Протягом двох тижнів березня в Черкасах тривав масштабний фестиваль «Шлях до Тараса». Через усі заходи фестивалю так чи інакше пройшло близько 5 тисяч людей із 7 областей України. Програма фестивалю, який пройшов на найсучаснішій та найбільшій сцені міста – в Палаці культури «Дружба народів», передбачала різноманітні акції, які дозволяли реалізувати себе дітям різного віку та різних інтересів.
Фестиваль було організовано за громадської ініціативи. І вже згодом захід підтримало Міністерство освіти й науки України та низка культурних і освітніх діячів області. Головою оргкомітету та основним ініціатором фестивалю виступила голова Наглядової ради благодійного фонду «Дитячий світ» Валентина Жуковська. На думку оглядачів, у нинішньому році програма «Шлях до Тараса» є наймасштабнішою та наймасовішою не лише в Україні, але й у світі за обсягом аудиторії.
Про те, як народилась ідея фестивалю, які складнощі спіткали організаторів та які плани на наступний 2014 рік, розповідає голова оргкомітету Валентина Жуковська.
– Як народилася ідея проведення фестивалю «Шлях до Тараса» і завдяки чому вже в перший рік вдалося організувати настільки масштабне дійство?
– Це спільна громадська ініціатива, ідея багатьох людей, які люблять край, де народився Тарас Шевченко. Останнім часом святкові заходи до дня народження Шевченка обмежувались вітальними словами та покладанням квітів. Ми хотіли, щоб в такий день про Кобзаря говорило молоде покоління, діти з різних куточків України. При цьому поет виступав би як їх сучасник та співрозмовник, щоб кожен глядач в залі відкрив для себе свого Шевченка.
Через це ми і обрали такий формат фестивалю. Наша програма надавала можливості всебічно розкрити Шевченка – і як поета, і як прозаїка, і як художника та громадського діяча. Але головне, що ми хотіли донести Україні – саме Шевченко може об’єднати нашу країну та суспільство.
– Як ви оцінюєте: чи вдалося досягти поставленої мети?
– У програмах фестивалю взяло участь близько 5 тисяч людей. У всіх заходах програми були залучені діти з різних куточків України – як із заходу, так і зі сходу.
У культурно-мистецькому фестивалі юних талантів діти з Чернівців читали вірші Шевченка навіть румунського мовою. У гала-концерті фестивалю мистецькі колективи з різних міст, за задумкою конкурсного журі, створювали спільні проекти. Разом танцювали та співали Горлівка та Черкаси, Сєверодонецьк та Рівне. У півфіналі брейн-рингу вели запеклу боротьбу школярі з Луганщини та Черкащини. Перші місця в художньому конкурсі в різних номінаціях отримали представники одразу декількох областей… Бачите, діти не ділять Україну, не змагаються, хто з них є найбільшим патріотом.
На жаль, в політиці ми спостерігаємо іншу тенденцію. Діячі різного рівня намагаються або приватизувати образ Шевченка, або використати його для роз’єднання суспільства. На жаль, навіть в такому, здається, історичному питанні, як день народження Великого Кобзаря, немає єдності в країні. Іншою небезпечною тенденцією у святкуванні Шевченківських днів стає безмірна формалізація образу Кобзаря. Подивіться: усі заходи як влади, так і опозиції обмежилися максимум покладанням квітів до монументів та урочистими промовами. Я тут згадую один уривок із фільму «Мій Шевченко». Це цитата Богдана Сильвестровича Ступки, світла йому пам’ять. Так от він казав, що коли ми вішаємо Шевченка на стіну, то перестаємо його вивчати та читати.
Тому наш фестиваль навпаки об’єднав дітей з різних регіонів довкола образу Шевченка, наблизив цей образ та осучаснив.
– А які враження від проведення відкритих уроків «Невідомий Шевченко»?
– Дійсно, я провела декілька відкритих уроків в черкаських школах і планую провести ще декілька. Зустрічі були з різними дітьми – і першого, і 11 класів. Сьогодні є чимало відповідних методологічних розробок, в тому числі і черкаських викладачів. Я особисто пересвідчилася, наскільки на ентузіазмі тримається українська школа. Під час спілкування із дітьми та викладачами я побачила бажання поглиблювати знання про Шевченка та його творчість, виходити за межі шкільної програми. Тому і наша ідея із брейн-рингом була підхоплена та реалізована дуже добре.
Що ж стосується самих уроків, то, я думаю, було б дуже важливо наступного 2014 року провести одночасно такі уроки у школах по всій Україні. При чому мені здається, що варто було б, щоби ці уроки вели абсолютно різні за фахом люди – політики, вчені, керівники підприємств…
– Під час проведення брейн-рингу не вщухали пристрасті. Чи всі залишилися задоволеними?
– Мушу сказати, що цей конкурс був надзвичайно цікавим та продуктивним. Його одразу підтримали і місцеві викладачі, і Міністерство освіти, і обласне управління освіти, і черкаська асоціація клубів «Що, де, коли?», і самі діти. До речі, батьки учасників дуже вдячні за організацію ігор, оскільки кажуть, що кращого тренування до зовнішнього тестування годі було і придумати.
Що стосується пристрастей, то, звісно, вони були. І за столами, і у залі. Деякі команди приїздили зі своїми групами підтримки. Серед команд Черкаської області був проведений дуже серйозний відбір. Про масштабність заходів свідчать цифри: у відбірковому обласному чвертьфіналі грала 31 команда. У півфіналі до черкаських команд долучилися також інтелектуали із Тернополя, Горлівки та Сєверодонецьку. При чому дівчата із Сєверодонецької гімназії, разом зі своїм керівником Людмилою Комленко – дуже сильна команда, переможниці обласної олімпіади. Ну і, звісно, нам приємно вітати переможців конкурсу брейн-рингу, дівчаток з команди «Лілея» 9 гімназії. Хочу, щоби ми запам’ятали ці прізвища: Юлія Чиж, Вікторія Ганджа, Аліна Кравець, Анна Ковальчук, Анастасія Матюк та Анастасія Дяченко. Вчитель-керівник команди – Наталія Черненко.
Ми б хотіли, аби наступного року цей конкурс мав загальнодержавну підтримку.
– У програмі Шевченківських днів було відновлення літературно-музичної вистави «Гайдамаки». Як вдалося переконати виконавців знову об’єднатися довкола такого масштабного проекту?
– Справді це було нелегко. Але зусилля наші і виконавців – недаремні. Уявіть собі епічність та масштаб вистави, коли на сцену виходить 140 артистів справді світового рівня – чоловічої академічної хорової капели ім. Л.Ревуцького, симфонічного оркестру Українського радіо!
Люди у залі довго не відпускали артистів, а у кулуарах Палацу культури говорили про унікальність заходу та «Шевченкову душу» майстра художнього слова, героя України Анатолія Паламаренка. Я вам скажу, що й самі артисти, режисер та диригент були раді відновити для Черкас цю виставу, адже робота була проведена дуже велика.
– Якою була залаштункова атмосфера фестивалю? Чи були якісь труднощі?
– Було все: і сльози, і радість. Багато колективів на відбірковому турі виконували одні й ті ж твори. Дуже важко було визначити кращих. Шкода було, коли сильні команди брейн-рингу залишали сцену. Професійному журі було непросто обирати найкращі художні роботи – багато із достойних юних митців залишилися поза відзнакою. Ми вирішили, що вже цього року в листопаді почнемо відбіркові тури на наступний фестиваль «Шлях до Тараса» 2014 року.
– Багато культурних та просвітницьких проектів, якими Ви опікуєтеся, стосуються дітей. Чому саме такий напрямок публічної діяльності Ви обрали?
– Я впевнена, що така наша діяльність надасть додаткові переваги дітям у розвитку їхніх творчих здібностей, деяким надасть поштовх у їх дорозі в майбутнє. Знову ж таки, повертаючись до фестивалю, одним із наших відкриттів була дівчина з села Головатівське. Вона читала уривок з поеми Шевченка «Марина». У журі були заслужені митці України, які прослухали вже не один десяток виконавців, це був пізній вечір відбіркового туру. Але коли вони почули, як молода дівчина читає Шевченка, вони стоячи їй аплодували. Я знаю, що таке визнання надає сил дітям, впевненості та віри в їхній талант. Через такі культурні та освітні проекти ми можемо відкривати талановитих дітей, підтримувати їх. Сподіваюсь, що в майбутньому ці діти відіграватимуть значну роль в розвитку держави. Друге, що не менш важливе, – такі культурні проекти об'єднують дітей. Вони краще розуміють особливості культури різних регіонів, стосунки між дітьми будуються на толерантності, прийнятті іншої думки. Мені приємно, що на наших проектах діти сходу і заходу зближуються, без питань розуміють один одного, якою б мовою не говорили у побуті – російською чи українською.
– Чи є вже бачення щодо проведення фестивалю в наступному році?
– Наступний рік – особливий. Це – рік Шевченка. Програма фестивалю буде розвиватися. Ми будемо залучати небайдужих людей до співпраці. Шукатимемо ідеї, які дійсно підкреслюють єдність української нації. Скажу, що у нас є смілива думка зробити наступний фестиваль міжнародним, залучивши до нього українців із діаспори. Користуючись нагодою, звертаюсь до всіх зацікавлених осіб, які справді живуть Шевченкознавством, – приєднуйтесь до нас, давайте спільно зробимо наступний фестиваль ще більш яскравим та незабутнім.
Інформаційний партнер фестивалю «Шлях до Тараса» – ресурс резонансної інформації Procherk.info
реклама