Справжній поліцейський дід Мороз – про відмінності поліції і міліції, роботу правоохоронців світу та Інтерпол (Суботнє інтерв’ю)

Керівник черкаського відділення Міжнародної поліцейської асоціації Іван Мороз по праву може називати себе «справжнім Дідом Морозом» – він має аж трьох онуків. Утім, подарунки з його рук отримують не лише власні внуки, а й багатодітні сім’ї черкаських поліцейських.

Ветеран українських правоохоронних органів, зокрема, Інтерполу, Іван Якович в останні роки активно взявся за громадську діяльність. Очолює кілька організацій, опікується дитячим табором «Холодний Яр».

Офіс Івана Мороза – це справжній музей поліцейської атрибутики світу. Вимпели, головні убори, шеврони, значки, пам’ятні медалі правоохоронців з різних країн світу розвішані на стінах, виставлені у шафах та на столах. Поруч із цим різноманіттям – ялинка і дитячі подарунки для дітей поліцейських.

– Це нам допоміг підприємець, член Міжнародної поліцейської асоціації Олександр Білоус. Вручити ж довірили мені. Я з роками дедалі більше відчуваю, що підходжу на роль Діда Мороза, – жартує Іван Якович. – Прізвище зобов’язує.

– Онукам подарунки вручатимете?

– Безпосередньо – не вдасться. Вони в мене далеченько, в Канаді, в Калгарі. Меншому рік, найстаршому – десять.

– А коли відвідуєте, в що із ними граєте? Зважаючи на поліцейський досвід, мабуть, у пістолетики?

– Ви знаєте, ні. В них – інші вподобання. Зі старшими ходимо разом на стадіон, займаємося біля снарядів, виконуємо вправи з баскетбольним м’ячем... Любимо разом кататися на велосипедах – у Канаді для цього створено чудові умови. Можна з одного краю міста по велодоріжці доїхати в інший край, при цьому перетинаючи автомагістралі спеціальними веломістками.

Як розшукують зниклих без вісті

– А самі як ставитеся до зброї? Доводилося ганятися за злочинцями?

– Ну, цим займаються переважно оперативники. Але, звісно, доводилося, коли запрошували на підсилення. Загалом, моя робота була іншою – відповідав за професійну підготовку працівників міліції, опікувався розшуком без вісті пропалих, працював у Інтерполі.

– До речі, куди зазвичай зникають люди?

– Буває дуже по-різному. При цьому якщо третину знаходять, то це вважається добрим показником. Іноді з дому тікають діти. Деякі люди губляться тому, що втрачають пам’ять – їх згодом знаходять. Дехто сам повертається додому. Декого знаходять уже неживим. Хтось випадково гине, когось убивають, когось крадуть у рабство, а когось – і на органи. Все це жахливо. Був випадок, коли довелося допомагати батькам загиблого в Чехії молодого заробітчанина повернути його тіло додому... Але я б не хотів напередодні Нового року розповідати сумні історії.

– Розкажіть якусь історію з хепі-ендом.

– На щастя, є що згадати і з хепі-ендом. Наприклад, одного хлопця з Канівщини, який пропав без вісті, знайшли аж у Польщі, в Познані. Він, не повідомивши рідним, поїхав туди зі своєю дівчиною, котра вирушила в сусідню країну на заробітки. За допомогою наших польських колег його вдалося розшукати й умовити зателефонувати батькам. Здавалося б, хепі-енд, але що за час відсутності хлопця (а це більше ніж півроку) довелося пережити батькам – це навіть уявити важко.

Іноді перед тим, як наставав хепі-енд, довелося настраждатися і самім зниклим. Так, одну молоду красиву дівчину вмовили поїхати з собою хлопці з Азербайджану. Спочатку – «покататися», потім – «на море», потім – «Поїхали в Азербайджан!» У цій країні вона стала об’єктом жорстокої сексуальної експлуатації цілої групи чоловіків. Лише через рік їй удалося зателефонувати батькам. При цьому дівчина сказала, що звертатися до місцевої поліції не можна – викрадачі з нею пов’язані. Довелося діяти через хорошу людину, українського консула, який завдяки своїй мудрості та дипломатичному таланту зумів зробити так, щоб дівчина повернулася додому. Він сам привіз її в Київ. Дуже радієш, коли наштовхуєшся на людей, кому не байдужа чужа доля.

– А як поліція розшукує людей?

– Через три доби відсутності, не раніше, райвідділ приймає заяву від родичів. Опитують близьких. Складають список можливих варіантів. У поліцейські відділи відповідних міст розсилають запити. В одних місцях до цих запитів дільничні ставляться серйозно, проводять ретельну перевірку, в інших – нема де правди діти, обходяться відписками. Звичайно, якби кошти і час дозволяли поліцейському, який веде справу, виїжджати на місця самому, це було б набагато дієвіше. Але маємо те, що маємо. Раніше для розшуку зниклих без вісті була група з п’яти осіб. А зараз... Про що й говорити!

Міліція/поліція раніше і зараз

– Нині багато нарікань на поліцію, що вона неналежним чином розслідує справи по заявах громадян, відмахується від них...

– Давайте я скажу щиро, як воно є насправді. Поліція працює погано, але не вона в першу чергу в цьому винна. Зараз на Черкащині 2600 особового складу за штатом, із них 520 посад – вакантні, некомплект. Отже, реально працює 2100. А тепер подивімося на конкретні райони. От, наприклад, Корсунь-Шевченківський. Там загалом працює 17 поліцейських. І це на такий район, на таке велике місто! Чи зможуть вони фізично контролювати ситуацію, виїжджати на всі заяви, проводити профілактичну роботу? Два дільничних на місто Корсунь-Шевченківський! Жахлива ситуація.

– А чого люди не йдуть на роботу в поліцію? Зарплата ж зараз, кажуть, нормальна.

– Офіцер поліції разом із преміями та надбавками отримує десь з 10 тисяч гривень. Для села – наче й нормально. А для тих, хто живе і працює в місті – це не так уже й багато. Квартир зараз ніхто не дає – доводиться жити в гуртожитку або винаймати квартиру. Це ж скільки ще треба заплатити за саму оренду квартири!

– Ви раніше відповідали за підготовку персоналу. В який бік і наскільки змінилася її якість?

– Змінилася в гірший бік – так, що й порівнювати неможливо. Погіршилися вимоги, звужено права поліцейських. Але найголовніше – це фінансування професійної підготовки кадрів. Елементарно: щоб співробітник мав навички зі стрільби, потрібно, щоб він регулярно тренувався. А як стріляти, якщо грошей немає навіть на набої? Дуже рідко видають по три набої, а так – тренуйся «всуху», просто цілячись і натискаючи на курок, без набоїв. Отаке тренування. А раніше видавали ящик набоїв – і стріляй, скільки є сил і бажання, аби був результат. Я стільки настрілявся у своєму житті!

Матеріальна сторона дуже негативно впливає на бажання служити в поліції. Про що говорити, якщо навіть формений одяг доводиться купляти за свій кошт. Нонсенс.

Зараз часто кажуть, що в нас погана поліція. Але ті, хто знають проблему зсередини, ніколи не звинувачуватимуть у цьому самих поліцейських.

– Багато нарікань на патрульну поліцію. Обзивають їх «пластмасовими», звинувачують у некомпетентності.

– Про патрульну поліцію не можна сказати двома словами. Тут є декілька пластів проблем.

Почнемо з того, чи потрібно було реформувати міліцію, яку звинувачували в тому, що там було багато корупції, некомпетентності. Били людей, садили в тюрми цілком невинних. На жаль, у цих звинуваченнях багато правди. Тож реформа була потрібна.

З іншого боку, чи необхідно було перед тим, як будувати нову поліцію, повністю ламати стару? Адже в старій міліції було багато чесних, розумних, компетентних, досвідчених людей, котрі могли б передати новим кадрам свої знання і досвід. Потрібно було зберегти ці кадри. Крім того, треба було серйозніше поставитися до відбору нових поліцейських та до їхньої підготовки.

– Тобто, нова поліція – «погана», але самі поліцейські в цьому не винні?

– Я не можу звинувачувати в чомусь хлопців та дівчат, які там працюють зараз. По-перше, подивімося, як їх набирали. Це було зроблено абсолютно неправильно. Так робити було не можна! Брали людей з вулиці, без достатнього вивчення їхніх особистостей. Через це потім з’ясовували, що хтось із них має судимості, хтось – непатріотичні погляди, хтось – наркотичну залежність...

Добре, нових поліцейських набрали. А потім – навчали. За два місяці мали навчити правилам володіння зброєю, правилам її застосування, водінню поліцейського автомобіля, охороні громадського порядку, основам законодавства і ще дуже багатьом питанням, які будуть дотичні в процесі служби. Плюс ще фізична підготовка, бойовий розділ самбо. І все це – за два місяці? Просто нереально. Тому патрульні вийшли на вулиці непідготовленими.

А ще в які умови їх поставили? Ось минулого понеділка ми з дружиною ходили в один торгово-розважальний центр. По дорозі туди побачили неподалік поліцейський автомобіль. Поліцейські розмовляли з молодим хлопцем, на вигляд – наркозалежним. Коли ми через дві години поверталися назад, то побачили вже три поліцейські машини і того самого хлопця. Поліція проводила поверхневий огляд – їм уже не можна робити обшук підозрюваних. Шестеро поліцейських дві години не могли дати ради з тим чоловіком... Оце такий рівень.

– А давайте підійдемо з іншого боку. Як Ви сказали, до реформи спонукав високий рівень корупції в поліції, її зловживання тощо. Чи досягнуто в цьому плані якогось позитивного результату?

– Незважаючи ні на що, вважаю, що в цьому плані – так, досягнуто.

Реформа була необхідна. Нам відомо багато випадків, коли абсолютно невинна людина несла покарання – аж до тюрми – за злочин, якого не вчиняла. Це ганебне явище, зрозуміло, потрібно було ліквідувати. Були потрібні й зміни в особовому складі. Тільки ці зміни треба було робити розумно, а реформу доводити до кінця. Й не жаліти на це коштів.

Як бути тепер? Продовжувати розпочате. Швидко нічого не робиться. Нові поліцейські крок за кроком набувають необхідного досвіду і знань. Тож, гадаю, все буде добре.

– Зараз говорять про створення поліцейської академії...

– Це, на мою думку, дуже правильний крок. Знаю про кроки, яких уже вжито. Поліцейська академія обов’язково зробить поліцію кращою. Сподіваюся, випускники академії будуть добре підготовленими до служби – і професійно, і морально. Інша річ, хто ними потім керуватиме. Чи також високопрофесійні, високоморальні люди, чи ні...

Що робить Інтерпол і яка поліція найкраща

– Ви були представником Інтерполу в Черкаській області. Чим займається ця загадкова для більшості українців організація?

– Насправді ця організація називається Міжнародною кримінальною поліцією. Вона опікується розшуком і міжнародною допомогою слідчим у кримінальних справах. Міжнародні поліцейські зв’язки дуже важливі сьогодні, коли між різними країнами налагоджено тісну економічну співпрацю.

– Як працюють в Інтерполі?

– Спочатку – запит іноземним колегам, потім отримання від них відповіді й, можливо, поїздка за кордон для підтвердження та уточнення отриманої інформації. Іноді роботу на місцях виконує представник МВС при посольстві України в тій чи тій країні.

– Чим в основному опікується Інтерпол на Черкащині?

– Насправді на Черкащині чимало підприємств і підприємців, які співпрацюють із закордонними компаніями. Коли у якомусь питанні порушується кримінальне провадження (ну, приміром, про несплату податків), і потрібне підтвердження із-за кордону, слідчий звертається до представника Інтерполу, котрий правильно оформляє запит і направляє його в певну країну. Що характерно, неправильно оформлені запити залишається без наслідків. Коли ми іноді чуємо, що «Інтерпол зняв з розшуку» ту чи ту людину, то це буває, як правило, коли було порушено процедуру або неправильно підготовлено матеріали по запиту. Тобто, йдеться не про чиюсь особисту забаганку, а про певні умови, за яких Інтерпол включається в роботу.

– Ви очолюєте на Черкащині Міжнародну поліцейську асоціацію. Що це за установа?

– Це міжнародна професійна організація поліцейських, заснована в 1950 році. Через неї ми підтримуємо контакти й дружні зв’язки з іноземними колегами, обмінюємося досвідом, допомагаємо один одному, в тому числі й у роботі. Траплялося, що українській поліції потрібна допомога, скажімо, чеських колег. Одна річ – коли запит дається офіційними каналами. А інша – коли ти телефонуєш своєму доброму знайомому десь у Празі, Познані чи Вільнюсі, питаєш, як справи й просиш допомогти. Коротше, як у нас у девізі мовою есперанто: «Servo Per Amikeco», служба через дружбу.

– Що скажете про українських поліцейських на тлі інших?

– У нас іноді кажуть: «А чим ми гірші?». Так казати не можна, тому що насправді ми набагато гірші. Я маю на увазі не тільки поліцію. Коли ми обираємо владу, то продаємося, а потім кажемо, що влада погана. Але ж вона – така, яку ми обрали! Що, в Черкасах не знали про угрупування «Торпеда»? Про те, що, приміром, залишив після себе той чи інший попередній мер? Знаємо, але обираємо в депутати тих, хто представляє ці партії. Знов повертаюся до наших «поганих поліцейських». Так, погані, бо вони наші. За кордоном, коли ти, приміром, перевищив швидкість, поліцейський тебе зупиняє не для того, щоб узяти хабаря чи набити морду, а щоб попередити тебе. Тож нам ще є куди рости і розвиватися.

– А у якій країні, на Вашу думку, найкраща поліція?

– Це дуже складне запитання... Дуже гарна поліція на Мальорці (середземноморський острів, входить до складу Іспанії, – ред.), – каже Іван Мороз. – Їздять на мотоциклах і велосипедах, але гарно вдягнуті, забезпечені. Знають мало не всіх жителів острова. Цінують свою роботу, завжди готові допомогти. Стабільність у житті людей проявляється в усьому. От би й нам так!

– Ну, і наостанок ми, звичайно, не обійдемося без привітань від справжнього поліцейського діда Мороза...

– Хотілося б побажати дуже багато справжніх, не фантастичних речей. Як усі наші люди, я найбільше хочу, щоб закінчилася війна на сході нашої держави, де гинуть найкращі молоді люди. Я б хотів, щоб у нас так спрацювали Уряд і, зокрема, Міністерство внутрішніх справ, щоб на наших дорогах був порядок, щоб не ставалося трагедій у ДТП. На жаль, на сьогодні в нас на дорогах гине більше людей, ніж на війні. Я б хотів, щоб наша молодь не була змушена виїжджати на заробітки за кордон. Щоб вона навчалася тут, працювала і будувала своє майбутнє тут, в Україні. Хочу, щоб наше місто було як сад, щоб Черкаси були місцем, у якому було б приємно жити і хотілося б тут жити. Усього цього я зичу всім нам. Отже, з Новим роком!