фото з персональної сторінки мера у мережі Facebook
За нинішню, другу каденцію на посаді міського голови Сергій Одарич, очевидно, не встигне реалізувати всі свої бажання і задуми. Тож його дружина Анжела Одарич припускає, що він може піти і на третю каденцію…
Готуючись до інтерв’ю з Анжелою Августинівною, ми звернулися до політиків, які в опозиції до мера Черкас, і поцікавилися, що б вони запитали у неї. Зокрема, звернулися до Наталії Коваленко і Володимира Мамалиги. Та вони сказали, що питань до дружини мера у них немає. Зате багато питань вони готові спрямувати самому Одаричу, «як міському голові».
З ким з черкаських політиків товаришує родина мера? Що прив’язує Сергія Одарича до Черкас? Чим черкаський керманич займається на вихідних? Про це «Прочерк» спробував розпитати в дружини міського голови Анжели Одарич. Можливо, дізнавшись більше від Анжели Одарич про те, чим дихає мер, ми частково відповімо на питання його опонентів.
Сергій Одарич готовий знову балотуватись на мера. Щоб реалізувати всі задуми
Зустрічаємося з Анжелою Одарич в мікрорайоні «Казбету» у новому магазині «Венето», що відкрився тут декілька місяців тому в новобудові. Про те, що співзасновниця компанії «Венето» зараз саме тут, свідчить, зокрема, її автомобіль «Toyota Auris» припаркований неподалік.
Автомобіль дружини мера
Всього в Черкасах чотири магазини компанії «Венето». Анжела Одарич опікується двома з них, ще двома – інший дилер. Анжела Августинівна вирішила відкрити магазин в мікрорайоні «Казбет» у розпал нещодавньої виборчої кампанії чоловіка.
– Торік, коли тривала виборча кампанія, у штабі на стіні висіла карта Черкас. Ми займалися стратегічним плануванням. Оцінювали, як охопити місто інформаційними матеріалами тощо. Я дивилася тоді на карту і подумала: а якщо на неї спроектувати наші фірмові магазини? І побачила, що всі наші фірмові магазини розташовані в Придніпровському районі. Тож відкрили цей, щоб бути ближчими до мешканців Соснівського району, – говорить Анжела Одарич.
Робота у виборчому штабі підштовхнула до перегляду бізнес-стратегії Одаричів
Дружина міського голови Черкас справно вписується в образ першої леді. Вона дає небагато інформаційних приводів, але вони доречні. Анжела Одарич займається благодійництвом (наприклад, проводить благодійні акції до дня Святого Миколая), опікується організацією культурних заходів (наприклад, змагання зі спортивних бальних танців на Кубок міського голови), вона супроводжує чоловіка на культурні заходи (наприклад, благодійний різдвяний бал). Разом з тим, вона не прагне в політику, займається бізнесом і забезпечує Сергію Одаричу «тил».
Кабінетом Анжелі Августинівні слугують фірмові магазини "Венето"
З журналістом Анжела Одарич зустрілася у одному зі своїх магазинів, оскільки кабінету як такого немає. Сміється: «Я постійно в обозі, забезпечую безперебійне постачання товару. Треба проаналізувати товарні залишки, поїхати, привезти… Немає коли сидіти в кабінеті».
– Їдете разом з Сергієм Олеговичем на роботу у Черкаси з Мошен (де ваш дім)?
– Звичайно. Я сама за рулем, а у чоловіка є водій, бо в нього поганий зір. Та й у він постійно зайнятий розумовою діяльністю, тож немає коли відволікатися. Але скажу, що зараз Сергій Олегович думає про те, щоб отримати права. Через поганий зір він думав, що не зможе пройти медичну комісію. Але спілкуючись з людьми, побачив, що, маючи такий самий поганий зір як у нього, люди здають на права і їздять.
– Хто платить за водія?
– Сергій Олегович зі своєї кишені.
– А хто в цей час дивиться за квартирою в Києві?
– У нашій чотирьохкімнатній квартирі живуть діти. Син і донька. Вони навчаються в Києво-Могилянці. Син вчиться на політолога, а донька – на маркетолога (до речі, це моя друга освіта). Донька по моїм стопам пішла, а синові більше до вподоби батьковий вибір в житті.
Донька Наталка допомагала батькові перемогти
– У той же час син з вами працює в бізнесі…
– Так, у Києві є два магазини, де він працює. Він оформлений як приватний підприємець.
– О котрій їдете на роботу?
– Сергій Олегович їде в 7.15-7.20. Він каже, що звіряє годинник, коли зустрічає зранку на шляху машини фірми «Раймондіс», які вивозять сміття. А Я їжджу так як мені зручно. Можу приїхати на роботу на 10-11 годину. У мене нема потреби їхати з самого ранку. Коли робота вимагає, їду раніше, але зазвичай треба дома доробити хатні справи. Після обіду зідзвонюємося і узгоджуємо подальші плани. Чоловік працює до шести. Мої магазини відкриті до семи. Можемо разом повертатися додому. Та він більше любить їхати своєю машиною. Каже, що у ній зручніше сидіти.
– Які теми по роботі дома обговорюєте?
– Усі теми. Але це залежить від того, наскільки Сергій втомлений і готовий говорити на ту чи іншу тему. Коли я бачу, що він прийшов з переговорів і його краще не питати ні про що, то одна справа. А коли в нього більше сил, то ми обмінюємося новинами. Якщо мене щось зацікавить, він може розповісти глибше. Ви ж розумієте, що будь-який проект проходить певні стадії: від задуму до реалізації проходить час. Коли виникає якась ідея, ми її обговорюємо. Він ділиться думками, і не лише зі мною. Зараз, наприклад, реалізовується програма з ремонту доріг. Адже надійшли кошти від випуску облігацій. Тож Сергій переклав свої справи по мерії на першого заступника Віктора Беззубенка, а сам сказав, що контролюватиме щоденно хід ремонтних робіт. Він за натурою такий, що мусить вникнути в кожну дрібницю. Коли я дізналася, що він контролюватиме цей проект, то зраділа. Знаю, що все буде виконане добре.
Січень-2011, Різдвяний бал
– А чи обговорюєте політичні теми?
– Ну от ситуація з арештом Тимошенко…
– До речі, співчуваєте їй?
– Не співчуваю. Але мене насправді непокоїть поведінка судді і його ігнорування прав підсудної. Якщо по процедурі є можливість надати певний час на розгляд якихось документів, то мені здається, що вона має на це право і суд повинен зважати на її права. Інакше це порушення норм права. І тут неважливо кого судять. На місця Тимошенко може опинитися хто завгодно.
– Чому не співчуваєте Юлії Тимошенко? Сергій Одарич був її соратником свого часу...
– Так, був соратником. Місяці три. Я пам’ятаю його перші контакти з Юлією Володимирівною, з Олександром Турчиновим. Сергій тоді приніс якийсь папірець, так би мовити засади передвиборчої кампанії. Я прочитала і кажу Сергієві: «Це популізм відверто соціалістичної партії. Як ти і Михайло (Бродський – соратник Одарича – Ред.), що сповідуєте ліберальні цінності, з цим погоджуєтеся? Тут вона декларує зовсім відмінне від того, що ви сповідували в своїй партії «Яблуко». Сергій казав тоді, що йому вдасться її переконати, що до цього популізму не треба скочуватися. Але практика показала, що переконати її не вдалося і коли відбувся установчий з’їзд і були прийняті абсолютно інші засади, ніж пропагував Сергій, він просто вийшов з партії, сказавши: «Нам з вами не по одній дорозі». А в масовій свідомості відклалося розуміння, що Тимошенко з Одаричем були соратниками. Це тривало з осені 2005 по січень 2006 року…
На першій сесії міськради після жовтневих виборів і повторної перемоги Сергія Одарича
– З ким з політиків зараз, крім Михайла Бродського, контактує ваша родина?
– Після того, як ми переїхали в Черкаси, то ні з ким з політиків, з якими тоді контактували, більше не спілкуємося. У Києві спілкувалися з Томенком, Головатим. Зараз Сергій з ними контактує особисто, але в гості одне до одного сім’ями не ходимо.
– З ким у Черкасах дружите?
– Родинами дружимо з Мирзами (Микола та Тетяна - Ред.), з Анатолієм Слюсарем (зараз він від політики відійшов, а в попередній каденції був депутатом міськради, тоді мій чоловік з ним познайомився і ми тісно товаришуємо родинами), з Олегом Ліходькіним (фактично, Сергій його перетягнув у Черкаси). Тобто є люди, з якими ми продовжуємо товаришувати після переїзду в Черкаси і є родини, з якими ми стали спілкуватися, коли оселилися тут.
– Виходить, ті зв’язки, що у вас тут з людьми утворилися, пов’язані з роботою Сергія Олеговича. Коли він не буде мером, чи вас триматиме щось тут?
– Ще раз кажу, він спілкується з найширшим колом людей, але я говорю про тих людей, з якими родинами спілкуємося. Це вже інший рівень спілкування. Цілком можливо, що і далі спілкуватимемося.
"Я постійно в обозі, забезпечую безперебійне постачання товару"
– Але де житимете тоді, коли Одарич не буде мером: в Мошнах чи Києві?
– Не знаю. Поки що живемо в Мошнах. І чоловік не забігає наперед. Я його якось питала: добре, а що далі? Ти ставиш якісь задачі перед собою? А він каже, що поки ні. Я думаю, що він насправді і не будує для себе інших перспектив, бо дуже багато ще справ, які треба зробити в Черкасах. Я гадаю, що за цю каденцію він не встигне реалізувати всі свої бажання і задуми, які в нього є. Тобто, працювати і працювати. Інше питання: чи виборці Черкас довірять йому знову посаду мера чи будуть інші потреби.
– Тобто, вже розглядаєте і наступний термін?
– Це абсолютно реальна ситуація. Але мушу вам сказати, що я свого чоловіка бачу державним мужем. Якщо буде потреба йому рухатися вгору…
– …то він піде в народні депутати…
– Ні. Бо там ти один з 450-ти! Питома вага однієї людини дуже низька. Я маю на увазі виконавчі структурі, тобто, Кабмін, міністерство. Думаю, не законодавча, а більше виконавча робота імпонує Сергію. Він людина практичних дій. Вчора, наприклад, у зв’язку з початком ремонту доріг каже: «Я такого драйву і адреналіну не відчував, мабуть, з часів, коли керував ДОКом!» Тоді був виклик ситуації, що склалася на підприємстві і треба було її розрулювати, виводити підприємство з піке. Щось подібне, каже, що відчуває у зв’язку з ремонтом доріг. Йому до душі робота, що потребує від нього щоденного контролю, впливу.
На виборах родина Сергія Одарича допомагала йому в усьому
– Коли міському голові Сергію Одаричу було найважче?
– Гадаю, що важко було тільки тоді, коли він не знаходив підтримки в депутатського корпусу. Тому складно було в попередній каденції. Сергій оцінював ефективність своєї роботи максимум на 20%.Тому перші два роки були суцільним переконуванням депутатів. У теперішній каденції ситуація значно краща, бо, по-перше, є команда, яка зайшла в депутатський корпус, а, по-друге, є підтримка серед депутатів інших фракцій. Зокрема, фракція Партії регіонів підтримує. Насправді, нічого такого, що йде в розріз інтересам черкащан, не приймається. І Сергій переконує людей. Я захоплююся його вмінням це робити. Вважаю, що це перш за все через те, що він надзвичайно щирий. Сергій ніколи не говорить про ті речі, в які не вірить. І залізна логіка його аргументів переважає будь-які сумніви.
– Коли ви їхали з чоловіком у Норвегію, то Сергій Олегович на блозі писав, що ви розкрили в літаку книжку, здається, спогадів Черчілля. Що зараз читаєте?
– Ні, в Норвегії я читала спогади Маргарет Тетчер. А коли ми їздили на Мадейру, тоді справді читала Черчілля. Учора тільки закінчила Данііла Граніна «Вечера с Петром Великим». Перед цим купили фільм «Петр Первый. Завещание». Коли в кінці прочитала, що це за мотивами книжки Граніна, то захотіла прочитати. Причому в кінці фільму ми один на одного подивилися і Сергій каже: «Мені здається я декілька років тому цю книжку купив». Пішов в нашу бібліотеку до кабінету і приносить усміхнений і щасливий книжку.
– Обираєте великі постаті!
– Звичайно. Я думаю, це приходить з віком. Чим далі, тим більше хочеться читати мемуари людей, які робили складний власний особистий вибір, стояли на роздоріжжі. Це стосується і політиків, і бізнесменів. Коли ми займалися більше бізнесом, то читали і про Стіва Джобса, і про Ричарда Бренсона, і Лі Якоку. Про людей, що були пов’язані з бізнесом. Зараз про політичних діячів читаємо.
– Чи можна зараз назвати когось, хто був би прикладом в політиці для Сергія Одарича?
– Черчілль його дуже вразив. А декілька років тому Михайло Бродський дав книжку про Аденауера. Оці дві постаті вразили.
– А в українській політиці?
– Ну… Я не знаю мемуарів наших політиків… Ми не будемо говорити про австрійське видання, яке нещодавно вийшло (сміється). Тобто мемуарів українських політиків не читала, і навіть не знаю хто про що писав.
– А ви лише по мемуарах оцінюєте політиків?
– На жаль, так. Нема пророка на своїй землі. От зараз мене цікавить постать Михайла Саакашвіллі. Я буду шукати якісь джерела і матеріали про нього. Мріємо вже декілька років з’їздити в Грузію і подивитися як там відбуваються реформи. Мені здається Сакашвіллі схожий на Петра Великого. Він ламав звички власного народу і прагнув європейського шляху для своєї країни. Але поки це мої погляди… не підкріплені прикладами. Треба подивитися як там в Грузії.
– Щодо Петра Великого то пахне тоталітаризмом…
– Демократом він не був…
– Але ж партія Сергія Олеговича називається «Партія вільних демократів».
– Я ж не про Сергія Олеговича!
– Але читаєте книги про Петра Великого…
– Читаю, а що робити? Історія нажаль вписалася так…
– Чим родина займається вихідними?
– Зазвичай, під кінець тижня я питаю в Сергія Олеговича, які в нього плани на вихідні. Коли є робота, то йому треба посидіти, подумати. От в кабінеті дошку повісили, він на ній пише. Якщо є потреба, то він виїжджає в місто, щоб щось проконтролювати, як це було під час аварії на колекторі. Але зараз він здебільшого працює вдома. Щодо відпочинку? Якщо вихідні вільніші, він може також вибратися на рибалку. Хоча за ціле літо лише в останні кілька тижнів їздив. Їздить в околицях Мошен на карася, коропа. Сидіння з вудочкою заспокоює. Може бути сауна, шашлики любимо робити. І тоді приїздять друзі, про яких я говорила. Спілкуємося, п’ємо зелений чай.
"...він надзвичайно щирий. Сергій ніколи не говорить про ті речі, в які не вірить"
– Ви себе не бачите у перших рядах в політиці? Наприклад, депутатом...
– Ні, комусь же треба, як кажуть, в тилу створювати затишок. Пригадую, читала спогади дружини Шеварднадзе, ще тоді коли він був міністром закордонних справ Радянського союзу. Вона казала що в родині повинен бути один лідер. Я для себе вибрала – створювати у сім’ї затишок, спокій і давати чоловіку можливість реалізуватися. Звичайно, треба бути цікавою для чоловіка, щоб давати розумні поради. Тому треба читати книжки, бути однодумцем, але при цьому мати власний погляд. Але в родині має бути один лідер.
реклама
Коментарі
А не факт, шановна колего! На кого розраховує Сергій Олегович як на свій електрат? На молоді, студентство, яке в своїй більшості тут - приїжджі з інших міст, сіл, містечок і яке (навіть народжене в Черкасах) щастя свого шукатиме поза містом. Невибаглива публіка, що в силу віку не має ще значних проблем і зобов'язань.Публіка, що готова радіти життю, навіть якщо воно не дуже радісне. Це - не недолік і не докір - це природнє явище. Публіка, для якої ще попереду - вічність і яка сприймає вибори просто як рядове шоу. Трохи забав, трохи змагань(бажано нестандартних), видовищ і ... ні, не хліба - пива - і справа зроблена. Тому - не факт, що Сергій Олегович не обереться на 3-й термін і не буде тут аж поки йому (і дружині) не набридне, або ж брати тут вже буде нічого, або ж не прийде час віддавати по кредитах, яких вже набрано огого.
А той, хто не злазить зі сторінок УСІХ черкаських газет, телебачення та інтернетсторіно к міста і розповідає який він щедрий та розумний
Всім всього мало, як на мене - це найбільш прозоріша сім"я у політиці, та ще при такій посаді! ОДАРИЧАМ -РЕСПЕКТ!!! Пишаюсь, що у нашого міста є такий очільник
Егозят, а не кусают, не сказать еще хужей!
Стрічка RSS коментарів цього запису