П’ять іноземців гратимуть за „Черкаських мавп” в Суперлізі цього сезону. Баскетболісти з балканських країн, канадієць із американцем добровільно приїхали до нас без райдеру, а на умовах, запропонованих клубом. Керівництво стверждує, що, окрім спортивної майстерності, чи не найголовніший чинник у доборі легіонерів – людяність гравців та бажання дізнатися про Україну більше.
Той факт, що півкоманди – це легіонери, не заважає клубові називатися „Черкаськими мавпами”. Та й головний тренер Володимир Холопов теж не черкащанин. „Це нормальне явище, це бізнес. До появи команди „ЧМ” тут навіть традицій баскетбольних не було. А беремо іноземців, бо бракує кваліфікованих українських спортсменів. Для команди це лише плюс: покращиться якість гри, це підвищить зацікавленість глядачів гравцями, відповідно, трибуни зберуть більше людей. За легіонерами цікаво спостерігати. Байдуже з якої країни гравець, головне його – майстерність”, – пояснює головний тренер Володимир Холопов.
Серб і теперішній центровий гравець „Черкаських мавп” Мільян Пуповіч вже вдруге приміряє звання легіонера. Позаторік він успішно відіграв сезон із „Черкаськими мавпами”. Зізнається, повернувся до України із величезним задоволенням, незважаючи на те, що минулий сезон відіграв у європейській Бельгії. Жити настільки красиво, як у Європі, тут він не зможе, втім, зовсім цим не переймається.
„Райдера ніякого не готував для України. Тут я на рівні з українцями, як домашній гравець. І команда, і клуб для мене вже рідні. Взагалі я більше часу проводжу на тренуваннях. Головне для мене – щоби ліжко було зручне, виспатися як слід. Нічого такого на зразок автівок, суперквартир не прошу. Такі вимоги я висував, коли був у Бельгії. Там стандарти вищі, ніж у Сербії та в Україні, тому можна говорити про роботу за райдером. Тут працюємо виключно на зарплатню. Інші умови ставить клуб”, – пояснює серб.
Цьогоріч він повернувся до „мавп” не з пустими руками, а із черговим гравце-захисником Іваном Божняком, колегою по сербській команді і своїм близьким товаришем, якого запропонував черкаському клубу. Каже, що особливо не готував друга до переїзду: пояснив, що менталітет обох країн дуже подібний, почуваєшся як удома, до того ж борщ смачний.
За три місяці добору гравців у команду тренер переглянув не одну сотню баскетболістів. Багато з них відмовилися їхати в Україну: в першу чергу поспішають оформитись у європеські команди. Для Черкас основна проблема – знайти гравця у відповідності ціна-якість. „Не можна набирати будь-кого за прізвищами або за великі гроші. Тут діє конкретна схема гри, в яку повинні вписатися ці гравці. У кожного тренера вона індивідуальна: я відштовхувався від власних уподобань”, – каже головний тренер Володимир Холопов.
„Мавпи” свідомо розпочали тренуватися за два місяці до Суперліги, щоби гравці встигли познайомитися і адаптуватися. Найбільш важливою така змога стала для заокеанського форварда/центрового Раяна Райта із Канади та форварда-американця Моріса Олмонда..
Канадієць Раян Райт минулі сезони відіграв у Туреччині та Китаї, про Україну раніше нічого не знав. Про Черкаси намагався рознюхати через інтернет-карти. „Я думав, Черкаси – це зовсім маленьке місто, в якому нема що робити. А виявляється, все інакше. Ми вже гуляли на пляжі, ходили в ресторани. Бачив у центрі Макдональдз, але ще не заходив. Дуже хочу!” – ділиться першими враженням гравець. Раянові складно дався семигодинний переліт, тому він ще не звик до зміни часу, але вже відіспався і готовий викладатися на тренуваннях.
Програма-мінімум для спортивної адаптації баскетболістів – пройти медичне обстеження, рознайомитися із гравцями, щоби розуміти тактику гри колег. Хоч частіше гравці все ж бувають разом на тренуваннях або на прогулянках, кожен із них окремо проживає в орендованій квартирі. Це одно- або двокімнатне житло європейського стандарту з інтернетом, супутником, пральною машиною.
„Нині ми відмовилися від авто, раніше мали, але Вища Ліга це не предбачала, тому ми зняли з балансу особистий транспорт. Тепер гравців доставляємо клубним автобусом на матчі, на тренування і додому. У приватному житті будуть користуватися таксі”, – розповідає виконувач обов’язків директора клубу Володимир Гриценко.
Морально адаптуватися легіонерам до нової культури допомагають спеціальні працівники клубу. Саме вони організовують екскурсії Черкащиною, розповідають про історію та визначні місця. Та й фани говорять, що саме історія місцевості найчастіше цікавить спортсменів із закордону за келихом пива. Ще говорять про баскетбол, закордонний досвід гри, історії із життя у різних країнах. Часто у розмові випливають зовсім неочікувані факти про спортменів: «Наприклад, чорногорець Іван Кольєвіч умів грати на фортепіано, що не зовсім типово для спортсмена. Багато хто з гравців смачно готує, самоучки, але команда часто збирається посмакувати у такого колеги”, – розповідає фан-клубівець Олексій Дубовий під псевдонімом Мандр.
Окрім офіційних фан-зустрічей із грацями, де вони танцюють і беруть участь у конкурсах, спортсмени залюбки спілкуються зі звичайними черкащанами в різних черкаських ресторанчиках та пабах елітного рівня. Втім, не гидують перекусити у хорошій компанії де прийдеться.
„Коли два роки тому Пуповіч їхав з Черкас, як би це дивно не звучало, ми сиділи у звичайній чебуречній. Це значить, що людина відкрита для спілкування, незалежно від якихось матеріальних умов. Потім погуляли біля фонтану, пофотографувалися, я подарував йому фанатський шарф, який він повіз у Белград”, – згадує уболівальник Мандр.
Улюбленець фанатів, Мільян, із легкістю перераховує найвідданіших уболівальників – Мандра, Тайсона і Збіга: „Такі хороші вони. Після ігор гуляємо, п’ємо, їмо, сміємось. Але не довго, звісно, бо спати дуже хочеться. Це найближчі наші друзі тут, після гравців команди”.
Найвіддаленіша точка виїзду черкаських уболівальників із командою - за чотири тисячі кілометрів від України у російському містечку Перм. Туди поїхало аж чотирнадцять відчайдух, які наважились на подорож. А ось у Львів колись поїхало лише три людини, хоча бувало й таке, що по три автобуси виїжджало на матчі.
За таку відданість фани й пожартувати зі смаком дозволяють собі над легіонерами. Мандр зізнається, що між собою амеканських гравців називають „Максимка”. Перейняли ім’я з радянського фільму про хлопчика-негренятка, який працював матросом на судні.
Уболівальники жаліються, що на перших матчах після літнього затишшя, часто зривають голоси. „Після вдалого кидка або цікавого повороту гри, можемо прокричати „клікуху” гравця. Наприклад, Мільяна ми в команді називаємо Міцко. Це на сербській щось, типу, Мішка: його так тато в дитинстві називав. А так, то на ходу вигадуємо кричалки”, – розповідає Мандр.
Теплі стосунки між уболівальниками та гравцями не лише на словах закріплені. Колишній легіонер із Литви Арнас Казлаускас на подяку за фанатську підтримку в більшій кількості міст України пригостив усіх уболівальників пивом. А минулого року „мавпи” включно із легіонерами зібрали кошти на лікування тяжко хворого фаната.
Скільки пробудуть легіонери в черкаській команді, залежить від кількості успішних ігор у сезоні. Ані посвят, ані особливих прощань фанівці не влаштовуюють спортсменам: обходяться традиційними посиденьками.
„Одного разу, коли у нас грав американець Чарльз Госа, ми влаштували йому прощальну вечірку з елементом неочікуваності, як в американських фільмах. Там були і кульки, і плакати з надписами, що ми його любимо і будемо сумувати. На цій вечірці, незважаючи на те, що відіграв він в Україні вже півтора роки, вперше спробував сало під 50 грам. Довелося довго пояснювати, що сало – це свинячий жир, що його можна їсти. Довго не наважувався, але таки скоштував”, – сміється уболівальник Мандр.
На самоті гравці майже не залишаються. Тому непорозуміння із городянами виникають вкрай рідко. Мільян згадує, що років у двадцять почувався незручно зі своїм зростом 212 см, бо часто люди сміялися: „А зараз зріст навпаки допомагає знайомитись у нових місцях: запитують, чи я баскетболіст, так і розмова починається”.
Із рідними Мільян спілкується по скайпу, але не часто. З 17 років він працює і живе сам. «Люблю і маму, і тата, і сестру, але не сумую, бо я на роботі. Тим паче почуваюся тут, як удома», – відверто каже Мільян.
Якби двадцятивосьмирічний захисник Мільян Пуповіч не потрапив до команди „Черкаських мавп”, ймовірно, грав би у Вищій лізі іншої держави. В Черкаси повернувся працювати, бо добре знав команду та тренера.
„Що ж ми будемо робити, коли закінчимо кар’єру? Мені ще три роки і все. У тридцять один я вже буду старий. Із моїм зростом треба грати і заробляти гроші, щоб потім хоча б якийсь бізнес відкрити, щоби на життя вистачило. Не супервеликі гроші, а щоби забезпечити сім’ю, дітей», – серб-легіонер.
Бюджет клубу на цю Суперлігу керівники „Черкаських мавп» не розголошують, кажуть, що це комерційна таємниця. Зарплатні сплачують щомісяця, кожен гравець отримує гроші, вказані у контракті. Для баскетболістів діє сувора система штрафів у разі порушення спортивного статуту клуба. Наприклад, порушення спортивного режиму можуть оцінити у 10-20% від зарплатні, а втручання в обов’язки тренера – до 50%.
„Я вважаю абсурдом платити вдвічі більший гонорар лише за те, що іноземець дозволив собі приїхати в Україну. Ми брали гравців, які хочуть грати в Україні, які хочуть дізнатися про наше життя більше або відкрити для себе цей ринок”, – наполягає головний тренер команди Володимир Холопов.
Можливість пізнати Україну і людей, у кращому разі, легіонери матимуть до кінця травня 2012 року. Саме стільки триватиме Суперліга для переможця.
*Характеристика гравців-легіонерів у текстівках до фото - головного тренера команди „Черкаські мавпи” Володимира Холопова
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису