реклама
B.E.S.T. Bukovel 2026

Уночі 29 червня торік російська ракета влучила в коледж Національного університету харчових технологій у Смілі. Той самий корпус, де ще вчора сиділи студенти, де пахло їдальнею і лунав дзвінок на перерву, — перетворився на руїни за лічені секунди.

Але головне — не це. Попри удар, студенти повернулися. Коледж не закрився.

Заняття перенесли у вцілілий корпус і гуртожиток. Розклад відновили. Навчання продовжилося — у складніших умовах, але з тим самим змістом: дати молоді професію і шанс залишитися працювати тут, у своєму регіоні. Тепер керівництво думає про наступну зиму: щоб у тому, що залишилося, було тепло, — вцілілий корпус планують засклити склопакетами.

Без назви

Смілянин прийшов на стажування — і залишився працювати інженером

Смілянський коледж дав Олександру Шумському не лише диплом, а й роботу. Після випуску він влаштувався на МХП — те саме підприємство, куди прийшов ще студентом на літнє стажування.

— МХП нас запросило на літнє стажування. Потім була практика. Сьогодні в мене дуальна освіта, я паралельно навчаюся і працюю. Адже після Смілянського коледжу пішов вчитися далі в університет, — розповідає Олександр.

photo_2026-05-04_16-24-33

Тепер він — інженер другої категорії і вже більше року як працює інженером на Переробному комплексі Миронівської птахофабрики. За цей час стажування й практики він працював і пробував себе на різних підрозділах (у тому числі на інкубаторно-птахівничій станції).

Робочий день починається о сьомій ранку з перевірки вагів, вакуумного обладнання, пакувальних машин. Потім — заявки: щось працює некоректно і треба виправити, десь щось налаштувати.

— Всі механізми потребують контролю. Працюю з сучасним складним обладнанням, з автоматизованим, — каже він. – Всюди потрібен людський контроль, перевірка. Навіть якісні сучасні автоматизовані системи керування виробництвом потребують фахівця. І тут якраз потрібна моя професія. До слова, це цікаво і це відповідально.

Спеціальність, яку здобув у коледжі, виявилася універсальною. Олександр каже: де є електроніка — там є робота. Від каси в супермаркеті до автомобільної діагностики.

— Якби не було коледжу, я б, мабуть, шукав роботу десь далеко, — додає він.

За його словами, саме той корпус, де він навчався, де стояли лабораторії з новісіньким обладнанням — прийняв ракетний удар. Власне, там якраз за підтримки МХП було облаштовано дві сучасні STEM-лабораторії.

— Шкода, що у нинішніх студентів не було змоги побувати в тому класі, — зазначає він.

Сам Олександр встиг — навчитися, доторкнутися до обладнання, побачити все вживу. Випустився якраз перед ударом.

— Там була немов мініконструкція пташника — і все пошкодили… — каже він.

Без назви

Коледж без лабораторій: як навчають після ракетного удару

Ми зустрілися з директором коледжу Олександром Хоменком, щоб почути: як це — підняти заклад після прямого влучання і що потрібно, аби він вистояв ще раз — цього разу проти холодів.

— Пригадую, 27 червня ми провели випускний, а 29 червня нам прилетіло, — каже він.

Удар знищив не лише будівлю, а й те, що формувало якість освіти: лабораторії, обладнання, бібліотеку.

— Бібліотеку збирали здавна. Там були дуже цінні підручники, довідники. А обладнання… У нас технічні спеціальності. Двигун треба побачити, потрогати, покрутити. Онлайн цьому не навчиш.

Після удару колектив фактично сам взявся за відновлення.

— Ми влітку вийшли і робили все своїми силами. Багато — на ентузіазмі. Ми не закрилися. Ми продовжуємо навчати.

Корпус із лабораторіями знищений вщерть. Інший — пошкоджений вибуховою хвилею: вибиті вікна, зруйновані деякі перегородки, проблеми з водопостачанням.

Навчання довелося адаптувати:

— Спочатку закривали вікна старими рамами, що лежали в підвалі. Потім, коли похолодало, перейшли в гуртожиток. Там усе опалюється, але аудиторій менше. Тому працюємо в змішаному форматі: онлайн і офлайн.

Попри це, вступна кампанія відбулася.

— Ми знову набрали учнів. Бо нас потребують. Підприємства потребують фахівців. І зараз ось знов розпочнеться до літа вступна кампанія.

Також деякі фонди та бізнес дещо перерахували на рахунок закладу. Наприклад, вже після атаки й пошкоджень те ж згадане МХП підтримало коледж - сума фінансової допомоги склала 200 тис грн

6443

Відбудова — це про людей, але без рішень вона зупиняється

Проректор Національного університету харчових технологій Олександр Бессараб каже: відновити хоча б один корпус — реально.

— Йдеться про 4–6 мільйонів гривень. Це підйомна сума. І ми б мали корпус, могли б нормально навчати.

Минулого року під це навіть були державні кошти. Коледж підготував проєкт, подав заявку, пройшов експертизу.

— Кошти виділили. Але через процедури закупівлі все зупинилося. Без можливості повного авансу жоден підрядник не вийшов на торги. Закупівля не відбулася.

У підсумку гроші повернули до бюджету, а корпус залишився без якісних вікон.

— Все було готово. І результат — нічого не зроблено, — каже Бессараб.

Поки тривають бюрократичні колізії, будівля продовжує руйнуватися: волога, холод, цвіль.

— Ми будемо втрачати цей корпус без вікон!

Власних коштів у коледжу немає. А місцева влада не може допомогти — заклад підпорядкований міністерству. Сьогодні коледж працює фактично в гуртожитку. Паралельно готують вцілілий корпус — провітрюють, ремонтують, що можуть.

Бо відбудова тут — це не лише про стіни. Це про студентів, які приходять навчатися навіть після удару. І про тих, хто, як Олександр, залишається працювати в регіоні.

Норми міжнародного гуманітарного права прямо передбачають захист шкіл та інших освітніх закладів під час міжнародного збройного конфлікту, — каже правозахисник Тарас Щербатюк.

Від початку повномасштабного вторгнення пошкоджено понад 4 тисячі і зруйновано 422 заклади освіти, повідомив міністр освіти і науки Оксен Лісовий.

“Цілеспрямований обстріл університетів – це спроба зірвати навчання, посіяти страх і змусити молодь сумніватися у своєму майбутньому в Україні”, — зазначив він.

За його словами, пошкоджено або зруйновано понад 18% закладів освіти.

Ці цифри — не лише про інфраструктуру. Це про втрату безпечного середовища для навчання, про зруйновані можливості й про дітей, які змушені здобувати освіту в умовах війни.

І водночас — про тих, хто, попри все, продовжує вчитися і навчати.

«Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту "Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції", який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи»

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100