Маньківський мандрівник: Про малобюджетні подорожі, плани на Новий рік і поради початківцям (Суботнє інтерв’ю)

Його стиль життя – подорож з мінімальним бюджетом. Станіслав Шевчук народився і виріс в Маньківці, але зараз проживає в Бердянську. Хоча місце проживання для нього відносне, бо більшість часу він подорожує. У свої 25 років вже побував у більш як 30 країнах. Юнак спокійно розповідає, як втрапив на Канарські острови, які ще з 90-х асоціюються в українців з сховком для грошей олігархів. Як врятував за кордоном людину тощо. Каже, розповідати про мандрівки може місяцями.

Який же секрет дешевих подорожей? Чим відрізняються країни? Як відважитися на свою першу мандрівку? Про це та інше говоримо сьогодні з Станіславом Шевчуком, бо вже завтра він збиратиметься у нову країну, де планує зустріти Новий рік. Спілкуємося просто і невимушено, одразу переходимо на ти.

– Я народився в Маньківці на Черкащині, вчився в Умані на бухгалтера. Тепер це Уманський національний університет садівництва. На останньому курсі їздив з друзями в Фінляндію на заробітки. Планував працювати бухгалтером, а потім подався з друзями автостопом в Туреччину. Це була бюджетна подорож, яка затягла мене. Повернувшись додому, переїхали з родиною в Бердянськ, просто з’явилася можливість змінити місце проживання, ближче до маминих родичів. Хоча зараз живу в Бердянську місяць-два. Інший час подорожую. Сам не знаю, де мене краще зустріти. Я їжджу в Маньківку до друзів дитинства, гостюю в друзів у Львові, у Києві, заїжджав в Черкаси, в Запоріжжя. Тобто на місці не сиджу. І це не пов’язано з якоюсь вигодою абощо. Мені справді це дуже цікаво.

– Наскільки зараз безвізовий режим покращив ситуацію з виїздом за кордон?

– Однозначно їздити стало краще. От познайомився я з дівчиною в Запоріжжі і вона запропонувала кудись поїхати на новий рік. Вирішили обрати Відень і Братислава. І насправді це зовсім неважко і недорого. Але в нас закордон багато хто сприймає як спосіб заробляння, а не можливість помандрувати. За 44 дні подорожі Балканами зустріли лише двох авто стоперів: один з Донецької області, інший з Харкова.

Звісно, перша поїздка завжди складна організаційно, спочатку треба розібратися, але тепер я знаю, які авіакомпанії обирати, щоб дешевше платити. Хоча надаю перевагу автостопу. Це взагалі практично безкоштовно. Важливо знати англійську і спілкуватися з водієм. Коли ми поверталися з Південної Америки, то з Франкфурта до України дорога обійшлася у 5 євро. Це при тому, що ми заїжджали в Берлін, Вроцлав…

– Автостоп передбачає, що ти не платиш кошти за дорогу?

– В загальному так. Людині по дорозі і вона просто тебе підвозить. За кордоном до цього ставляться нормально. Це в нас вже привикли платити за те, щоб тебе підвезли. Так платять, зокрема, з Черкас до Сміли, до Умані, до Золотоноші. Це пов’язано у нас з поганим автобусним сполученням, тому люди часто дають кошти за ціною автобуса, щоб попуткою доїхати в потрібному напрямку. Вважаю, це наші люди привчили так місцевих водіїв брати кошти за дорогу. За кордоном, особливо коли в тебе великий рюкзак, то ти навіть не перепитуєш у водія попутки, чи братиме він гроші з тебе. Я роблю в Україні так: коли зупиняється молода людина, то я вже не пояснюю, що їду автостопом і як це має бути. А якщо це старша людина, то можу уточнити, що я їду автостопом і чи не є проблемою підкинути мене безкоштовно? Вже в машині починаєш розповідати водієві, де подорожував, що бачив. Їхати мовчки і не розповідати нічого водієві – це неповага до самого себе. Водію завжди цікаво поговорити в дорозі.

– Мову треба знати насамперед англійську? Ти її гарно знав, збираючись в дорогу?

– Як би сказати… Вчив у школі, як всі, не розуміючи, в дитинстві, нащо воно мені потрібно. Збираючись в першу мандрівку, я знав певний набір слів, та важко було все комбінувати і сказати грамотно речення. Цього не треба боятися. Всерівно краще порозумітися поганою англійською, ніж доброю українською.

– Але, щоб добратися з Південної Америки в Франкфурт, попутка не спрацює.

– Згоден. Але там ми також отримали класний досвід. Ми купили квиток на круїзний лайнер. Сім днів в відкритому океані нам обійшовся у 350 доларів – з Канарських островів (що є невід’ємною частиною Іспанії, а відтак і Європейського Союзу) в Бразилію. Це реально було олінклюзів! Там де інші платять 2-5 тисяч за той самий круїз, ти платиш 350 доларів і до тебе ставлення таке ж саме. Немає такого яв нас, мовляв, їдеш задешево, то поллємо тебе брудом. Такі лайнери курсують кожної осені з Європи, а кожної весни в Європу. Виходить, що в Європі закінчується сезон і лайнер відправляють на Південну Америку. І повертаючись, вони можуть забрати тебе, щоб не пливти пустим. Загалом, там круїз навіть коштував 250 доларів, просто десять доларів ще треба доплачувати чайових щодоби. Але все рівно це дешево. Просто треба знати всі ці нюанси. Так само і на літак з Ріо-де-Жанейро в Франкфурт я знайшов білети за 250 доларів. Туреччина, Єгипет… Не треба боятися мандрів, а краще шукайте дешеві білети.

– Декому навіть тих самих 250 доларів треба назбирати…

– Погоджуюся. Щоб поїхати в Південну Америку, мені доводилося вдруге з’їздити в Фінляндію і заробити.

– Круто, там гарні заробітки?

– Там специфічна робота. По-перше, треба знати через кого їхати, бо часто фірми хочуть на тобі добре заробити. По-друге, все може залежати від врожайності, погоди. Багато факторів. Якщо рік дощовий, то ягоди практично немає. або вона є, але доводиться збирати під дощем. Останнім часом я не їжджу. Друг підштовхнув до вивчення програмування.

– А чи не краще монетизувати цей досвід поїздок, створивши блог мандрівника?

– Сайти створювати я вмію. І собі міг би зробити це за день. Але питання в його наповненні. Щось ніяк не візьмуся за це (сміється – ред.). Хоча справді хочеться більше ділитися досвідом з людьми. Наприклад, в південну Америку поїздка мені обійшлася десь в 1200 доларів. Відняти вартість білетів, то я так аналізував, що в Україні інколи за місяць я витрачаю більше, ніж там. До слова, економною була подорож Норвегією, де за два тижні ми потратили десь по 30 доларів. Остання подорож Балканами – це 44 дні, коли ми проїхали 14 країн і витратили на двох 3 євро 50 центрів.

– Яка країна найбільше запам’яталася?

– Кожна особлива, але я б назвав Туреччину. Звісно там є певні нюанси щодо дівчат, тож вони мають бути обережні, проте країна класна. Тебе підбирають буквально кожні 5 хвилин, підвозять куди треба, пригощають їжею. Це дуже приємно.

– Де зупиняєтесь в дорозі?

– «КаучСерфінґ» - це одна з найбільших всесвітніх мереж гостинності, реалізованих у вигляді онлайн-сервісу. Суть така, наче ти приїхав до друга. Прекрасний обмін досвідом, емоціями. Говоримо з тими людьми, що тебе приймають, про будь-що, кожен розповідає про свої мандри. Або є люди, яким просто цікаво приймати  інших у себе. Так, ми були в жіночки, якій десь під 60 років і вона ні разу не була за кордоном. У неї багато кішок і собак. Їй цікаво дізнаватися щось нове від людей, що приїздять до неї. Дехто може сумнівається в безпеці цієї системи онлайн-сервісу. Але там можна залишати відгуки про тих людей, де ви зупинялися, якщо вони роблять це заради вигоди. Наприклад, може бути випадок, коли людина тобі каже, що в даний момент не може тебе прийняти, бо, мовляв, змінилися плани, але ця ж людина тобі пропонує класний костел. Вже зрозуміло, що господар налаштований просто заробити. Про це можна у відгуках в сервісі написати. Поряд з тим, в цій системі треба залишати повні дані з документів, тож в разі чого про людину завжди знатимуть. В цілому, це класна система і дешева. Я б навряд чи проміняв каучсерфінґ на костел чи готель. Плюс місцеві можуть показати набагато крутіші місця, зробити екскурсію.

– Яке ставлення до українців за кордоном?

– Так, після Революції Гідності про Україну заговорили всі. Про неї говорили в Південній Америці, і коли спинялася машина і питали звідки ми, то навіть в Аргентині, Чилі тощо водії розпитували, що ж там у нас відбувається в Україні? Всі цікавилися, переймалися. До слова, якщо людина спиняється, то вона вже позитивна, а не зла. В дорозі ми бачили багато хороших людей. Самі ж намагалися бути також відкритими і більше розповідали про нашу країну.

– Не плануєш тепер стати самому екскурсоводом для інших?

– Так, можна возити екскурсійні тури, але це треба за групу відповідати. Мені це клопітно. І це уповільнює мандрівку. Тоді не відчуваєш насолоди від подорожі. Оптимально мені подорожувати вдвох. І ми тоді не прив’язуємося до конкретних місць, готелів. Якщо попутка не стала, то можна заночувати в наметі просто в лісі абощо.

– Думки були, але я людина настрою щодо писанини. Тобто, можу щось написати, але якщо не лягає душа, то краще займуся іншим. Та й що писати? для якої аудиторії? Є вже, наприклад, книга українського мандрівника Ореста Зуба, який дещо розповідає про мандрівки. Тож треба щось нове.

– Які б ти назвав вчинки, якими пишаєшся і за які соромно?

–  Серед позитивів назва би поїздку в Туреччину, коли на роздуми мені дали секунд п’ять. Я згодився одразу. Також мова про поїздку в Південну Америку. Не кожен зважиться поїхати на півроку кудись, маючи квиток лише в один бік. Тепер, коли був в багатьох різних ситуаціях, то ставлю собі вищі критерії.

За що соромно? Можливо, це ситуація, коли я не відвідав в лікарні подругу. По-суті, я не міг чимось допомогти, але людям, які мають проблеми зі здоров’ям, треба, зокрема, увага. І я картав себе, що через якусь роботу не знайшов час, щоб приділити ближньому уваги. Тобто, треба бути біль ш уважним до інших. Я переглянув ту життєву ситуацію і думаю, став після цього більше цінувати друзів.

– Були справді важкі ситуації в мандрівках?

– Якось ми добу не могли просунутися нікуди, бо нас не підвозили. Це було в Бразилії. Але наступного дня спинився водій, купив квитки до іншого місця, куди нам треба та ще й пригостив вечерею. Після цього, коли мені кажуть, що хтось десь пару годин ловив попутку, я просто посміхаюся. Коли ніхто не спиняється, то просто розслабтеся і чекайте свого часу. До речі, тут працює закон підлості. Як тільки ти відійдеш в туалет, або почнеш вивчати карту, або сідаєш їсти ,машина одразу спиняється. А коли стоїш голосуєш, то, як правило, чекати доводиться довго.

До слова, був інший момент, який хотів пригадати. Важливо бути впевненм в людях, з якими подорожуєш. Вони допомагають в подоланні певних проблем. Так, нам якось спинилася машина, де був водій і господар машини, який перебрав алкоголю. Господар машини почав вести себе в машині дивно, потім, коли водій за його вказівкою спинився, чоловік почав перебігати трасу, а там, я скажу вам, було дуже небезпечно. Складалося враження, що в чоловіка була якась гарячка від алкоголю. Ми його врешті усі втихомирили. Думаю, не в останню чергу завдяки нам всім він залишився живий, бо перебігати ту трасу з щільним потоком машин було дуже ризиковано.

– Найближчі плани?

– Як я вже сказав, хочу створити блог, а на Новий рік поїхати в Відень, щоб побачити щось нове. А ще хочу знову в Норвегію. Розумієте, в мандрах руйнуються стереотипи. Мені розповідали про Норвегію, як дорогу країну, але це зовсім не так. Можна знайти і дешеве житло, і їжу.

– Що б ти порадив мандрівникам-початківцям?

– Треба кудись рухатись! Треба пізнавати світ! І не обов’язково мандрувати за кордон. Можна поїхати в Карпати, на Південь. Я собі, наприклад, повиставляв на карті близько 50 позначок, де я ще в Україні не був. Адже в нас безліч всього цікавого! Коли їздите, то в вас народжуються інші думки, ви не зациклюєтесь на побудові кар’єри та на зароблянні грошей. Хоч і це все добре, але треба бачити, як живуть інші люди, а це може дати лише мандрівка. Подорож дає багато ідей для розвитку. Що зробити найперше? Найперше треба, мабуть, зробити закордонний паспорт. Ви будете здивовані, але багато людей просто не мають закордонного паспорта, щоб кудись поїхати в світ.