Абстрактна турбота про інвалідів, або Державних грошей — не шкода…

Кожен батько хоче, щоб його дитина була здорова і щаслива. Та якщо вже дитина від народження має вади здоров’я, щоб вона хоча б могла навчатися, спілкуватися з однолітками, робити щоденні відкриття, здобувати професію, вчитися будувати стосунки з іншими. Особливі потреби таких людей зовсім не відрізняються від потреб здорових, однак задовольнити їх вони можуть лише за наявності певних, особливих, умов.

 Наша держава вже ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів, але практично не може забезпечити людей з особливими потребами всім комплексом послуг для соціалізації та інтеграції їх у суспільство. Тому на сьогоднішній день цю функцію державі допомагають виконувати громадські об’єднання.

Черкаська громадська організація «Спіл­ка батьків дітей-інвалідів — оновлена», дійсний член Національної Асамблеї інвалідів Ук­раї­ни (голова В.Гав­ри­лов), більшість членів якої — 50 родин — мешкають у спеціалізованому будинку для сімей з інвалідами (вул.Конєва, 15/1, м.Черкаси), намагається власними силами забезпечити комп­лексну реабілітацію дітей та молодих інвалідів. Батьки дітей з особливими потребами, як ніхто добре знають, чого потребують їхні діти. Ця організація єдина у місті другий рік поспіль проводить системне катання дітей-інвалідів та молодих інвалідів на конях для покращення їхнього фізичного та морального стану. Адже серед її членів переважають інваліди з вадами опорно-рухового апарату.

Завдяки підтримці окремих депутатів Черкаської міської та обласної ради батьки цієї громадської організації постійно влаштовують для своїх дітей, інших молодих інвалідів міста і прилеглих районів області спортивні змагання, тренінги особистісного зросту, практикуми з розвитку творчих здіб­ностей, застосовують інформа­ційно-комунікаційні види підтримки і спілкування — молоді інваліди створюють тематичні групи у соціальних мережах, які покликані не лише розширити коло спілкування, але й обмінятися корисною інформацією.

У 2011 році Спілка батьків отримала фінансову підтримку від міської влади для реалізації статутних завдань. Однак усі заходи батькам доводиться проводити в орендованих приміщеннях, на дворових май­данчиках у теплу пору року, чи у сусідній школі — у холодну, тому що перший поверх їх спеціалізованого будинку, який за проектом будинку при­значений для цих цілей, і досі недобудований.

Спорудження спеціального будинку для сімей з дітьми-інвалідами по вулиці Конєва, 15/1, у Черкасах, яке почалося більше 15 років тому, активно підтримане на той час прем’єр-міністром Януковичем В.Ф., було справжньою революцією у соціальному захисті людей з особливими потребами тому, що на першому поверсі його мав розміщуватися центр соціальної реабілітації та адаптації інвалідів. Будинок для сімей з інвалідами з реабілітаційним центром мав у комплексі вирішувати цілий ряд проблем інвалідів області та міста. Жит­лову частину будинку завдяки батькам добудували. Як ін­вес­тори мешканці будинку вклали всього 4705,9 тис.грн. Внут­рішні опоряджувальні роботи були виконані теж власним кош­том та власними силами мешканців. А друга черга — реабілітаційний центр на першому поверсі — шість років стоїть недобудована. Усі звернення, клопотання про гостру необхідність добудови цих приміщень уже який рік залишаються поза увагою. Можно­владці розмірковують, що важливіше — реабілітаційний комп­лекс чи, може, і перший поверх віддати під житло? Правда, для цього слід витратити кілька десятків тисяч на виготовлення нового проекту, вкласти чималі кошти на реконструкцію зовсім не придатних для житла приміщень під житлові, а потім уже їх добудувати.

Комусь спало на думку, що краще витратити не 2 мільйони гривень на добудову тут обласного реабілітаційного комплексу для інвалідів, а 6 (!) мільйонів гривень — на перепланування і добудову житла. Це при тому, що приміщення для реабі­лі­таційного центру практично зведені, стоять склопакети на вікнах, підведені комунікації і залишилися невиконаними тільки внутрішні роботи. Півтора десятка квартир, які можна «викроїти» на першому поверсі, матимуть житлову площу втричі меншу від допоміжних приміщень — адже призначення їх інше — а вартість буде втричі більшою, адже у вартість увійде і перепланування, і добу­дова. І ніхто з чиновників навіть не замислюється, що за 6 міль­йонів гривень можна придбати набагато більше квартир, аніж тих, що будуть перероблені з приміщень іншого призначення. Але гроші не свої рідні, а державні. Їх, очевидно, не жаль.

Реабілітацію інвалідів взагалі прийнято вважати поняттям абстрактним. Десь-то її можна робити — недалеко від будинку є дитяча лікарня, поліклініка, приміщення дитячого садочку тощо. У спеціалізованому (для сімей з інвалідами) будинку «недоцільно добудовувати реабілітаційний комплекс для інвалідів». Такі офіційні відповіді посадовців на наполегливі листи-прохання батьків яскраво свідчать, наскільки далекі чиновники від розуміння власних повноважень та справжніх проблем людей з особливими потребами. І навіть державні документи, такі як ратифікована Україною Конвенція ООН про права інвалідів, не є для них керівним орієнтиром.

Прикриваючись турботою про інвалідів, незважаючи на всі аргументи і факти, зацікавлені особи лобіюють дорого­вартісне перепланування довгоочікуваного обласного реабілітаційного комплексу під житло на рівні Черкаської обласної адміністрації, Головного будівельного управління. На жаль родини з інвалідами не мають депутатських мандатів чи бодай можливості звернутися напряму до можновладців. Кожного чиновника надійно оберігає ціла система охорони, секретарів, помічників, графік неіснуючих особистих прийомів і пов­на відсутність прозорості у прийнятті рішень, щоб бодай хтось не відірвав його від важливої роботи — піклуватися про благо рідного народу. 50 родин із хворими дітьми у спеціалізованому будинку чомусь у категорію «народу» не вписуються, бо два роки їхній голос не чують.

У вересні 2011 року депутати Черкаської міської ради і міський голова, зважаючи на необхідність і призначення недобудованих приміщень, фінансові можливості міста і активну громадську діяльність Спіл­ки батьків, прийняли рішення, що перший поверх має добудуватися як реабілітаційний комп­лекс. Таке звернення від міської ради і було відправлене до обласної ради. Крім того, територіальний центр соціальної допомоги Соснівського району міста, зважаючи на тенденцію зменшення кількості обслуговуваних інвалідів, вважає доцільним «зміну територіального розміщення Соснівсь­кого центру та паралельного відкриття соціально-культурного і трудового комплексу для сімей з інвалідами при спеціалізованому будинку». Проте від обласної державної адміністрації — головного розпорядника цих приміщень, — як і раніше, відповіді нема.

Які ще аргументи на користь перепланування будуть знайдені цього разу? Яким чином посадовці будуть аргументувати доцільність наддорогого перепланування, якщо навіть ринкова вартість такої кількості квартир на порядок менша? І головне, яким чином можновладці виправдають свою бездіяльність і суб’єктивність у вирішенні дуже важливої і такої гостро актуальної справи, як реабілітація і соціалізація людей з особливими потребами міста і області?

Олег Шубін «Дзеркало тижня. Україна» №44