Віктор Полозов очолює потужний холдинг, який займається інженерно-проектним бізнесом у всьому світі. Врятував від банкрутства і успішно розвиває сільгосппідприємство «Красногірське». Побудував олійний завод на Золотоніщині. Зводить храм у Антипівці. Прокладає дороги і допомагає знедоленим. Підтримує обдаровану молодь. У нього багато всіляких нагород, але найціннішою для себе він вважає Орден Рівноапостольного князя Володимира, який за заслуги перед народом України йому вручив сам приснопам'ятний блаженніший митрополит Володимир. Він бере активну участь у соціально-економічних і культурних проектах країни. Дружбу випробовує не словами, а сміливістю і надійністю, оскільки захоплюється екстремальними видами спорту. А ще він по-справжньому любить життя і Україну й виховує семеро дітей.
Відтепер генеральний директор ВАТ «Алвіго» Віктор Полозов ще й депутат Черкаської обласної ради. Розмовляти з ним завжди цікаво. Насамперд тому, що він завжди називає речі своїми іменами.
– Вікторе Олександровичу, що Вас привело в політику?
– Людині притаманно розвиватися і удосконалюватися. Я якраз із тих максималістів, які ніколи не зупиняються на досягнутому. Реалізувавши задумане, відразу ж ставлю перед собою наступне завдання. Мій холдинг ефективно працює і в мене з’явився час, який я можу використати на політику. І якщо, маючи мандат депутата, мені вдастся змінити бодай щось у цій країні для того, щоб простому народу жилося краще, вважатиму, що зробив правильний вибір.
– Ви вірите, що в нашій країні можна щось змінити?
– Життя не стоїть на місці. Кожної хвилини у світі щось міняється. Але, на жаль, в Україні відбувається більше негативних ніж позитивних подій. І найбільше мене турбує добробут простого народу. Або, швидше, його відсутність. І знаєте чому з кожним днем українці зубожіють? Тому що скільки існує наша держава, стільки існує і конфлікт у ній між суспільством і владою. Якби в людей був високий рівень життя – гідна зарплата і пенсія, можливість нормально лікуватися, вчити дітей, оздоровлюватися, подорожувати світом урешті-решт, вони б не влаштовували ні революцій, ні акцій протесту. Приміром, у мене в підпорядкуванні майже дві тисячі людей. Всі вони задоволені і платнею, і тим що мають надійний соціальний пакет. Я ставлюсь до своїх працівників із повагою і вони не мають до мене ніяких претензій. Тобто, коли влада зрозуміє, що вона залежна від народу, який її годує і почне дбати про нього, а не гнобити тарифами, податками й мізерними зарплатами й пенсіями, тільки тоді зникне конфлікт між нею і суспільством. І тільки тоді наша держава почне розвиватися. Ті країни, в яких такого конфлікту немає, – процвітають. Все дуже просто.
– Але ж Україна наразі ще знаходиться і в стадії неоголошеної війни...
– Ви говорите війни, а влада придумала цьому страшному протистоянню між двома братськими народами інше слово – «АТО». І це теж свідчить про те, що живе вона, або, точніше, править подвійними стандартами. Бо якби з перших днів війну назвали війною, кровопролиття вже давно закінчилося б. І між Україною і Росією стояв би надійний кордон. Нашим воїнам знадобилося б набагато менше часу для встановлення миру в державі. І смертей було б набагато менше. І все знову ж таки зводиться до того конфлікту між владою і суспільством, про який я говорив. Не було б його, не було б і війни...
– Вікторе Олександровичу, і тим не менш Золотий хрест честі і звитяги «Лицар Вітчизни», яким нагороджують за патріотизм і національну гідність, Ви отримали саме за те, що одним із перших кинулися допомагати нашим АТОвцям...
– А як же інакше? На країну, в якій я живу, напав ворог. Кожний нормальний чоловік захищатиме від нього свою родину. І я це робив і роблю нині. Це не подвиг, а обов’язок. І нічого героїчного в цьому немає. Герої – ті хлопці, які поклали своє життя за Вітчизну. А Золотий хрест... Звісно, мені приємно, що мій внесок у перемогу наших воїнів помітили. Але краще було б, якби всі зусилля і кошти влада направила на те, аби доброволець, який бореться за мир і свободу України, не сам купував собі одяг і бронежилет, а отримав їх безплатно.
– А як Ви ставитеся до створення в країні всіляких антикорупційних структур?
– Негативно. Це ті подвійні стандарти, про які я говорив. Існує прокуратура. Якщо вона чесна, непідкупна, то для чого створювати паралельні структури по боротьбі з корупцією? Для того, щоб витрачати на функціонування цих служб величезні кошти? В країні, де йде війна, де, практично, зупинилася промисловість, де народ животіє, це недопустимо.
– Ви згадали про промисловість. Невже все так погано?
– Якщо податкова система залишиться такою, якою вона є тепер, буде ще гірше. Назвіть мені хоча б одну європейську країну, в якій всласник промислового підприємства повинен платити різних податків майже скільки, стільки отримує прибутків. У всьому цивілізованому світі розуміють, що промисловці – це, перш за все, роботодавці. А в Україні промисловцям не дають змоги ні нормально розвиватися, ні підвищувати зарплату працівникам. Де логіка? От і виходить, що недосконалою податковою системою наша влада обрубує гілки, на яких ще тримається держава.
– Ви дуже багато зробили для золотонісців. Утеплили перед зимою багато шкіл і дитсадків. Будуєте фонтан на центральній площі міста. Продовжуватимете й далі займатися благочинністю?
– Хто читав мою передвиборчу программу, той переконався, що вона в мене була дуже конкретна. Тож, в першу чергу, я зосереджуся на виконанні тих завдань, про які я заявив публічно. Перш за все, це очищення річки Золотоношки, яка знаходиться в плачевному стані. Це дуже дорогий проект. І для того, щоб його втілити в життя необхідно ще заробити кошти. Хоча перемовини з відповідними структурами щодо виготовлення проекту вже тривають. А в травні наступного року розпочнуться й очищувальні роботи. Два пункти своєї програми я виконаю в грудні. Це відкриття громадської приймальні і створення в Золотоноші безплатного юридичного центру для надання консультацій малозабезпеченим громадянам. Про що буде повідомлення в місцевих засобах масової інформації. У лютому-березні, як я і обіцяв, у місті запрацює цех по розливу олії. Таким чином почне виконуватися моя програма по працевлаштуванню населення. А далі час покаже, адже життя продовжується і ставить перед нами нові завдання. В тому ж, що свою долю із Черкащиною я поєднав назавжди, сумнівів у мене не виникає.
реклама
Коментарі
може і зуби зламати.
Цікава у спілкуванні людина, мудра. Мав честь особистого спілкування.
Не вдавай з себе батяра, старий. Насолоджуйся зимою. Твоє. Nossa...Дзідзьо - Кобіта.
Оксана,cкiльки Вам рокiв?
Ти не маєш жодного шансу, взагалі, й не тільки в дискусіях. Твої "-100" проти "+ 100" моїх. Сам це знаєш. Пийте свої філіжанки червоного чілійського зі своєю донною від Нікаса й не відволікайся на залицяння.
"Виноват, вы не сию минуту хотите открыть эту дискуссию?" (Собачье сердце)
Стрічка RSS коментарів цього запису