Об’єднати БЮТ та УНП на Черкащині планує черкаський опозиціонер Леонід Даценко

Про радянську владу, яка рекламувала «рухівців» у Монастирищі, про пристосуванців у владі, майбутні місцеві вибори та завдання губернатора розповів «Прочерку» голова Черкаської обласної організації Української народної партії Леонід Даценко. Поспілкуватися з черкаським опозиціонером ми вирішили через наближення Дня Незалежності України. Адже Леонід Миколайович один з тих, хто розбудовував незалежну Україну тут, на Черкащині.

У невеликому кабінеті черкаського осередку УНП, що розташований просто в центрі міста, гудить вентилятор. На стінах – прапор партії, портрет лідера Юрія Костенка, а також – Гетьмана Богдана Хмельницького. Перед інтерв’ю Леонід Даценко дістає з невеликого холодильника пляшку холодної мінеральної води. Чоловік жартує, що холодильник і диван стоять у кабінеті неспроста: у разі чого, революціонери тут зможуть і перепочити, і підкріпитись.

Розпочинаємо говорити про найбільше державне свято і одразу згадуємо і про релігійне – Яблуневого Спаса. Співрозмовник каже, що ніколи не забуде, як давним-давно йому «освятив» яблука до свята… ГКЧП. Після того щороку напередодні Дня Незалежності України (коли він запасається на Спасівку яблуками) пана Леонід охоплюють особливі відчуття. Уже і не знати, яке зі свят, що йдуть одне за одним, викликає щемливі спогади. Може просто яблучка?... Під час розмови ми їх нарахували п’ять.

Яблуко перше. «Влада сама у Монастирищі створювала інтерес навколо «рухівців».

– Я народився на хуторі на Житомирщині. Навчався на філологічному факультеті Київського університету ім. Т.Шевченка. І якщо говорити про українську ідею, то переломним для мене став день 22 травня. Це були 80-ті роки «застою». Ми з хлопцями вирішили прогулятися Шевченківським парком, що навпроти червоного (головного) корпусу університету. І раптом нас не пускають до нього. Якісь люди несуть квіти до пам’ятника, та їх теж не пускають. Зі мною навчався Іван Малкович, що зараз очолює видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Він був з Західної України, старший за нас, тож і пояснив, що радянська влада у день перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі забороняє класти квіти до пам’ятника. Відтоді я почав цікавитись питанням, хто я в Україні? Національно свідоме осердя формували і викладачі, які хоч і змушені були виконувати поставлені перед ними владою завдання, але радили стиха: «Ось є такі-то письменники, вони буржуазні націоналісти, та ви пошукайте їх твори, бо це треба знати».

Після погрозливого дзвінка, що пролунав за декілька днів до незалежності, Даценко допускав жахливий розвиток подій: з танками і арештами.

Після навчання потрапив за розподіленням у Монастирище, їздив викладати в село Шарнопіль. Це було перед проголошенням Незалежності. Звичайно, паралельно намагався реагувати на ситуацію, яка була в Україні. Нас тоді у Монастирищі було шестеро «рухівців». До нас приїжджав український революціонер Анатолій Лупиніс. Пам’ятаю, як у відеосалоні при районному будинку культури дивилися виступи Драча, Яворівського, Павличка. Ми проводили мітинги. Почали випускати рукописну газету «Дзвін». Перші номери газети той-таки Лупиніс друкував аж у Прибалтиці. Нас було небагато, але влада сама створювала інтерес до нас. Практично в кожному номері районної газети була стаття про рухівців, таких-сяких бандерівців, у яких, мовляв, руки по лікті у крові. Може, хтось про нас в районі і не знав, та після 10-20 таких публікацій ми вже точно були всім відомі.

До незалежності опозиціонер докладав усі зусилля, тому був упевнений в перемозі.

І так все це йшло до Спаса, до 19 серпня 1991 року. Освятивши яблука, ми повернулися додому і сіли з хлопцями до столу. Аж тут пролунав дзвінок по телефону. Хтось невідомий зловтішно промовив: «Ну що, хлопці, догралися? Вмикайте телевізор, подивіться що робиться, і з речами на вихід». Не знаю, хто це був. Може хтось з клерків райкомівських. Але тоді, до 24 серпня, ми проживали день за рік. Це зараз здається, що ГКЧП – це, мовляв, якісь дурники вийшли і щось там розповідали. Насправді було невідомо, на який бік схиляться терези: чи ввійдуть танки і все закінчиться тюрмами абощо. Та ми діяли, писали листівки, клеїли. Я, наприклад, був упевнений у перемозі.

Яблуко друге. «Влада ніби і змінилась, але ментально вона залишилась комуністичною».

– Пам’ятаю, за пару місяців до ГКЧП у нас була нарада в Монастирищі. Я написав був записку одному керівнику, де питав його, що він робитиме, якщо над райкомом висітиме синьо-жовтий прапор і всі співатимуть гімн «Ще не вмерла Україна». Він тоді тупав ногами, сердився. Але після проголошення Незалежності той чоловік перебіг в райраду, і коли я зайшов до нього він уже хизувався гарним шовковим синьо-жовтим прапором, що стояв у кабінеті. От де наша проблема. Україна здобула Незалежність, як інші країни соціалістичного табору. Але в інших державах одразу обрали нову владу, а ми агітували тоді більше за Незалежність, а не за свого кандидата Чорновола. Якби ж тоді справді відбулася зміна влади, то ми б за ці 19 років вже наблизились до Прибалтійських країн чи країн Східної Європи. Я думаю, ми були б вже і в НАТО, і в ЄС.

«Після 24 серпня 1991 року влада два тижні валялася під ногами. Можна було проголосити себе королем Монастирища!»

Пропаганда проти націонал-демократичного руху працювала так, що коли ми після проголошення Незалежності ввійшли в райком партії, там майже нікого не було. Коридорами гуляли протяги, валялися якісь папери, кілька клерків підбігли до нас і казали, що ми можемо везти їх куди завгодно, аби дітей їхніх не чіпали. Тобто був повний шок, всі принишкли. Якби нашим лідерам вистачило мужності сказати, наприклад, що так і так, влада переходить до тимчасовому уряду, то все відбулося б безболісно. Близько двох тижнів було безвладдя: райкому немає, проголошуй себе королем Монастирищини і все. Але все треба було робити, звичайно, в Києві. А вийшло все так, що держава почала відбудовуватися за комуністичним сценарієм, адже керувати стали ті ж самі люди. Спершу прийшов Кравчук. Далі докотилося до обрання Кучми, десятиріччя влади якого стало розбудовою фундаменту цієї олігархічної системи, яка набула класичних форм після перемоги Януковича.

Яблуко третє. «Я не бачу зараз підбору кадрів. Ну витягли з кучмівської шафи мумію і поставили головою облдержадміністрації…»

Що-що, а систему підготовки кадрів Леонід Даценко таки перейняв би у комуністів

– От комуністична система була дійсно системою і на чому їхня сила базувалася, так це на кадровій роботі. Талановитих людей відстежували, записували у кадровий резерв. Кожен мав пройти кадровими східцями. Звичайно, і в радянські часи був блат, але все ж систему підбору кадрів слід було зберегти. І було ще те, що я називаю «системою поколінь». Тобто були жовтенята, потім піонери, комсомол і т.д. А нова влада молодь кинула напризволяще. Адже певна системність виховувала до певної міри думаючих людей, а кумівській системі були потрібні матеріально залежні від влади олігархів люди. Класичний приклад, це коли Шуфрич купував за 20 грн. на Черкащині голоси. Він давав бабусям гроші, а вони за нього голосували, бо совісні…

Нинішня партія влади, можливо, змогла сформувати кадри на київському рівні, бо ці політики побували вже і в опозиції, і у владі. Але на рівні областей я не бачу кадрового підбору. Ну витягли з кучмівської шафи мумію і поставили головою облдержадміністрації. Раз привезли з Донецька, другий раз ще звідкись, але ж це абсурд! Невже немає своїх кадрів на Черкащині? Ті ж таки черкаські регіонали у нас в області казали, що йдуть брати владу. Чого ж не взяли?

До речі, останні роки Кучми відчувалось, що система рухне і треба бути готовим. І тому в 2002 році ми почали формувати кадрову базу. І в 2004 році ми фактично мали багато штабів у районах. Але в 2006 році все переінакшилось на рівні областей і почалася незрозуміла людям кадрова політика. Вважаю, що однією з найбільших причин поразки Ющенка на цих виборах було повернення в кадровому питанні до кумівських часів.

Яблуко четверте. «Угода про єдність має бути підписана між правими силами і Батьківщиною».

– Люди повинні обирати не лідерів, а систему влади, програму, а потім питати з політиків. Он після скандування на майдані Ющенко вирішив, що він месія. І люди ввірували і роз’їхалися, адже месія нагодує, побачить і покарає хабарника. І це месіанство я побачив у Черевка. Але ж месіанство – це чиста Азія.

Даценко демонструє, як треба об’єднуватися. На фото він разом з головою обласної організації Трудової партії України Віктором Мисником садить на могилі Василя Симоненка калину. 6 квітня 2009 року.

У мене є ідея об’єднати на місцевих виборах націонал-патріотичні і демократичні сили, тобто Блок Юлії Тимошенко і блок правих сил, у який я хотів щоб увійшли УНП, Свобода, Народний Рух, КУН. Але нова влада це прекрасно зрозуміла і створила новий закон про вибори, щоб всі пішли самостійно на них. Це найгірший варіант, який міг бути, але його ми теж можемо подолати коли будемо реалістами, бо багато партій можуть в деяких районах об’єднатися навколо якоїсь політичної сили. Адже сил у всіх іти окремо не вистачить. Бо ми прекрасно розуміємо, що коли Партія регіонів зараз виконає ті завдання, які доведені Тулубу – 60-70% – то можна з великим рахунком якщо не крапку, то три чорні крапки ставити на багатьох речах, за які ми останні 20 років боролися.

І знову треба враховувати кадрове питання. Щоб не було зрад, такого, що зробив Черевко в обласній раді. Уся ж фракція «Наша Україна», яка була визначальною в облраді, вступила у коаліцію «За майбутнє Черкащини». Це зрада. Бо фактично це коаліція за майбутнє Тулуба.

Яблуко п’яте. «Функція Тулуба – зробити на Черкащині місцеві вибори. Після цього губернатором може стати Льошенко»

Теперішня політична ситуація, що розгортається на Черкащині, вже колись була в радянській історії. Коли Сталін прийшов до влади, він спершу знищив так звану Ленінську гвардію, що виборювала революцію, приводила до влади партію. Таке саме повторилось під час помаранчевого періоду. УНП дала помаранчевим 80% в області і потім були першою знищена тією владою. Так само зараз, людей, що виборювали перемогу для Януковича, починають знищувати. Насамперед і найбільш характерно це відбулося в Чорнобаї, де Петро Душейко очолював обласний виборчий штаб. І він перший тепер на знищення, наскільки я знаю, не лише в політичному, а й у економічному сенсі. Теж саме звучить по багатьох інших районах. Схема, яку створюють – це схема СДПУ(о) 2002 року, яку впроваджує зараз Льошенко, який я думаю може завтра стати головою ОДА. Бо Тулуб на Черкащину був направлений, щоби зробити місцеві вибори. Якщо він виконає це завдання, під яким підписався кров’ю (а там серйозні хлопці…), то піде у Київ назад. Адже після міністерських посад, Черкащина для нього – це заслання. А те, що він, мовляв, вмиратиме за черкащан, то я в це не вірю. А якщо він не виконає політичне завдання, то все одно не буде головою ОДА і піде в політичне небуття.

Леонід Даценко вважає, що хоч нині Вадим Льошенко і займає крісло заступника губернатора, та вже завтра він може сісти в крісло самого губернатора.

Але я вважаю, що на виборах у нас є шанс. Бо голосування на останніх виборах, які в нас були і в 2002 році, де «Наша Україна» набрала багато голосів, і в 2004 році, коли Черкащина дала 80% в третьому турі за Ющенка, і в 2006 році, коли демократичні сили і БЮТ разом набирали до 80%, показали, що Черкащина голосує за кандидатів демократичних сил. Тож є шанси, щоб результат був потужним. Єдина проблема – це об’єднання. А друга проблема – це поведінка влади. Бо я так розумію, що рейтинг Партії регіонів падає до виборів, бо явно ті завдання що їм довели, вони не зможуть фізично виконати в законний спосіб. Тож їхня надія буде на такі методи боротьби як фальсифікації, які були в 2004 році. Тоді були «каруселі», коли донецькі хлопці розвозили людей по дільницях з відкріпними талонами для голосування, І були випадки, коли з одного району виїжджали з одним протоколом, а доїжджали в окружну комісію з іншим. Народний депутат Іван Заєць ловив таких. І протистояти таким методам жодна з демократичних сил окремо не зможе.

Фото Леоніда Даценка з його власного архіву, а також «Прочерку», сайтів gazeta.ua та УНП.