартир. Це - перші будинки, які звели тут як частину майбутнього міста Орбіта.
У 1970 році за кілька кілометрів звідси почали будівництво Чигиринської атомної електростанції. Для енергетиків вирішили створити місто з нуля. Поставили девʼяти- й пʼятиповерхівки, відкрили універмаг і будинок культури. Перший час тут жили будівельники і атомники - усього до 5 тис. людей.
"Будуть тут і свої школи і палац культури, торговий центр, кінотеатр, лікарня та відмінна служба побуту, і палац піонерів і, зрозуміло, чудовий пляж… І вже 1975 р. Чигиринська ГРЕС дасть струм…" - писала газета "Правда України" 20 січня 1971 року.
Згодом місто мали розбудувати на 20 тис. мешканців - енергетиків та інших спеціалістів, які працювали б на станції. До 1981 року після численних змін проєкту будівництво Чигиринської АЕС заморозили. Остаточно роботу на станції зупинили після Чорнобильської трагедії. 1989-го під тиском тутешніх жителів проєкт закрили.
Зараз адміністративно місто Орбіта - вулиця сусіднього села Вітове. Тут мешкають близько сотні людей, лише у пʼятиповерхівках. Вищі ж будинки стоять пусткою як частина ландшафту.
Дороги вулиць асфальтовані, а на бордюрах ростуть сухі чагарники. У вікна девʼятиповерхівок немає шибок і можна побачити планування з маленькими кухнями, антресолі над дверима і тонкі паперові шпалери на стінах з рослинним узором. Ці споруди - колишні гуртожитки.
Свіже повітря бʼє в ніс, вітер гуляє між розбитими будівлями. Спів пташок котиться луною пустими провулками. Навпроти гуртожитків стоїть зруйнований дитячий садок і універмаг. Раніше сюди привозили найкращу техніку і продукти, продавали за нижчими цінами, ніж в інших містах.
ПЕНСІОНЕРИ
До заселеної частини "міста" йти кілька хвилин - за синьою автобусною зупинкою ліворуч. Тут затишно розмістились два панельних будинки, облицьовані керамічною мозаїкою. Між поверхами видно нерівні шви, замазані цементом. Вікна переважно деревʼяні, є кілька сучасних пластикових. Біля дверей підʼїздів висять старі обшарпані поштові скриньки.
Навпроти будинків у кілька рядів стоять гаражі із залізних панелей, у них пораються чоловіки. Поруч припарковані легкові автомобілі й мотоцикли. На галявині - дитячий майданчик з гірками, каруселями й гойдалками ще радянського зразка.
Під підʼїздами мешканці розбили клумби - ростуть рожеві троянди, й садові помаранчеві лілії. На сонці блищать стиглі вишні. Під підʼїздом годує рудого кота літній чоловік у бордовій сорочці, засмальцьованій на нагрудних кишенях, рукава закатав по лікті. Потерті сірі брюки дістають долу й трохи заширокі для його статури.
- Я тут живу з 2015 року в цьому домі, - каже 67-річний Микола Бессонов. Прибирає з обличчя сиве волосся й мружить ніс. - Жив на посьолку в Чигирині, там з 1968 року. Я в армії був, коли почали строїть Орбіту. Після Чорнобиля всі отсюда повиїжджали, через год, через два. Зараз тут живуть в основному пенсіонери. Мати тут жила, потім племянниця, а тепер я.
Квартиру в пʼятиповерхівці отримала колись мати Миколи Михайловича, працювала тут двірником.
- Роботи не було, всі шукать виїхали. Сначала поприїжджали сюди, а потім прийшлось виїжджать, - згадує чоловік і сідає на лавку. - Тут і одно- і трикімнатні є, площаді не знаю, але кухні маленькі. Є світло, газ, вода.
Зараз в Орбіті працює один магазин - в квартирі на першому поверсі будинку. Ціни щоправда кусаються, зізнається Микола. Відділення пошти немає, пенсію розвозять машиною. У сусідньому Вітовому працює Нова пошта.
ПОКИНУТІ МІСЦЯ
До підʼїзду підходить молодий чоловік в зеленій футболці. У руках тримає житній нарізаний хліб, який щойно купив. Привозять кілька разів на тиждень на замовлення, розповідають місцеві.
- Нічого тут не змінилося. Як було нормально - так і осталося, - позирає на чужинців підозріливо Олександр. - Єдінствєнне, що я скажу - мене отсюда развє шо бульдозером вивезуть. Мені тут харашо. Чого б тут не подобалось? Що тут не так, як десь? То отам місця покинуті, а я тут живу, кіт живе й собака. Ми юрідічески частина села Вітове, контора одна, до сільради відносимся.
Батьки Олександра отримали квартиру в гуртожитку. Переїхав у 1981 році й пішов у перший клас у Вітовому. Потім були вимушені переїхали в пʼятиповерхівки, як і інші мешканці, бо утримувати більші будинки адміністрації було не вигідно.
У лікарню вимушені їздити в Чигирин, аптеки поруч також немає. Зараз в місто два рази на день ходить автобус - вранці й пообіді.
- Була маршрутка - отмінили. Нерентабельна, - хитає головою Бессонов. - Чигирин, Орбіта, Вітове, Рацеве.
- Круг такий накидало, дійсно не вигідно було, - додає Олександр. - Народу мало, ганяли порожняк сюди. А тут хтось сяде чи ні, а якщо сяде - то одна або дві людини, та й на тому край.
Тепер повз "місто" ходить черкаський автобус за тим самим маршрутом. Це єдина проблема, яка заважає комфортному життю в Орбіті, переконує Олександр.
- А так свєт, вода, газ - усе є, - продовжує. - Було централізоване газопостачання, а зараз у каждого котли стоять. Собралися в кооператів, хто хотів - поставив. На початку 2000-х відключили, я тоді поїхав на заробітки на Москву, хай би вони до завтра не дожили. Розтягнулось на 10 років, а потом стільки ж жив в Ірпені. Потом ще це чудовіще топило.
АВТОНОМІЯ
Поруч з дитмайданчиком стоїть цегляна котельня. Її збудували для опалення пʼятиповерхівок дровами, коли після закриття будівництва перекрили теплотрасу. Згодом через Орбіту підприємство "Нібулон" провело газ і місцеві отримали змогу встановити індивідуальні котли.
- Хочем мерзнем, хочем - не мерзнем, - жартує Олександр. - Роботи немає тут. Я не працюю з начала війни. Колись робив і жив у Ірпені, а мамка подзвонила і каже: "У вас там война". Думаю, яка война, я ще на вулицю не виходив. Вийшов - дійсно в Гостомелі щось бухає. Сказав начальнику, що поїду додому. Ніч переспав, забрав брата з Києва, приїхав і сижу тут. Тут одні пенсіонери пооставались. Такі, як я, які ще більш-менш на ходу, то ті десь їздять. Тут роботи немає, хіба сезонна в селі - малину вибирать.
Ходили чутки, що будівництво електростанції планують відновити. Місцеві про це нічого не знають. Чигиринську АЕС спочатку планували як найбільшу теплову електростанцію в Європі. Потужність була розрахована на 4,8 млн кіловат.
- Тут тіпа ж якась гранітна плита, сейсмоустойчивий район. Ну на моїй памʼяті у нас два раза гепнуло, бо в серванті посуда затряслась, а потім дзеркало брязкало, - згадує Олександр. - Уже скільки стоїть ота общага - там ні однієї трєщини по корпусу нема. Я там жив ще год, у 1998-му. Там люди жили, отоплєніє ще тоді було. Але зверху прорвані були батареї. Їх розморозили, я накрутив, щоб мені тепленько було - та з верхніх етажів полилась вода, а я на другом жив, та пішов у подвал і закрутив обратно, бо попливла вся мебель.
Коли девʼятиповерхівки вирішили відключити від комунікацій, мешканців попередили, що мають небагато часу, щоб звільнити квартири.
- Спершу виїхали з Орбіти всі. Пару десятков, кому не було, куди йти, розселили у ці малі дома. Ніхто ж не буде для такої кучки людей содержать таку халабуду. Людям дали время, то вони все освободили. Коли приїжджав, то заходив, цікаво було. Там тільки в деяких комнатах срач остався, а остальне повивозили - мебель, техніку. А кому воно там треба мародерить? У нас така маленька автономія. Ми себе ніяк не називаєм, нас даже на карті нема і ми собі тихенько сидимо. Тут остався я і Антон із молодих. Покоління підростає, тільки воно повиходить на вечір. Поколєніє "пепсі" зі смартфонами.
На околицях Орбіти хотіли будувати підприємство з вирощування курей. Однак місцеві були проти.
- Привозили тут, курями задобрювали, но не зрослось у них, - згадує Олександр. - То поставили сонячні батареї. Нам ще тут тільки птічніка не хватало, щоб вонь стояла. Мало, що Дніпро як зацвіте, то такий тошнотворний душок. Але нічого тут не вимирає - безсовєсно врут. Городів хватає, але правда сільрада бере плату - хоч гектар, хоч два - можна в принципі цілину розворушить.
ПЕРША КАТЕГОРІЯ
У підʼїзді Миколи Михайловича зелена фарба на стінах полущилась і почала опадати на підлогу. Стелю фарбують вапном, двері тут у більшості деревʼяні. Під сходами стоять пусті бутлі для води. Тут також є поштові скриньки - але вже старі й іржаві.
Чоловік зізнається, що зараз гуртожитки у приватній власності. Раніше там був центр Орбіти - райське місце, згадує Бессонов.
- Універмаг робив на першому поверсі, а на другому - столова була, з Чигирина сюди всі приїжджали їсти, - розповідає чоловік. - Усі любили в лісі відпочивати, був клуб, його зараз розібрали. Працював медичний пункт - і давлєніє поміряють і таблетки випишуть. Зараз усе в Чигирині. Була у нас "перша категорія" й сюди все тягли - холодильники, телевізори. З Києва приїжджали, щоб затаритись. В одне время ми тут пожили. Попутки ловили - то ще вибирали, у яку сяду. Мінус такий, що тут нема желєзки, не встигли провести.
Найбільша проблема для місцевих - брудна вода. Через мале використання застоюється в трубах, тому тече з іржою.
- Щоб пити, то ходимо на скважину. А так набираю, жду пока осяде ржавчіна - тоді можна користуватись, - додає Бессонов.
Наостанок Олександр розповідає, що часто в Орбіту навідуються сталкери.
- У нас їх називають д*біли. Бо ведуть себе як дикарі. Можуть палатку поставить на криші. Переночує, возьме кирпичину там, парапет одірве - і кине на дорогу.
- Приїхали четверо на машині, - продовжує Микола. - А там стояв фанарь рядом, то вони по очереді по тому фанарю кирпичной кидають. Були й переселенці, але повиїжджали. Тут в основному квартири приватизовані, але пусті стоять.
ВІДОМІ АРТИСТИ
За будинком видно знак парковки. Тут також є дитячий майданчик, бо раніше в Орбіті тільки в одному підʼїзді проживало до 15 дітей. Навчалися у Вітовому або в Чигирині.
Біля схилу під сосновим лісом у зашкарублому гаражі господарює жінка низького зросту, у шортах і футболці. Велосипед з кошиком поставила під деревом. За гаражем - залізний мангал, повний дров.
64-річна Марія Іванівна переїхала в Орбіту із села Яворів на Львівщині у 1970-х роках. Має будівельну освіту.
- У пʼятиповерхівці получила квартиру однокімнатну. Працювала на атомній будівельником, робота була. Получала 8 рублів в день. Тоді стався Чорнобиль, розпався союз і все закрили. Коли я приїхала, то тільки починали строїть будинки, ще жила перший час у Чигирині, а вже потом розселяли тут.
Після закриття будівництва Марія їздила на заробітки в Київ і Черкаси. Останній час живе на пенсію.
- У Чигирин їжджу на велику або попутками, - зізнається жінка. - Часто не їздимо, ото тільки по пенсію раз в місяць. Трохи є молодих у нас, але ж нема, що робить тут. То колись на "море" (на пляж Дніпра. - Gazeta.ua) ходили. Концерти у нас проводили, приїжджали артисти різні відомі. А зараз уже ніхто не їздить. Інтернет у нас є, телевізор дивимось, я ось смартфона купила собі недавно. Уже нема, куди діватись. Щоб купить десь квартиру в іншому місті - то дуже дорого.
На мотоциклах проїжджають підлітки. Поважно тротуаром походжають коти і йдуть відпочивати на траві у садку. Надворі майже немає людей, але для місцевих - це велика перевага, бо всі один одного знають. Десь між соснами співають птахи і тільки звук поодиноких автівок порушує спокій "міста".
Лілія МИЦКО
реклама
Коментарі
Виправили)
Стрічка RSS коментарів цього запису