2-річна Катруся Коржук, яку знайшли на трасі Київ – Одеса, народилася на Монастирищині…
Ця історія нещодавно стала головною новиною для всеукраїнських ЗМІ: загублену матір’ю 2-річну дівчинку Катрусю в компанії безхатченка виявили на автозаправці траси Київ – Одеса. Історія, яка спричинила резонанс на всю Україну, має пряме відношення до Черкащини. Коли оголосили про розшук її рідних дівчинки, виявилося, що рідна бабуся Катрусі (яка тепер вже стала «зіркою» теленовин центральних каналів) мешкає у селі Чапаєвка Монастирищинського району. Саме у Монастирищенському пологовому будинку народжувала дівчинку Катрусю Коржук її горе – мати Олена Стогній. Про те, чому молода жінка втекла з рідної домівки у Чапаєвці, чому вийшла з-під контролю батьків Надії та Сергія Стогніїв і так рідко приїздила до рідних на малу Батьківщину, дізнавалася журналістка "Вечірніх Черкас".
Коли охоронець заправки Михайло Педан зателефонував у міліцію і повідомив про дивний тандем безхатька і занедбаної напівбосої дитини, дитя забрали у лікарню, а потім відправили у Дитячий будинок у Боярку. А правоохоронні органи, разом з журналістами, почали шукати батьків маленької життєрадісної Катрусі. Виявилося, що мама дитини мешкає у закинутій будівлі-руїні разом зі своєю кумою та тим самим безхатьком, який і привів малу на автозаправку. Нелюдські умови проживання 25-річної Олени (нічліг на холодній підлозі, серед купи з мотлоху, пляшок та сміття) стосувалися і дитини - в таких самих нелюдських умовах, разом зі своєю матір’ю і двома чужими людьми тут жила й дівчинка. Потому з’ясувалося, що у Катрусі є й батько та бабуся, які мешкають на Кіровоградщині, на Київщині є вітчим, а на Монастирищині – бабуся по материній лінії. Саме вона першою примчала до внучки, як тільки побачила телесюжет про Катрусю.
Саме на Монастирищині, в пологовому відділенні центральної райлікарні більш ніж 2 роки тому народилася Катруся.
- Олена пила горілку ще коли носила дитину, - розповідає сільський голова Чапаєвки Оксана Цюпа. – Скільки я з нею сварилася, скільки просила кинути пити заради майбутньої дитини. Проте марно. П’янки продовжилися і після того, як дитину привезли з пологового. Я приходила до них додому, сварилася. Щоразу горе – мати каялася, обіцяла кинути пити і повністю присвятити себе вихованню дитини. Катя народилася у цивільному шлюбі з колишнім ув’язненим Євгенієм Коржуком. Саме він наполіг на законному шлюбі з Оленою Стогній. Шлюб уклали в сільській раді в день реєстрації Каті.
За неблагонадійною родиною закріпили соціального працівника. Та щоразу тицяла носом Олені на безлад у хаті, брак їжі та бездоглядність малої, та через місяць після народження малої жінка зібрала свої речі, забрала дитину і разом з уже законним чоловіком виїхала на Кіровоградщину – до чоловікової рідні.
- Коли Каті виповнився 1 рік і три місяці молоде подружжя знову приїхало до батьків у Чапаєвку, - продовжує Оксана Степанівна. - Коли я побачила малу, вжахнулася. Катя зовсім не ходила і не розмовляла. Олена запевняла, що чоловік ображає її та дитину і зовсім не дає гроші на харчі. З фельдшером ми повезли дівчинку до Монастирищенської райлікарні. Лікарі приголомшили діагнозом. У Каті розвивався рахіт…
Коли привезла малу додому, наполягла, аби Олена та її рідня негайно взялися за малу. Подіяло. Бабуся відгодувала Катрусю. І вже за місяць дівчинка набрала потрібну для її віку вагу і почала ходити.
Та кочове життя Олени і Євгенія не дозволили залишатися довго на одному місці. І з матір’ю Олена не знаходила порозуміння. Працювати молодята не хотіли. Але на пляшку оковитої завжди знаходили кошти. Контроль з боку сільської влади, соціальних служб району, непорозуміння з батьками знову погнали молоду родину з Чапаєвки: на зустріч безтурботному та вільному життю, де є місце розвагам та випивці.
- Більше про Олену я нічого не чула, - коментує Оксана Цюпа. – Знаю, що якийсь час вона жила на Кіровоградщині, потім – на Київщині. А коли 2 місяці тому у неї помер батько, вона навіть на похорон не приїхала, мовляв, грошей немає на дорогу…
Сама ж мати Олени – Надія Стогній – запевняє, що донька вже давно вийшла у неї з-під контролю і авторитетом для неї була не вона, а кума Ірина, до якої Олена прислухалася найбільше. Хоча виховали Надія і Сергій Стогнії трьох дітей – двох доньок та сина.
Історія маленької дівчинки, яка могла залишитися черкащанкою, але не зі своєї волі стала перекотиполем, вразила і найчерствіших. Про подальшу долю Каті ви чуєте практично щодня з детальних сюжетів ТСН на «1+1», «Вікон» на «СТБ» та інших теленовин. Тож переповідати їх не будемо. Зазначимо лише одне: згідно інформації голови села Оксани Цюпи, у тій же Чапаєвці Монастирищенського району із 293-х зареєстрованих громадян, мешкає 260. Решта 33 зберігаючи сільську прописку, подалися шукати кращого життя за межами Чапаєвки, а то й України. 70 відсотків з тих, хто залишився – пенсіонери, 18 % - благополучні родини з дітьми, решта – неблагополучні. І це – лише в Чапаєвці, звідки родом маленька Катруся Коржук, яка вже стала для всієї України втіленням соціальних проблем держави…
реклама
Коментарі
Сумна доля взагалі наших дітей, а особливо якими "опікується" наша влада і трубить на всю країну про високі результати забезпечення дітей-сиріт житлом! А хтось зацікавився яким ЖИТлом забезпечені ці діти!? Яким "макаром" наша область ТАКИМИ швидкими темпами "забезпечила" 80% сиріт ЖИТлом!? А ось як: адміністрації силоміць заставляють опікунів переписувати житло (БУДЬ ЯКЕ!? хоч сарайного типу) на дитину-сироту. І ось, 3-річне дитя являється СПАДкоємцем житла у селі Глухі хутори Задніпрянського району.. Ви чули, і дитина не чула, і не бачила, що її СПАДОК сьогодні - це 100-літньої давності, перекошена, перетрощена щурами ХАТА!!! Героям ОРДЕНИ - а діти у свої 18 років не матимуть змоги стати на законну пільгову чергу для отримання більш-менш нормальних кв.м.... СУМНА ДОЛЯ
Я не те мав на увазі, але ладно, кожен думає так, як хоче. Але чомусь журналісти спочатку робили героєм безхатченка, потім працівника заправки. Я буваю в селах, і бачу, як там живуть люди. І знаю, як працюють наші соціальні служби, та й взагалі всі органи в державі...
Я про те, що А коли 2 місяці тому у неї помер батько, вона навіть на похорон не приїхала, мовляв, грошей немає на дорогу… - хоча сестра героїні говорила, що її просто не могли знайти. Та й дійсно, мені незрозумілий абзац про те, скільки живе в селі і хто куди виїхав. Причому тут взагалі це?
ну, скільки людей, стільки й думок.
Читали багато матеріалів по цій темі, але цей здався якимось поверховим, дивним. Таке відчуття, що журналісти незавжди перевіряють інформацію, пишуть з одних рук, а ми "хапаємо" це, розжовуємо і ковтаємо.
Доля маленької Катрусі мене зачепила, на розстріл таких батьків, а дитині щастя.
Стрічка RSS коментарів цього запису