У липні цього року в Смілі, що на Черкащині, ледь не дійшло до гуманітарної катастрофи і бунту його жителів: у саму спеку в місті почалися перебої з питною водою. Переважно у приватному секторі. Але і в багатоповерхівки воду подавали за графіком, хоча до верхніх поверхів вона, практично, не доходила. До того ж вода інколи була каламутною.
Ірдинське болото. Фото blog.seencleyr.com
Тож люди не просто ремствували, вони почали збиратися на стихійні мітинги і, зрештою, пішли до міської ради вимагати від влади пояснень. До них вийшов заступник міського голови Богдан Дубовський, під’їхав і керівник місцевого водоканалу (КП „Водгео”) Ігор Кугот. Збудженні і знервовані сміляни висловили їм усе, що думають з цього приводу. Зокрема, Лілія Дудник говорила таке:
– Вода подається до квартир буквально на годину чи пів. Не можна помитися, злити каналізацію, приготувати їжу. Ще й така спека. У нашому будинку проживають старі, лежачі, дітки маленькі. Ми всі живі люди і якось треба цю проблему вирішити.
На що Ігор Кугот зауважив:
– Ми підіймаємо води більше, ніж наші потужності можуть. Ми за ці роки зробили десять свердловин і зараз робимо ще дві. Не стоїмо на місці, повірте. Але на сьогодні так склалася ситуація, що розбір води просто божевільний. Система до такого ступеню спустошується, що не встигаємо наповнювати мережу.
– У ті години, коли ми обмежуємо споживачів, ми набираємо наші резервуари води. Тож, щоби поліпшити ситуацію, один з варіантів – це збільшення її видобутку. Інший варіант – обмеження приватного сектору, бо там поливають городи, – додав Богдан Дубовський.
Мешканців Сміли така відповідь не задовольнила. Тому у своїй скарзі на адресу Народного депутата України від 198-го (Смілянського) округу Сергія Рудика смілянка Галина Лук’яненко написала таке:
– Я мешкаю в селі Плоске, що входить до міста Сміли. Мій чоловік, Степан Анатолійович, загинув на війні, захищаючи Україну. Але замість підтримки від держави я вже понад місяць живу без води. На нашій вулиці Василя Бурки, а також у деяких будинках по вулиці Марії Демченко, водопостачання відсутнє з 19 червня. Ми неодноразово зверталися до Водгео, телефонували, писали заяви, збирали підписи, зверталися до міської ради. Та результату жодного. 10 липня я особисто відвідала водоканал. На моє звернення прозвучала категорична відповідь: “Води немає, і не буде.”
Люди залишилися сам-на-сам із проблемою. Прошу допоможіть нам донести її до влади та служб, які мають відповідати за елементарні речі.
Сергій Рудик доніс її до колег-депутатів, продемонструвавши з трибуни Верховної Ради пляшку з каламутною водою, яку йому передали виборці. До речі, вода в Смілі одна з найдорожчих в Україні, містяни платять за куб понад 90 гривень. Однак захмарна ціна, як бачимо, не гарантує її регулярного надходження і якості. Та цього разу чи то критика депутата допомогла, чи ще щось, однак невдовзі після його виступу воду в оселі смілян подали…
Водоканал усуває порив на водогоні до Сміли. Фото з відкритих джерел інтернету
У Смілі відсутні поверхневі джерела питного забезпечення
Місцева влада Сміли у складний час неналежно комунікувала з людьми. Схоже, і керівництво водоканалу не в повній мірі виконує свої функціональні обов’язки з розвитку підприємства, профілактики обладнання, ревізії свердловин. Проте нікуди не подітися і від того факту, що рівень води в свердловинах таки падає через зниження рівня ґрунтових вод. На цьому не раз наголошували і представники водоканалу. Проте коли почався цей процес і наскільки впав рівень води ми так і не дізналися. На наш офіційний запит керівник Водгео не відповів, порушивши, до речі, цим Закон України „Про доступ до публічної інформації”...
Проблема з питною водою в Смілі постала не вчора. Та й узагалі, запаси води зменшуються не лише в Смілі, чи Україні. Ця проблема глобальна. Однак у кожному конкретному випадку її потрібно вирішувати виходячи з поточної ситуації. У Смілі – спільними зусиллями фахівців і громадськості, не розпорошуючи кошти водоканалу, а спрямовуючи їх точково на модернізацію обладнання та заміну водогону. І над цим, мабуть, потрібно працювати постійно, а не чекати, коли вдарить грім.
До всього, місто розташоване на території, яка не лише має низьку забезпеченість експлуатаційними запасами підземних вод, тут ще й відсутні поверхневі джерела питного забезпечення, та й у криницях вода переважно не відповідає санітарним нормам. Хоча Смілою і протікають річки Тясмин, Сріблянка, Мідянка, але від двох останніх мало що залишилося. 1957 року в на Тясмині збудували переливну греблю, завдяки якій водойма збільшилася до 300 га. Але води в Тясмині ставало все менше і менше, бо його живлення є дощовим і сніговим. Тож із часом проточна водойма перетворилася, по суті, у відстійник, мілке корито. А спека інколи сягає 40 градусів і вище. Тож вода з водосховища ще й інтенсивно випаровується. Це має сумні наслідки. Буває, що греблею місяцями не стікає навіть струмочок. Середня глибина водоймища наразі складає лише 0,5 метра, при цьому товщина мулу – 1,5 метра.
Генеральним планом розвитку міста, опублікованим у 2021 році, передбачався ремонт греблі, а також роботи з поглиблення дна водосховища, розчистка і регулювання русел рік Тясмин і Сріблянка тощо. Зрозуміло, що зараз не до цих робіт...
На вигляд водосховище на Тясмині гарне, але по суті то відстійник. Фото – Олександр Вівчарик
Болото висихає, рівень ґрунтових вод падає, а воду втрачають ще й під час транспортування
Наразі водопостачання міста здійснюється з розвіданих запасів підземних вод Білозірського водозабору, що розташований у лісовому масиві на відстані 7-9 км від Сміли, на землях Білозірської громади Черкаського району. По суті, він розташований на краю Ірдинського болота – великого водного об’єкта між річками Тясмин і Вільшанка, протяжність якого складає 44 км, площа 7375 га. Тягнеться він від села Капшука до міста Сміли. Наразі Ірдинське болото є гідрологічним заказником місцевого значення. До речі, за інформацією українського природоохоронця, який спеціалізується на заповідних територіях та збереженні біорізноманіття Олексія Василюка – це найбільше з усіх українських боліт на південь від зони їх основного поширення. Саме тому воно має надзвичайну цінність для багатьох видів рослин і тварин. Масштаби болота роблять його також важливим місцем для перепочинку водоплавних та навколоводних птахів під час глобальних сезонних міграцій навесні та восени. Загалом на ньому та поруч із ним росте понад 800 видів рослин, з яких близько ста занесені до Червоної книги України, є й реліктові. І все ж, для смілян особливо важливим є те, що саме воно утримує вологу і підземні води, які дають місту питну воду. Між тим, Ірдинське болото зазнає висихання. Це пов’язано з різними факторами, насамперед зі зміною клімату, що негативно позначається на водному режимі регіону.
– Ірдинське болото регулює рівень ґрунтових вод на великій відстані від себе, – говорить Олексій Василюк. – Кліматичні зони поступово рухаються на північ і кожен з нас вже на собі відчув наслідки цього – спека, посушливі періоди і малосніжні зими. Тож тепер збереження цього болота стає дійсно критичною потребою для місцевих жителів, для яких воно означатиме вологе повітря і воду в криницях та кранах.
Додає проблем з водопостачанням Сміли й те, що водопровідна мережа до неї і в ній збудована давно. Через свій вік та агресивні умови експлуатації вона зазнала значної корозії, в місті регулярно стаються пориви на водогоні.
Директор КП „Водгео” Ігор Кугот, приміром, так прокоментував серйозну аварію на водогоні навесні цього року
– Ми змушені були повністю зупинити водопостачання в місті, через виявлення двох серйозних поривів на центральному водогоні діаметром 500 мм. Він проходить болотистою місцевістю, що ускладнює виявлення пошкоджень. Ми зрозуміли, що сталася аварія, коли різко впали показники тиску на наших підйомних станціях. Для підтвердження провели аналіз води, взявши проби з різних місць, і з’ясували, що в болоті наша очищена вода, яка надходить з другого підйому.
Тобто, перебої з водопостачанням міста, відбуваються не лише через природні причини. Були вже, приміром, випадки, коли водонасосні станції відключали через заборгованість підприємства, хоча люди за воду платять справно.
Влітку переливна гребля суха. Фото – Олександр Вівчарик
Болота зменшують парниковий ефект, а Ірдинське болото стало для смілян ще й оазою життя
Оскільки водозабезпечення Сміли повністю залежить від водозабору поблизу Ірдинського болота, воно, по суті, є для смілян таким собі болотом життя. Це та непомітна для загалу оаза, без якої втратиться сенс усього. Але, на жаль, вона зазнає висихання. На зниження водності Ірдинського болота реально впливає зміна клімату. На цьому наголосив у розмові і проректор з наукової, інноваційної та міжнародної діяльності Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, кандидат біологічних наук, доцент Олександр Спрягайло.
– Зменшення кількості опадів, їх перерозподіл (випадання у вигляді потужних злив та тривалі бездощові періоди) разом з підвищенням випаровуваності через зростання середньорічної температури повітря неминуче погіршує інтенсивність формування підземних вод, які значною мірою живлять це болото, – повідомив він. – Тобто, воно саме залежить від підземних вод, які його формують. У той же час річки, що з нього витікають, живлять підземні води нижче за течією.
Дехто, напевне, скаже, що зміна клімату відбувається на всій планеті, і нічого з цим не зробиш, тим паче в Смілі. То хибна думка. Призупинити парниковий ефект, який і лежить в основі глобального потепління, можна лише спільними зусиллями, коли всі усвідомлять невідворотність небезпеки. Тож варто кожному хоча б посадити дерево, чи стати на захист того ж болота, і це вже буде неабияким внеском у пом’якшення парникового ефекту. Бо саме рослини поглинають вуглекислий газ, який його провокує, зокрема й ті, які зростають на болоті. Але є важливий нюанс, про який згадав директор ННІ природничих та аграрних наук Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Максим Гаврилюк: у болотної рослинності, на відміну від тієї, що зростає поза межами боліт, після відмирання не відбувається повного розкладання органічної маси. Вона накопичується, перетворюючись із часом у торф. Завдяки цьому вуглекислий газ, який поглинули болотні рослини, не повертається назад в атмосферу, а залишається у зв’язаному вигляді. Таким чином, зменшується парниковий ефект – болота є своєрідним природним депо вуглецю. Тож Ірдинське болото до всього ще й формує внесок кожної з громад у глобальні процеси протидії зміні клімату.
Колишній добробут селища ґрунтувався на торфовидобутку. Фото надав Сергій Гладкий
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України схвалило подання про створення національного природного парку „Ірдинське болото”
Науковці наголошують на важливості заборони видобутку торфу, обмеження господарської діяльності на болотах. Не кожен знає, та вони здавна використовувалися українцями як природні кормові угіддя – сіножаті та пасовища. Травостій із них ішов на виготовлення силосу.
На Ірдинському болоті віддавна також збирали ряску, яка має значний вміст протеїну і є їжею для водоплавних птахів, а також (змішана з висівками і борошном) – для свиней, гусей і курей. Пам’ятаю, як мій шкільний товариш займався цим промислом на канікулах, після яких хизувався обновками, купленими на зароблені таким чином гроші. В Смілі, і в селищі Ірдинівка поруч із нею, склалися цілі династії збирачів ряски, які не допускали до цієї справи чужих. І раптом все це припинилося: рівень води в болоті впав, озерця майже щезли, а отже залишилося дуже мало місця для дрібних, занурених у воду рослин. Для мене то було першим сигналом, що з болотом щось негаразд.
Також з давніх-давен на болоті косять очерет для різних господарських потреб. На жаль, нерідко його підпалюють браконьєри, щоби мати вільний доступ до риби, яка нереститься там, де ще є ділянки води. А це катастрофа для птахів і земноводних, які живуть в очереті.
Та найгірше те, що в 1980-х роках минулого століття на Ірдинському болоті розпочався видобуток торфу, внаслідок чого понад тисячу гектарів було знищено. Деякі види рослин, зафіксовані вченими ще сто років тому, зникли з цієї території.
Тому, як повідомив Олексій Василюк, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України ще навесні цього року розглянуло клопотання очолюваної ним Громадської організації „Українська природоохоронна група” про створення національного природного парку „Ірдинське болото” орієнтовною площею 24924,05 га на території Білозірської, Мошнівької, Будищанської, Руськополянської, Мліївської та Балаклейської сільських територіальних громад Черкаського району Черкаської області. І, враховуючи подане Наукове обґрунтування, підготовлене групою науковців та експертів, Міністерство його схвалило. Адже питання охорони такого цінного болотного масиву як Ірдинське болото давно назріло і є нагальною та вкрай потрібною справою. Особливо з огляду на якісне та кількісне виснаження природних водоймищ. Створення тут природоохоронного парку покликане передусім прагненням зберегти всі природні механізми унікального болота, без яких неможливим буде ані існування навколишніх лісів, ані звичне життя людей.
У клопотанні прямо наголошується на недопущенні втрати цінності заповідної території Ірдинське болото. Це не примха, це необхідність. Як уже мовилося, внаслідок видобутку торфу природна рослинність на болоті змінюється або зникає, що прискорює його висихання. У зв’язку з цим пригадується, що ще 1971 року 154 держави світу підписали в Ірані, в місті Рамсар, Рамсарську конвенцію „Про водно-болотні угіддя”. Вона мала на меті припинення втрат водно-болотних угідь, збереження існуючих. Якби ж то національний парк „Ірдинське болото” створили ще тоді… Між іншим, збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мислити глобально”, який є девізом організації Грінпіс.
З ним погоджуються і черкаські науковці:
– Локально добування торфу впливає на гідрологічний режим річок Ірдинь і Ірдинка, які витікають з Ірдинського болота. Воно як гігантська губка (значною мірою саме через наявність торфу) утримує багато вологи і поступово віддає її у річки. А ті у свою чергу, „роздають” її навколишнім територіям, забезпечуючи підґрунтові й артезіанські води на величезних територіях. Ця поступовість забезпечувала стабільність водності річок і наявність води нижче за течією. Видобування торфу позбавляє річки такого привілею, і вони стають дуже залежними від засух та високих температур.
Глобально – видобування торфу, який є важливим акумулятором Карбону (вуглецю), призводить до зростання вмісту парникового газу – діоксиду Карбону в атмосфері, і, як наслідок, робить свій внесок у кліматичні зміни (зростання температури, перерозподіл опадів тощо), – каже Олександр Спрягайло.
Ірдинське болото біля „столиці” торфовидобування. Фото надав Сергій Гладкий
Ідея створення природного парку має і своїх прихильників, і опонентів
Звичний уклад життя міняти непросто. Тож ідея створення національного природного парку „Ірдинське болото” не всім до вподоби. Є байдужі, є ті, хто не знають про причини, які покликали цю ідею до життя ще сто років тому. А є й ті, хто вбачають у його створенні загрозу своєму благополуччю. Зокрема в селищі Ірдинь. Коли саме існування Сміли залежить від води, котра надходить з водозабору поруч Ірдинського болота, жителі Ірдиня залежать від видобутку торфу. По суті, селище й утворилося як поселення для добувальників торфу.
– Нині торфобрикетний завод не працює, – розповідає староста Ірдиня Сергій Гладкий, – а інших бюджетоутворюючих підприємств у нас, на жаль, нема. Люди перебиваються випадковими заробітками: то левурду продають, то квіти, ловлять рибу, щоб якось вижити. А створять природний парк і цього, напевне, робити не можна буде. До всього наше селище не газифіковане. Працювала котельня на торфі – було опалення, тепер нема.
Староста Ірдиня Сергій Гладкий переживає і за майбутнє болота, і за майбутнє своїх односельців. Фото надав Сергій Гладкий
Рівень води меншає в Дніпрі і в нас, ліс висихає, забур’янюється. Грибів і ягід росте все менше і менше, навіть опеньки пропадають. Сосна хворіє. Кажуть її добивають шкідники. А лісівники або не кроплять хворі ділянки, або наче навмисно залишають їх шматки. Дерева ріжуть, як востаннє, фура за фурою їде. Отака господарська діяльність...
Через те, що на болоті зникають плеса, поменшало і водоплавних птахів. Тих що залишилися, виганяють лебеді.
Мабуть, через війну побільшало диких тварин. Не дай бог відкриють полювання – посунуть мисливці. Для нас це біда, бо вони ж люблять юшку на болоті варити, а тоді горить торф, який добувати не можна…
Отже у старости Ірдиня своя правда, свої проблеми, які теж можна зрозуміти. Тому при створенні парку потрібно врахувати і це. У людей має бути альтернатива, можливість працевлаштування.
До речі, національний природний парк „Холодний Яр”, авторами наукового обґрунтування на який були і Олександр Спрягайло та Максим Гаврилюк, і який постав 2022 року, теж мав своїх опонентів, насамперед серед лісівників. Однак він уже функціонує, зберігає нашу пам’ять і охороняє біорізноманіття цієї унікальної місцини. Його керівник Богдан Легоняк також переконаний, що й Ірдинське болото унікальне, подібних якому у центральній частині України нема. Тож його обов’язково слід зберегти, надавши статус національного парку. Адже тут триває лісогосподарська діяльність. Несе свої загрози й безконтрольне рекреаційне навантаження.
І фахівець зі збереження екосистем ГО „Екодія” Богдан Кученко вважає, що тоді, коли окупанти нищать природу України, збереження вцілілих природних територій, особливо таких великих як Ірдинське болото, має бути серед пріоритетів державної екологічної політики. Найбільш ефективний спосіб забезпечити це – створювати національні природні парки та інші заповідні об’єкти для збереження природних екосистем, цінність яких підтверджена науковцями.
Олександр Спрягайло підкреслює, що гідрологічний режим цього об’єкта складний. Проте однозначно можна стверджувати: те, що можливо виправити (збереження біорізноманіття для „заспокоєння” екосистем, заборона добування торфу, припинення незаконних оранок прибережних територій) – в силах майбутньому Нацпарку. Його постання повинно сприятливо вплинути на відновлення функціонального стану Ірдинського болота. Якщо не діяти рішуче зараз, ми за якийсь час втратимо не лише природу, а й джерела питної води, біорізноманіття і безпеку в цьому регіоні.
Створення Національного парку „Ірдинське болото” іде в руслі державної політики України в галузі сталого розвитку водоресурсного потенціалу, зокрема „Національної Програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води”, затвердженої Верховною Радою в 1997 році. І – водного кодексу України від 6 червня 1995 року.
Окрім регулювання рівня ґрунтових вод та поглинання вуглекислого газу, що зменшує парниковий ефект на глобальному рівні, водно-болотні угіддя, як одні з найпродуктивніших екосистем, повинні використовуватися для збереження багатої та різноманітної дикої природи, а також як важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень. Тож на якійсь частині національного природного парку „Ірдинське болото” можна буде, напевне, облаштувати туристичні маршрути, екологічні стежки, оглядові майданчики, інформаційні центри і працевлаштувати таким чином місцевих людей. Подібний вид відпочинку користується популярністю у світі, наприклад, в Англії та Естонії. А Ірдинське болото – це і просторий ліс, і озера, і річки, і невеличкі гори, багата дика фауна, монастирські печери, біля нього, і неймовірна, запашна дика рослинність.
– Болота є джерелом важливих для людини ресурсів – ми використовуємо воду для пиття та своїх господарських потреб; використовуємо деревину від дерев, що зростають на болотах. А про багато інших корисних благ навіть не замислюємось у повсякденному житті. Наприклад, ми дихаємо киснем, який виробляють рослини, що зростають та болотах. На березі річки або озера люди люблять відпочивати, милуючись мальовничими пейзажами або проводячи час за риболовлею. На річках та болотах туристи залюбки сплавляються на байдарках та човнах. Що характерно, ми не платимо природі за всі ці блага. Тож нашою платнею має стати збереження водно-болотних угідь, які важливі для людини, – зауважує Максим Гаврилюк.
Річечка Ірдинь утворює дивовижне озерце під назвою Чорна річка. Фото Олександра Вівчарика
Чи можливо врятувати болото, навіть створивши національний парк?
Дехто засумнівається, що процес деградації болота можна зупинити. Виявляється його можна навіть відновити. Ось що каже науковець:
– На Ірдинському болоті ще збереглися великі площі малопорушених водно-болотних угідь, – зауважує Максим Гаврилюк. – На ділянках, де здійснювався видобуток торфу, поступово може відновитись характерна рослинність та повернутись тварини. Однак для цього потрібно великий проміжок часу – десятки років. Нині в країнах Західної Європи реалізують проекти щодо відновлення боліт. Проте слід розуміти, що то доволі дороговартісні заходи: на відновлення 1 га боліт потрібно витратити від 500 до 1200 євро. Це ще один аргумент, чому варто зберігати існуючі болота. Адже відновлення зруйнованих обійдеться нам або нашим нащадкам дуже дорого. Відновлення окремих ділянок Ірдинського болота цілком можливе за рахунок коштів іноземних фондів. У випадку створення нацпарку, залучити такі кошти буде набагато простіше.
До речі, як інформує Тexty.org.ua на Поліссі цього року вже стартував найбільший в історії України проект з відновлення боліт у межах заповідних територій. Природний водний режим повертають угіддям площею 20 000 гектарів, що рівнозначно площі 28 000 футбольних полів або міста Львова. Проект має екологічну, соціальну та оборонну важливість. Відновлені болота допоможуть стабілізувати водопостачання в регіоні, зберегти ресурси для заготівлі дикоросів та забезпечити краще середовище для місцевих громад. Активна фаза робіт триватиме тут до кінця 2026 року, після чого впродовж десяти років проводитиметься екологічний моніторинг. Бюджет усіх етапів відновлення, яке реалізується за участі Франкфуртського зоологічного товариства, українських наукових установ, екологічних служб і міжнародних донорів, складає близько 1,6 мільйона доларів. Отже, є з кого брати приклад.
Легендарна Юрова гора. Фото Олександра Вівчарика
Ірдинське болото – це ще й усеукраїнська історична спадщина
Не можу оминути й культурний аспект важливості збереження саме Ірдинського болота: воно має унікальну природу, бо зберегло риси, характерні для берегів великої річки. А все тому, що сформувалося на місці давнього русла Дніпра, яке існувало як мінімум до VIII століття н.е., тобто воно староруслове. Рукав ріки відділявся від основного русла в районі села Сокирна, здійснював вигин (меандр) на місці Ірдинського болота, продовжувався по руслу сучасного Тясмина і зливався з основним руслом поблизу Чигирина (сучасне гирло Тясмина). Таким чином між рукавом і основним руслом існував острів, який ряд істориків ототожнює з островом Русь (Рось), описуваним арабськими істориками VII століття н.е. Тож ще у 1781 році Тясмин, в який впадає річечка Ірдинь, що тече болотом, був судноплавним. Свого часу ним до Сміли піднімалися навіть турецькі галери.
Річечка Ірдинь утворює біля Сміли лікувальне озерце, яке місцеві люди вперто називають Чорною річкою. Вочевидь, через темно-бурий колір води. У мої шкільні води це озерце було набагато більшим, як зараз, а Ірдинь дзюркотіла під залізницею, що прокладена болотом, бадьоро і впевнено. Нині вона ледь точиться Паланкою – широкою лукою, що колись була місцем злиття рукава Дніпра і Тясмина. Ще одне переконливе свідчення зміни клімату…
На цьому місці, яке тепер називається Паланкою, колись зливалися рукав Дніпра і річка Тясмин. Фото Олександра Вівчарика
Ця місцевість дуже цікава в історичному плані: приміром, біля Сміли над болотом височіє Юрова гора. Деякі науковці переконані, що то літописне місто Кулдюрів, яке згадується у „Літописі руському” під 1183 роком. Інші переконані, що на цьому місці була пристань, до якої швартувалися кораблі давніх торговців. Тобто тут був юр – людне місце, белебень, звідси і назва – Юрова гора. Хоча одне не заперечує іншого: спочатку Юр, потім КулдЮрів…
Цікаво, що й топонім „чорний” і похідні від нього зустрічаються в цій місцевості чи не на кожному кроці. Неподалік проходив сумнозвісний Чорний шлях, яким татари гнали бранців-українців. На болотах є насадження чорного горіха, росте вільха чорна. Зустрічається тут і чорний дрозд. До нинішнього заповідного урочища „Юрова гора” впритул підступає з боку Малого Старосілля оспіваний у легендах Чорний ліс. У давньоруські часи тут жили племена чорних клобуків, а в набагато давніші часи процвітала чорноліська культура. Навіть легендарного холодноярського отамана, так талановито зображеного письменником Василем Шклярем у книзі „Залишинець”, який діяв і в районі Ірдинських боліт, називали Чорним Вороном…
Тясмин. Хто повірить, що колись ним до Сміли піднімалися турецькі галери? Фото Олександра Вівчарика
Олександр Вівчарик
реклама
