Інтерв’ю з Олексієм Власовим відбулося пізно увечері в його робочому кабінеті серед стосу паперів, які він вивчає. Коли більшість чиновників вже вдома, Олексій Анатолійович ще на роботі – знайомиться з ситуацією в галузі культури. Для цього виділив собі місяць часу. На столі поряд з ноутбуком незмінна чашка кави, на якій він нині живе. Каже, що учора вийшов з роботи близько дванадцятої ночі. А доводиться їздити зі Сміли і назад попутками, бо не має свого авто. І хоч часу Власову зараз дуже бракує, проте з журналістом говорить більше двох годин. Розповідає про минулий досвід і плани на майбутнє.
«Обезголовлена» майже рік галузь культури області таки отримала свого керівника на початку квітня, коли голова ОДА підписав розпорядження про призначення на посаду начальника відповідного управління смілянина Олексія Власова. Його запрошували двічі. Спершу влітку, та він відмовився, бо вважав, що його технічна освіта не відповідатиме посаді. Потім запросили вдруге. І хоч Власов у смілянській РДА вже добряче надивився на державну службу, та його таки вмовили написати резюме і концепцію розвитку культури, яку схвалили черкаські митці. Крім того, Олексій Власов пригадав слова свого наставника: «Треба йти працювати туди, де ти можеш зробити більше добра…»
Про здобуття технічної освіти, успіхи в КВК, роботу в театрі, долучення до таких потужних літературних проектів як «Коронація слова» і музичних проектів як «Євробачення», а також про українські революції та реалізацію планів у культурній галузі читайте детальніше.
– Ви вже почали працювати. Які больові точки можете назвати в галузі?
– Не можна сказати, що один напрямок в галузі культури потерпає, а інший – ні. Всі потерпають. На сьогодні в нас така ситуація, що рівень якості життя відстає від стандартів у високорозвинених країнах. Така ж ситуація і в середовищі культури. Але культурний продукт повинен відповідати європейським стандартам. Ми можемо бути конкурентоспроможними! Звісно є гарні напрацювання.
– Що можна зарахувати до ексклюзиву?
– Я лише розпочав досліджувати середовище. Але як споживач можу сказати, що в нас, наприклад, є абсолютно унікальна школа вишивки. Крім того, відомий факт, що княгиня Яшвіль з нашої Смілянщини на початку 20-го ст. перемагала з українською вишивкою на всесвітніх виставках у Франції. У нас зберігся потужний пласт вишивки і в селах у скринях можна знайти неймовірні речі.
– Але ж вишивку треба ще шукати, а ми існуюче не можемо зберегти. У ЗМІ не раз писали про грибок, що псує стіни в будинку гетьмана в Чигирині…
– Треба берегти, що є, але треба і організовувати нове. Подивіться, скільки у Львові з його архітектурними пам’ятками проходить фестивалів. Проведення масових заходів – один з елементів туризму. Черкащина зручно розташована в центрі України. У нас є унікальні пам’ятки, але наш потенціал не реалізований. Чому? Бо був специфічний підхід до галузі культури не просто попередньої влади, а цілого пострадянського світогляду. От в якій якості використовували об’єкти закладів культури в минулі часи? Дуже часто це робилося для того, щоб забрати звідти кошти…
– Проситимете зараз більше коштів на культуру?
– Справа не лише в коштах, а і в підходах до питання. Пригадаю літературний проект, де я працював – «Коронацію слова». Ми були визнані кращим меценатським проектом, випередивши Львівський форум видавців. Поруч з нами в інших номінаціях був проект Пінчука, Ахметова тощо. Ці люди вкладали великі кошти, а наш бюджет був значно скромніше, проте система організації кожної ланки проекту дала в підсумку те, що прирівняло нас до високобюджетних проектів.
– Ви склали список, у кого з меценатів вже будете просити про допомогу?
– Ні. Щоб говорити про партнерство і підтримку, мені треба більше інформації про стан наших закладів. Я виділив місяць для ознайомлення з проблемами галузі. Зараз я вивчаю ситуацію всередині управління, документи, спілкуюся з людьми і формую певну картину того, з чим ми маємо справу. Далі планую проводити зустрічі з нашими колективами. Переконаний в тому, що їм є що сказати, а мені було б цікаво їх почути. Після цього, можливо, формуватимемо робочі групи з залученням експертів.
Ви кажете за кошти, але знаю про приклад створення у деяких регіонах сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Є чимало прикладів, коли гроші є, але немає ідеї і людей, які б реалізовували ідею. Тож насамперед потрібні ідеї і люди. Тоді кошти з’являться!
– Можна очікувати кадрові зміни?
– Треба дуже добре вивчити ситуацію, лише тоді зможу щось сказати.
– У коментарях в інтернеті дехто закидав вам, що ваша освіта не відповідає вашій посаді. Розкажіть про себе детальніше.
– Я народився у Смілі, закінчив там школу. Займався у дитячій хореографічній студії. З 3 по 7 клас займався легкою атлетикою і був чемпіоном міста. Вищу освіту почав здобувати в Вінницькому технічному університеті. Цей університет перший в Україні започаткував канадо-американську модульно-рейтингову систему навчання. Мені пощастило навчатися в групі для іноземців. У нас були дуже сильні викладачі і високі вимоги.
Вчився на спеціальності «Електрична частина електростанцій». Але після серйозних навантажен, зрозумів, що не є людиною точних наук. Зате мені легко давалися гуманітарні предмети: філософія, психологія. До речі, ми тоді разом з друзями створили університетський клуб «Що? Де? Коли?», який існує до сьогодні.
Мріяв отримати економічну освіту, перевівся на економічний факультет Уманської сільськогосподарської академії. В Умані довелось ініціювати створення університетської та згодом міської ліг КВК, був капітаном збірної університету та президентом клубу КВК. І дуже важливо, що в Умані мене життя звело з Вадимом Васильовичем Кострицею. Це була людина-легенда, яка мала успішну кар’єру театрального режисера і хореографа. Він дав нам, учасникам гри КВК, багато своїх знань, вичитавши нам на пальцях, по суті, систему Станіславського. І, безумовно, своїй нинішній посаді завдячую тій часточці душі, мистецького світогляду, мудрості . У КВК я вперше відчув, що таке бути зіркою.
Також в Умані я брав участь в студентському самоврядуванні. Тобто, здобував і організаторський досвід. У підсумку в Умані закінчив факультет економіки та підприємництва за спеціальністю «Бухгалтерський облік та аудит». Вже після навчання поїхав у Київ і здобував досвід у сфері проектного менеджменту.
– Які ваші здобутки у Києві?
– З 2000 до 2003 року я займався проектами, що не були пов’язані з мистецтвом. І відчував, що роблю щось не те. Пізніше сталося так, що зупинився у своїх друзів-художників на пару днів, а прожив у них близько року. Там було місце, де перетиналися композитори, актори, режисери. У 2003 році в мене з’явилася можливість попрацювати в театрі Лесі Українки. Зміг побачити систему з середини і навіть думав стати актором чи режисером. Долучався до створення арт-терапевтичного проекту за п’єсою Метерлінка «Синій птах». Разом з акторами у виставі брали участь діти-сироти, що мали психічні вади. За відгуками медиків, внаслідок цього проекту практично всі діти отримали відчутний оздоровчий ефект.
Потім у мене була можливість займатися нафтою і хімією, тобто крутитися у бізнесі, але не став того робити. Був вдалий досвід розвитку збуту у компанії що займалась виробництвом та розповсюдженням ліцензійної аудіо та відео продукції. Аж настала Помаранчева революція, у яку я пірнув з головою. Ми з разом з друзями художниками створили організацію «Помаранчевий квадрат», мали свій штаб на Хрещатику і діяли незалежно від політичних партій, організовували проект «Лист від українського народу Путіну», автопробіг «Поїзд дружби» та ін.
Потім мав досвід у «Євробаченні», керував дизайнерським відділом проекту «Єврокемп» на Трухановому острові. Але, безумовно, найбільш відомий проект – це літературний конкурс «Коронація слова», де я був виконавчим директором. Засновники мене називали хрещеним батьком проекту (посміхається).
Крім того, долучався до роботи на кіностудії Довженка. Там був проект повнометражного історичного фільму. Потім відбувся Майдан, у якому я брав активну участь. Зокрема, можу згадати про ініціативу «Є+» до якої мав причетність. Суть була в тому, що ми допомагали вивозити поранених майданівців з Києва, а далі і для лікування за кордон.
Пізніше я зідзвонився з нинішнім очільником обласного осередку Спілки письменників Володимиром Ткаченком, який говорив про потребу активізувати смілянський євромайдан. Пам’ятаю, як ми вшістьох зустрічали новий рік на Смілянському майдані. Зі спілкування наших смілянських активістів викристалізувався статут ГО «Територія гідності», яку ми зареєстрували. Згодом від нашого майдану мене попросили йти в команду і підтримати кандидатуру голови РДА Сергія Тимофієва. У райдержадміністрації я став керівником апарату. Тоді не були призначені перший та другий заступники, тож доводилося виконувати функцію двох заступників. Вже з РДА перейшов на посаду начальника обласного управління культури.
– Яку концепцію розвитку галузі культури ви подавали конкурс?
– Тезово ідея проста: ми повинні бути в контексті всеукраїнських процесів, плюс в контексту програми президента 2020, адже ми працюємо у вертикалі президента. План концепції виписаний загальний для того, щоб з цим планом концепції ми могли провести зустріч з фахівцями в наших професійних середовищах і з ними напрацювати конкретні кроки і плани дій по кожному напрямку. Бо ніхто за них краще ситуацію не знатиме. Наприклад, художник фахівець у своєму напрямку, але він не вирішить проблеми кінопрокату чи театру.
– Зараз говорять про проблеми створення електронних бібліотек, які мають замінити традиційні?
– Колись видавці брати Капранови зробили дослідження: наклали карту бібліотек по Україні на карту голосування на виборах. Це показало, що чим менше бібліотек на території, тим більший відсоток голосів був за Януковича. Отже, бібліотеки безперечно треба берегти. Але зрозуміло, що в сучасних умова книги починають видавати у електронній версії. На Черкащині чимало бібліотек долучилися до проекту «Бібліоміст», що передбачав комп’ютеризацію бібліотечних закладів і підключення їх до інтернету.
– Після роботи їдете додому у Смілу, чи ночуєте в Черкасах?
– Повертаюся у Смілу. Звісно це забирає багато часу. Очевидно, треба розглядати варіант переїзду в Черкаси…
– Чи не жалкуєте тепер, що свого часу не взялися за бізнес у Києві?
– Ні. Свій вибір я зробив. Свого часу планувався гарний культурологічний проект у прив’язці з політиками. Аж тут почався майдан, де ми розуміли, що будь-якої хвилини могли бути заарештовані, а то й гірше… Нині я сприймаю свою роботу як служіння вищій меті. Тут мова не йде про заробіток. Життя рано чи пізно закінчується. І питання, що ти встиг зробити за своє життя? У Святому Письмі сказано «Не збирайте собі скарбів на землі…» З Сергієм Нігояном у нас були близькі спільні друзі, Михайлом Жизневським у мене були близькі стосунки, знав хлопців, що полягли на Майдані. З деякими ми були близькими знайомими. І як після цього ми можемо опускати руки? Маємо розвивати країну, щоб всі ті попередні зусилля не були марними. І я зараз вбачаю свою місію в гармонійному розвитку галузі і в розвитку індустрії споживання культурного продукту.
реклама
Коментарі
и решил он привлечь внимание - спалить театр
Директор Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Володимир Осипов обурений тим, що новопризначений начальник управління культури Черкаської ОДА Олексій Власов ще жодного разу не цікавився станом справ театру. Про це Володимир Олексійович повідомив сьогодні під час прес-конференції.
Достоялися. Краще б Новий рык зустрычали а не присыдали пыд чужы ганебны дудки.
Скоро купить, и напише скільки зєкономив на пальному, для бюджету.
Два месяца объективно мало.
НЕ СТО ДНЕЙ , А ДВА МЕСЯЦА-60 ДНЕЙ.
Не важно откуда ты, главное мозги иметь!
Стрічка RSS коментарів цього запису