– У Тулубі дивним чином поєднуються простота, доброта, висока порядність і суворість. Він не любить тих, хто слова не підтверджує справами. Варто один раз його підвести – і, вважай, твій авторитет загублений назавжди.
Юрій Михайлович Настуєв, керівник трудових колективів вугільної промисловості про час роботи Сергія Тулуба на посаді керівника міста Харцизька:
– Сказати, що працювати з Сергієм Борисовичем важко, – це нічого не сказати. Треба визнати, жорсткий контроль за виконанням доручень, постійні розповіді працівників шахти про стиль системної роботи Сергія Борисовича переконали мене в неординарності, а точніше – в складності характеру і принциповості керівника міста.
Микола Сергійович Панащенко, Генеральний директор Хмельницької АЕС:
– Коли ми дізналися, що людина з іншої галузі очолила НАЕК «Енергоатом», природно, був обмін думками: складно йому доведеться – не знає нашої технології, обладнання. Очікували, які ж дії будуть? Поки, не відійшовши від 1990-х, коли треба було виживати, ми не почули від нового керівника НАЕК «Енергоатом» завдання добудувати два енергоблоки – на Хмельницькій і на Рівненській АЕС. Сергій Борисович Тулуб відразу переламав «настрій плинності, яка заїдає»…
Олександр Іванович Панішко, керівник трудових колективів вугільної галузі:
– Сергій Борисович і сам любив спорт, і своїх підлеглих зобов'язував підтримувати фізичну форму. Однією з улюблених спортивних ігор був футбол. Тулуб практикував організацію футбольних турнірів серед виробничих колективів об'єднання. На кожній шахті була своя футбольна команда, а також і в апараті об'єднання, до якої входили і окремі керівники підприємств. Будучи «генералом» на виробництві, він також був і справжнім капітаном на футбольному полі.
Дмитро Михайлович Житльонко, генерального директора ПАТ «Дзержинськвугілля»:
– Гірник за професією і за духом – це про Тулуба. За його ініціативи в 2007 році було майже вдвічі збільшено рівень мінімальної заробітної плати для гірників і почалася розробка проекту Закону «Про підвищення престижності шахтарської праці». До речі, накопичені в 90‑ті роки борги по зарплатах шахтарів були повністю виплачені урядом Віктора Януковича, в якому Міністром вугільної промисловості був Сергій Тулуб.
Анатолій Романович Вовченко, Заслужений шахтар України, автор проекту «Вугілля Донбасу – на вершинах світу»:
– Чи легко було з ним працювати? Ні, нелегко. Але якщо Вам під його керівництвом працювати цікаво, то це і є головним. І проблеми розв’язуються, і бачиш плідність зусиль, конкретні результати. Його рух – тільки вперед, поставив завдання – і домігся його здійснення на практиці. Я його тільки таким знаю і по-іншому не сприймаю.
Працювати Сергій Тулуб почав ще з 17 років – спершу такелажником на шахті «Кіровська» комбінату «Донецьквугілля», пізніше – на вугільних підприємствах Донецька і Харцизька. Від гірничого майстра зріс до посад генерального директора, голови правління державної холдингової компанії, заступника голови Донецької облдержадміністрації, та, зрештою, міністра вугільної промисловості, а згодом – палива та енергетики. У 2004 році за заслуги у цій галузі Сергій Борисович отримав зірку Героя України.
Шахтарське минуле не завадило Сергію Тулубу очолити Черкаську область – аграрний край, в якому, до речі, зростали ще його діди-прадіди.
І незважаючи на скептицизм і критику, проекти стратегічного розвитку області є: добудовано двадцятирічний довгобуд – обласну дитячу лікарню, якої на той час не було лише на Черкащині; зібрано рекордні врожаї; відновлено навігацію по Дніпру; збудовано сорок шість газопроводів; введено в експлуатацію понад тисячу об’єктів.
Торік Черкаська область посіла перше місце у державі за результатами комплексної оцінки міністерства аграрної політики та продовольства. В області відреставровано історичні пам’ятки, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка; зведено обласний діагностично-консультативний центр; розпочато будівництво регіонального перинатального центру...
Інша справа – ставлення черкащан до роботи нової команди. Для прикладу, незважаючи на критику щодо доцільності використання коштів на будівництво такого дороговартісного об’єкту як діагностично-консультативний центр, консультацію лікарів уже отримали понад 35 тисяч черкащан.
Вчинки і управлінські рішення Сергія Тулуба переконують: він мислить глобально, завжди бачить перспективу навіть не на кілька, а на десятки кроків наперед.
У дитинстві мріяв стати футболістом, розвідником, льотчиком.
З 1961 року почав грати в дитячій команді підготовки «Шахтаря» під номером «7», займався східними єдиноборствами.
Батько – Борис Іванович Тулуб – родом із села Богуславець Золотоніського району в 1948-му подався на заробітки до Донбасу.
Предки Тулубів належали до козацької старшини. Були серед них і писарі Війська Запорозького. Є відомості, що Андрій Тулуб мав звання полковника. А ще один із Тулубів був одружений із сестрою знаменитого Кочубея… При Петрі I один із Тулубів дістав дворянський титул, офіцерський чин і став власником фамільного герба. Володів землями й хуторами на Полтавщині. Пращур Сергія Тулуба – Олександр Данилович Тулуб належав до складу Кирило-Мефодіївського Братства, підтримував зв’язки з учителем гімназії в Черкасах Пантелеймоном Кулішем (майбутнім класиком української літератури), зустрічався з Т. Г. Шевченком, був заарештований навесні 1847-го в рамках розправи над учасниками Братства.
Дитинство Сергія Тулуба пройшло на Черкащині, допомагав бабусі Меланії Тулуб сапати рядки кукурудзи коло берега, корови пас, підвозив воду полільницям, лопатив зерно на току, супроводжував його на хлібоприймальний пункт.
Майбутню дружину Галину Олегівну зустрів у студентські роки, коли студзагоном працювали в колгоспі.
Перший день роботи Міністром вугільної промисловості (1998 рік) провів, спілкуючись з шахтарями-страйкарями, які пішою ходою йшли на Київ.
Любить подорожувати. Говорить: «Неділя – день зміцнення сім’ї».
Матеріал та фото з особистого архіву С.Б.Тулуба надано прес-службою Черкаської ОДА