На питання «Як ти?» відповідаю: «Слава Богу». Два роки повномасштабної війни

Минає другий рік, як Черкащина живе в стані повномасштабного вторгнення росії в Україну. Хоча насправді маємо не другий рік війни, а десятий. Адже 20.02.2014 року росія напала на Україну, розпочавши операцію з окупації Криму. Цьому передували події на Майданах країни, де люди висловлювали протест тодішній владі та врешті повалили тодішній режим. У цей момент росія і вирішила напасти, поки в країні не все добре всередині.

Тренування тероборонівців на Черкащині

Перші потрясіння

Вже з 2014 року Черкащина знала, що таке загиблі герої, що таке переселенці. Однак тоді було все не настільки масштабно, як після 24 лютого 2022 року. Того дня, 24 лютого, перші вибухи прогриміли і на Черкащині. Сусідня держава почала обстрілювати Україну ракетами, частина з яких потрапила в різні об’єкти. Так, атаки з повітря зазнало село Дубіївка Черкаського району.

Про це повідомляв тодішній голова Черкаської обласної державної адміністрації Олександр Скічко. Приліт був і по селу Розсішки Уманського району. Відповідно із 30-кілометрової зони навколо Розсішок евакуйовано понад 400 осіб. Із 16-кілометрової зони навколо Дубіївки евакуйовано 300 осіб. Це зараз здається, що Черкащина порівняно безпечна, саме Черкаська область приймала з початку повномасштабного вторгнення більше ста тисяч переселенців, але 24 лютого 2022 року область сама мала внутрішніх переселенців. Люди переїздили з місць прильотів у сусідні області.

Найбільше постраждав від перших обстрілів області Паланський ліцей, руйнувань зазнав ряд закладів загальної та дошкільної освіти…

Одне з укриттів для школярів у громадах області

У перші місяці війни черги до військкоматів були довгі, люди буквально просили дати можливість захищати країну.

Серед таких, наприклад, Валентин Чернявський, у минулому – журналіст без якого-небудь військового досвіду, нині – військовий. Інтерв’ю з ним читайте тут.

У процесі створення оборонних споруд та розбудови блок-постів прийшла і заміна керівника області. Так, замість Скічка Черкаську область очолив військовий Ігор Табурець, а сама обласна держадміністрація стала обласною військовою адміністрацією.

Згодом Черкащина пережила й інші потрясіння, як-от: черги в аптеки, дефіцит солі через припинення роботи заводу "Артемсіль", що було пов’язано з бойовими діями.

Лихоманило Черкащину і через брак бензину, що було пов’язано з обстрілами ворожою росією нафтопереробних заводів.

Було й ряд відключень світла в області з метою економії електроенергії.

У різних громадах Черкащини створювали волонтерські центри. «Продукти, одяг, інші необхідні речі стали там з’являтися наче самі по собі», – згадує перші дні роботи неформального волонтерського центру в селі Свидівок і селищі Сокирна на Черкащині одна з його координаторок Марія Кабанова.

Війна торкнулася усіх громад області.

З початку повномасштабного вторгнення в Руськополянській громаді діяв соціальний центр, а в амбулаторії – хаб:

– Якогось місця компактного проживання переселенців ми не мали. Вони жили переважно по приватному сектору. Та ми намагалися допомагати всім, хто потребував допомоги. У нас все концентрувалося в амбулаторії, – каже голова громади Олег Гриценко.

Окопні свічки для захисників в одній з сільрад області

У Білозірській громаді на початку повномасштабного вторгнення було до 1300 переселенців. Зараз – 400. У зв’язку з цим в громаді активно садили «Сади перемоги».

– Спершу засадили 7 гектарів картоплі, познаходили всі вільні місця, що були. А на інших ділянках капусту, редиску, кабачки, буряки, щавель, кріп, петрушку. Насіння давали приватні підприємці, щось купували своїми силами. Ми приймали спершу й багато переселенців, бо знаходимося в центрі, тож потрібно було допомогти й харчуванням. Також передавали на армію продукти. А картоплі вродило стільки, що ми давали вже згодом і лікарням, – каже голова громади Володимир Міцук.

Також Черкащина почала облаштовувати укриття, бомбосховища. Попри війну, поступово налагодилося й навчання у освітніх закладах. Проте, коли тривога, всі йдуть в укриття - безпека перш за все.

Найбільші руйнування у трьох містах

Повномасштабна російська війна проти України вступає у третій календарний рік. І поки триває збройний конфлікт, ніде в Україні не може бути безпечно. За ці два роки Черкащину не раз обстрілював з неба ворог. Так, чи не найбільше руйнувань зазнали три міста: Сміла, Черкаси і Умань.

Умань завжди пам’ятатиме цю дату – 28 квітня 2023 року. Тут писок з 23-х імен людей, яких уночі позбавила життя випущена росією ракета. Тут і дорослі, і діти, які, перебуваючи в мирній Умані, звісно, не могли становити загрози росії: Кравчук Андрій і Кравчук Василь, Березюк Галина, Корінна Світлана і її донька Інна, Тройчуки (Валентина, Роман і Ульяна), Гайдукова Антоніна, Макаровський Володимир, Мамбик Ярослав, Павленко Світлана, Лисак Олексій, Барченко Любов і Наталія, а також Барченко Ірина з донькою Аліною, Ремез Наталія, Левченко Яна, Шульга Софія, Писарєв Кирило, Одайська Альона з сином Іваном… Серед загиблих як місцеві, так і переселенці…

Влада каже: будинок в Умані реконструюють коштом Фонду ліквідації наслідків ворожої агресії та місцевого бюджету. Однак, власне, відбудова поки триває дуже повільно…

– Дітей не було в будинку, коли ракета влучила. Поїхали в Київ, а молодша донька забрала внучку і евакуювалася до Ірландії. Ми ж не так давно й отримали квартиру. Спершу я працювала вихователькою, потім на рембазі, потім отримали квартиру, а ракета цю квартиру знищила, – каже Галина Чаркіна. – Слава Богу, живі, чоловіку здалося, що землетрус, а виявилося -  ракета. Ми деякий час після цього удару жили в хасидському готелі, потім переїхали в одне з місць компактного проживання громадян, що надала міськрада.

Так само пробуксовує відбудова восьми приватних будинків в Смілі. Там у мікрорайоні Гречківка, який фактично далеко від центру і від будь-яких можливих важливих об’єктів, ракета влучила серед білого дня 29 грудня 2023 року. Сотні будинків було пошкоджено, а дев’ять не підлягали взагалі відновленню. Враховуючи, що одна родина проживає у росії, їх будинок не розглядали для відновлення. Однак інші вісім планували відновити зусиллями чотирьох районів області. Та пізніше влада вирішила дати людям кошти замість відбудови.

Пошкодження в одній з хат смілян після прильоту російської ракети... Людина вже забила вікна фанерою, щоб будинок не вихолонув зовсім, адже на дворі грудень

«Кутка, з яким пов'язана більшість моїх дитячих спогадів, немає. На місці хат і кольорових огорож – багно, уламки цегли і де-не-де видніються схожі на стерню жовті газові труби, нагадуючи про те, що ще нещодавно тут було життя», – каже Ревека Бондар зі Сміли, активістка Демократичної Сокири у Черкасах.

Що найтрагічніше, атака на Смілу забрала життя однієї людини – Надії Голуб. Їй був 61 рік… Затишний будинок жінки перетворився на руїни.

При цьому раніше Сміла вже піддавалася атаці ворога. Так, торік російські ракети поцілили по приватному підприємству і медичному закладу, частина міста залишалась без водопостачання. На місці працювали правоохоронці та комунальники.

У Черкасах російська атака з неба пошкодила готель і не лише, в прилеглих будинках повибивало вікна. Ворог атакував місто у вересні 2023 року.

Загалом постраждала, як каже начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець, чи не найбільш мирна будівля.

Фактично, центр Черкас. Обстріл росією-агресором готелю

«Це безпосередньо центр Черкас. Постраждав п’ятиповерховий готель. Частина приміщень здавалася в оренду, частина була для осіб, що тимчасово перебувають в Черкасах. Поряд пошкоджена будівля, пошкоджені торговельні ряди. Звісно, окрім всього іншого, постраждали люди», - зазначав Ігор Табурець.

Звісно, від ракетних ударів чи від осколків збитих ракет було й ряд інших пошкоджень в області. Так, відбудовувати довелося домоволодіння в Червоній Слободі, інших населених пунктах області.

Проте відбудова об’єктів не йде у порівняння з людськими втратами. На жаль, Черкащина втрачає захисників, про що повідомляють офіційні органи.

На прощання приходять рідні та друзі, військові та небайдужі, щоб вшанувати пам'ять загиблих. Дехто у полоні, хтось вважається таким, що безвісти зниклий. Рідні тих, хто у полоні, збираються на акції, щоб привернути увагу до цієї важкої теми.

Черкащанка Оксана, яка вже більше року чекає на свого єдиного сина, постійно моніторить соцмережі. Вона з чоловіком – учасники акції в центрі Черкас. Кажуть, що за час перебування сина в полоні, здавалося б, зробили все, що можуть зробити.

Син пані Оксани пішов в «Азов» у 18 років. До цього вивчився на медика. Власне, це головне, на чому акцентує увагу родина і при написанні листів у міжнародні інстанції, зокрема, і в Червоний хрест.

«Чекайте, робота ведеться», - так їм відповідають у Києві особи, з якими контактують родини полонених.

Що далі?

«З початку Великої війни я взяв за правило не коментувати перебіг бойових дій та ситуацію в країні. Сьогодні дозволю собі його порушити. В 2022 Україна здивувала весь світ. Ми витримали перші потужні удари і почали бити у відповідь. Нам прогнозували від 3 днів до пари тижнів. Правда в тому, що більшість країн протрималась саме цей термін. Серйозно. Більшість, але не українці. Пішов 3 рік повномасштабки і 10 рік війни. Наша армія робить неймовірне. Яка причина, які чинники? Не шукайте інших чинників, прізвищ, цифр. Єдиний головний чинник, який дозволив нам зробити це диво, - ЄДНІСТЬ. Всі інші - похідні. Неймовірна та безумовна єдність українців та українок навколо ідеї захисту Державності… Все в наших руках. Ніщо не втрачено. Слава Україні», - пише Тарас Шевченко, захисник родом з Черкас.

«Нас чекають важкі часи. Наше колективне мислення ще не здатне осягнути всю складність сьогодення, вже не кажучи про майбутнє. Ми або переродимося у міцну державу, або зникнемо як нація. Як бути, коли відчуваєш себе дрібною піщинкою у буревії нескінчених подій? Як вижити, коли втрачаєш надію на справедливість? Як втамувати лють за смерть близьких? Відповідаю собі іноді так:

1. Будь чесним перед собою. 2. Навіть дрібні, але правильні кроки є важливими. 3. Не бійся бути «не таким», бійся серед «таких» загубити самого себе», – пише Роман Боднар, екс-голова Черкаської облдержадміністрації.

«На питання "Як ти?" відповідаю: "Слава Богу". На питання "Може, щось потрібно?" відповідаю: "Потреби зменшились до рівня базових - безпека, їжа, сон, час від часу щоб душ і чистий одяг" - надзвичайно цінуєш речі, які в цивільному житті не помічаєш. Не відповідаю на питання "Як ти, юрист, і не міг "відкосити"? чи "В тебе скільки впливових друзів і чому ...?" - маю гідність! Люблю Україну, своїх і дивлюсь в майбутнє!» – пише Олександр Фуркало, екс-голова Бузівської ОТГ.

«Одна з найбільших трагедій України полягає в тому, що цілими століттями люди боялися бути українцями. Це було небезпечно. А окрім того, ми не мали права назвати ворога нашого справжнім ім’ям його… Дуже важко здолати ворога, якого не можеш навіть назвати. Тепер можемо! Ще в шкільні роки я вперше потрапив на екскурсію у Києво-Печерську лавру. Дальні й Ближні печери. З великим подивом побачив там святі мощі чоловіка, який був намальований у мене вдома на килимі. Він сидів на коні і прикладав руку до чола свого… Ілля Муромець… "Русскій билінний ґєрой"… І Ілля Муромець, який формально жодного стосунку до Росії ніколи не мав, і сама Лавра, що віками перебувала в руках московської церкви… Все це наше, все це – українське!» - пише Віталій Чепинога, колишній народний депутат України, родом з Черкащини.

Фото з позиції наших черкаських захисників

У Путіна немає шансів захопити Україну та взяти під контроль пострадянські країни, про це сказав генерал армії, голова Служби зовнішньої розвідки України 2005-2010 рр. Микола Маломуж (який родом з Черкащини) в ефірі Українського радіо.

Після величезного провалу Путіна щодо захоплення України за три тижні він зрозумів, що легкої перемоги вже не буде. І ось чому він пропонував в березні укласти угоду, й навіть певною мірою вони вже готували проєкти. Тому що розумів, що перспектив немає. Зараз він намагається все-таки згенерувати зусилля, щоб хоча б якимось чином взяти частину України під контроль.

Попри те, що ворог весь час втрачає солдатів, техніку, війна проти України, яку росія сподівалась завершити швидко, затягнулась, тому кремлівська влада весь час шукає, як виправдати це в очах російського народу. Про це в соцмережі Х повідомляє Міністерство оборони Великої Британії з посиланням на дані розвідки.

Відомство цитує заяву речника президента росії Дмитра Пєскова від 14 лютого 2024 року, що, хоча "спеціальна військова операція починалася як операція проти України, з часом вона набула форми війни проти колективного Заходу, війни, коли країни колективного Заходу на чолі зі Сполученими Штатами безпосередньо беруть участь у цьому конфлікті".

Великою інформаційною подією напередодні третього року повномасштабної війни стала відставка Залужного і призначення Сирського. Від нового командувача військ очікують змін.

А поки ми лиш можемо стежити за тим, як розвиватимуться події у країні та світі.

Шансів на переговори у 2024 році мало, і жодна зі сторін не може здобути вирішальної перемоги, каже Анжела Стент, авторка книги "Світ Путіна. Росія та її лідер очима Заходу" у статті ВВС. У тій же статті Джо Інге Беккеволд, старший науковий співробітник з питань Китаю в Норвезькому інституті оборонних досліджень зазначає: «Коли російські війська перетнули кордон України в лютому 2022 року, стало зрозуміло, що це прискорить геополітичний розкол між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, з одного боку, та китайсько-російською віссю, з іншого. У 2024 році ми ще більше наблизились до глобального розколу, що нагадує холодну війну».

Що може поки робити Черкащина? Далі вирощувати врожаї, приймати релокований бізнес, приймати переселенців, виробляти продукцію, залучати кошти для армії. І очікувати на перемогу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Черкасах відкрили виставку «ГОТОВІ ДО СПРОТИВУ»