Будуючи торгові та розважальні комплекси, зводячи офісні приміщення чи перебудовуючи квартири в багатоповерхівки на комерційні заклади, ніхто не думає, як це вплине на загальну картину Черкас. Відсутність такого середовищного підходу, коли ті чи інші об’єкти проектуються без врахування оточення – ось причина занепаду архітектури в Черкасах. Натомість молоді фахівці, у яких є свіжі ідеї, реалізувати себе не можуть. Конкурсів у місті немає, а всі замовлення – в руках «клану». Так вважає черкаський архітектор Федір Гонца. З гострою критикою будівничих процесів на Черкащині він виступив з нагоди Дня архітектури на своєму блозі. Спілку архітекторів називає «будинком зі старих шльондр» і вважає приреченим те місто, де «архітектор стоїть у позі лакея». Про це та інше – в інтерв’ю «Прочерку».
- Яка найбільша проблема нині склалася у архітектурній сфері Черкас?
- Проблема в тому, що в нас відсутній середовищний підхід, коли проектується цілісна картина, а не окремі об’єкти. Тому ми бачимо на фасадах будинків по троє-п’ятеро дверей, бачимо, що в центрі міста вирішується проблема не площі загалом, а стоянки для автомобілів. Тобто будуємо щось там, щось там, а який це буде мати загальний вигляд, – усім байдуже. Шпарять об’єкти і все.
- В нас немає нормального архітектурного підходу, який має тисячолітні традиції. Ситуація подібна до того, як зашорюють коня, аби він дивився лише прямо… Але ж ми живемо в середовищі, і від такого підходу місто втрачає. Тому що з’являються одиничні об’єкти, які зовсім не гармонізують у просторі. Приміром, натиснули на магазин, то він зробив біля себе доріжку, не натиснули – не зробив. Колишні архітектори так не працювали. Вони проектували кожен об’єкт, враховуючи простір, повітря, зелені насадження. Гадаю, необхідно, щоб міська влада скоординовувала дії всіх – і архітекторів, і дизайнерів, і рекламних агентств. Щоб була чітка концепція, що і як робити в місті. І ця концепція має бути постійною, як правила в мові.
- Що спричинило таку ситуацію в місті?
- У нас ціла плеяда архітекторів приїхала в місто у 50-60-х роках, коли Черкаси стали обласним центром. Вони фактично збудували Черкаси – розвивали, розбудовували, створювали нові об’єкти. І ці архітектори досить дружні між собою. Навіть коли бачать, що щось виходить погано, все одно будуть так би мовити, захищати свій цех, чи то пак, клан.
Ще свою роль відіграє й те, що трохи втратився фах. Люди, яким 50 – 60 років, отримали вже не той фах, котрий мають старіші. Бо існує диференціація – архітектор-містобудівник, архітектор житлових будинків та споруд і так далі. У нас люди без містобудівного підходу. Вони перейшли з об’єктів. А концепції нема. Це як свято без режисера. Немає кому керувати всім процесом, тому й місто в нас таке хаотичне. Узяти, до прикладу, центральний ринок. Споруда дуже цікава, але її стихійно забудували з усіх боків, і вже вона стоїть занедбана, як сарай.
- А які, на Вашу думку, найбільш вдалі й невдалі архітектурні об’єкти в Черкасах?
- Серед сучасних споруд нині переважають індивідуальні будинки. Поки що я не можу назвати масштабних проектів, які б вразили мене як архітектора. Є у нас багатофункціональні комплекси, але в плані архітектури вони ніякі. Це так званий інтернаціональний стиль, однак геть не допрацьований.
Серед старих споруд є цікаві. От хоча б приміщення аеропорту, новий автовокзал. Свого часу вони були дійсно класні. Той же Фурсенко ще в 60-х роках спроектував ресторанчик під горою - там де спуск до Дахнівки. Нині там боулінг-клуб. Це був один з його перших об’єктів у Черкасах, чудова ідея, але нині все захаращено. Те саме – з об’єктами XIX століття. На жаль, у нас втрачені парки – біля санстанції, на площі 700-ліття, в Дахнівці…
А серед сучасних об’єктів багато таких, що паскудять місто. Нові офісні будівлі зовсім не цікаві як об’єкти, а «Хрещатик-сіті» - то взагалі «шедевр».
Це свідчить уже про якесь виродження архітектури.
- Де можуть знайти собі місце молоді архітектори?
- На жаль, дуже мало молодих архітекторів повертається в Черкаси. Причина в тому, що роботи тут просто немає. Я сам рік тому надрукував резюме, ходив по всіх майстернях міста й пропонував себе як працівника. Ніхто не взяв, хоча маю вже 12 років досвіду. І така сама ситуація в столиці. Тільки клан там більший – набирають не 10 чоловік, а 100 і 200.
На мою думку, найкраща реалізація для молодих архітекторів – це конкурси. Але в Черкасах я декілька разів стикався із ситуацією, що конкурси мають формальний характер. Є оголошення, але коли приходиш у міську раду, то про конкурс ніхто нічого не знає, немає навіть документів. І міська влада має ініціювати такі конкурси, особливо якщо в місті проблема з новими думками. Звісно, потрібно витратитися на призовий фонд, на журі, але ж тоді залишається багато прикладів гарної архітектури.
- У свою чергу архітектори нарікають на замовників, мовляв, хто інвестує, той і замовляє…
- Саме архітектура має вести всіх вперед, а в нас уже громада тикає місту й архітекторам, що ви дурні. Це ненормально.
- Завдання архітектора, як і завдання будь-якої культури – не просто відповісти на попит споживача, а трошки повести його вперед. Як тільки ми починаємо відповідати на попит, культура скочується донизу, і якість її падає. Переконати замовника – цілком реально. Певно ж, вони самі багато їздять по світу, бачать там красу й не проти були б, аби щось подібне було в Черкасах.
реклама
Коментарі
Просто від цієї будівлі мабуть більшого очікували. Тим більше, що так довго очікували. До речі, а де ж обіцяне підземне містечко?..
убогий рівень райцентру
Стрічка RSS коментарів цього запису