Олександр Шевченко – представник нового покоління українських політиків, які гучно заявили про себе після Революції Гідності. Доти відомий передусім як підприємець, творець карпатського курорту «Буковель», Олександр Леонідович у 2014 році виграв дві виборчі кампанії – на довиборах у травні та парламентських перегонах у жовтні. Сьогодні 47-річний політик сподівається на підтримку українців на наступних головних виборах країни – президентських.
Із Олександром Шевченком пов’язаний не тільки туристичний бізнес. Одним із напрямків його діяльності є будівництво і ремонт доріг. У цій сфері створене Шевченком ТОВ «ПБС» пишається своїм новаторством. «За оцінками фахівців, дороги, збудовані нами, хоч і обходяться для бюджету дешевше, ніж інші, проте є якіснішими і мають довший гарантійний термін експлуатації», – твердять на підприємстві.
– Одним із прикладів роботи «ПБС» є відремонтований торік 13-кілометровий відрізок дороги Київ-Знам’янка між Смілою і Кам’янкою. Ви задоволені своїм дебютом у нашій області? – запитали ми в Олександра Шевченка.
– Так, ми гідно показали себе на Черкащині, – відповів він. – Зробили якісну роботу й дали десять років гарантії. Сподіваємося й далі працювати в цьому краї. Будемо брати участь у тендерах, знижуватимемо вартість будівництва доріг. Будемо заводити сюди нові технології і тренди. Щоправда, не всім подобається те, що ми знижуємо ціни й даємо тривалу гарантію, показуємо високий рівень технологій, культури виробництва, нові машини, нові заводи.
У принципі, на Черкащині є належна технологічна база, організації, здатні будувати роботи на високому рівні. Головне – контроль. Причому не «громадський контроль», а контроль фаховий. Тому що громадський закінчується хабарями громадським діячам. У будь-якому разі громадянське суспільство і преса, якщо хочуть належним чином контролювати виконання робіт, мають залучати фахівців, експертів.
Щодо нашого підприємства – ми контролю не боїмося. Як політик, я перебуваю в опозиції, тож пов’язані зі мною структури перевіряють особливо ретельно. Скільки шурфів поробили різні правоохоронці на наших дорогах! Тож за якість своєї роботи ми зовсім не переживаємо.
Дорога в Буковель, побудована «ПБС»
– У юності я, зрозуміла річ, не про який бізнес не мріяв. Це були ще радянські роки. Хотів стати радіотехніком – тоді це було модно. З відзнакою закінчив училище, вступив у Чернівецький університет на інженерну спеціальність. Але... Настали 1990-ті роки. Треба було виживати. Тож їздив у Польщу, возив сумки з тюлями. Якийсь час мав відеосалон. Але перші спроби в бізнесі я не можу назвати вдалими – як правило, все зароблене забирали то податківці, то митники. Бувало, тижнями доводилося харчуватися самою картоплею, присипаною сіллю і перчиком.
– Ви – людина спортивної статури. В багатьох на пам’яті ваш конфлікт у кулуарах Верховної Ради з Олегом Ляшком, який закінчився нокаутом головного радикала країни. У 1990-х не було спокуси податися в кримінал?
– Були конкретні пропозиції! Я займався східними єдиноборствами, тож бандити хотіли затягти мене до себе. Але про ці спроби дізналася моя мама й суворо заборонила навіть думати про це. Я дуже вдячний мамі, що не дозволила мені в юності наробити помилок. На щастя, я ні в кого не забрав жодної копійки. На самому початку моєї роботи в бізнесі я зрозумів: той, хто бере чуже, ризикує втратити вп’ятеро більше. Й люди не раз дякували мені за те, що в складний момент не скористався їхніми труднощами, допоміг, підставив плече.
– Як ви поєднували бізнес із навчанням в університеті?
– Було важко. На рік брав академвідпустку. Але навчання таки завершив. Потім одружився, стали народжуватися діти.
За рік академки заробив три тисячі доларів. У ті часи для мене це була величезна сума. Потім познайомився із людьми, які підказали, як організувати підприємство з переробки молока. Справа пішла. Став експортувати масло, інші продукти. Незабаром оборот досягнув десять мільйонів євро на рік, потім ще більше. Виросла величезна компанія. Були злети, були падіння – в нашій країні по-іншому не буває.
– А як прийшла думка про створення Буковелю?
– У 2000 році катався на лижах на одному маленькому курорті в Словаччині. Спочатку здавалося, що цей спорт – не для мене. Але потім навчився, сподобалося. Я так захопився, що став проводити на лижах усі вихідні. Захотілося й собі взятися за розвиток гірськолижного курорту. Так з’явився Буковель. Зараз він у багато разів більший і розвинутіший, ніж той курорт у Словаччині, де я вперше став на лижі...
– Тобто, ви знов і знов починаєте з нуля: «човниковий» бізнес, потім переробка молока, потім Буковель, зараз ось політика.
– Справді так. Я за своєю натурою – кризовий менеджер. Мені цікаво братися за справу й виводити її на рівень стабільної роботи.
– Навіщо вам, підприємцю, який твердо стоїть на ногах, політика? В Україні заведено казати, що це – брудна справа, пішов у політику – «замазався»...
– А ви знаєте, до мене також іноді приходять такі думки. «Як же дістали всі ці Петі, Сєні, Юлі!» Проте, в дитинстві мене вчили, що так результату не досягнеш. Хочеш щось зробити – роби, а не нарікай на інших! І я вирішив: закатаю рукава й піду в політику. І в жодному разі не перетворюся на покидька. Дуже просто говорити: «Той поганий, цей поганий! І вони всі там такі!» Набагато складніше самому жити по заповідям Божим. Але треба. Інакше результат життя людини буде нульовим.
– Отже, ви людина віруюча. Не важко бути віруючим бізнесменом, віруючим політиком?
– Розумієте, вся діяльність людини поділяється на два напрямки: для себе і для інших. Роблячи щось для себе, людина заробляє в цьому житті. А працюючи для інших, заробляє у Царстві Небеснім. Моя головна мета – потрапити в рай. А для цього потрібно працювати для інших. Тим, що я роблю для себе, в Бога я нічого не заробляю, адже все, що я маю, це результат милості Божої...
– У Верховну Раду ви йшли від пропрезидентської політичної сили. Як опинилися в опозиції?
– Я і тоді, й зараз щиро підтримую ті гасла, під якими прийшов у парламент. Шкода, що Президент у своїй політиці їх не дотримується. Тобто, я й далі прагну «Жити по-новому», але як можна «жити по-новому», будучи зараз у Блоці Петра Порошенка? Тож цілком логічно, що ми з моїми однодумцями створили нову політичну силу – «УКРОП».
– Ви будете брати участь у президентських виборах?
– Якщо наша партія ухвалить таке рішення. У травні 2014 року, одночасно із президентськими виборами, я брав участь у довиборах у парламент: попередній депутат-мажоритарник перейшов працювати у виконавчу владу. Я пройшов у Верховну Раду й зайняв там крісло, де перед тим сидів Петро Порошенко. Відчуваєте тенденцію? (Сміється).
Мені не потрібна влада, щоб когось грабувати чи «віджимати долі». Мені завжди хотілося щось зробити для суспільства. Я і так живу добре. Мені Бог дав усе необхідне. Мені більше нічого не потрібно. Повірте, якби я захотів, я міг би жити в будь-якій країні. В мене достатньо статків і достатньо перспектив.
І не тільки за кордоном. Займаючись Буковелем, можна жити в своє задоволення. Щодня кататися на лижах, пити каву, влітку засмагати. І при цьому робити улюблену справу. Я власноруч створив своє робоче місце. Якщо мої діти захочуть продовжити цю справу, вони можуть це зробити. Буковель при всіх владах, при різних інфляціях-дефляціях успішно розвивався.
Але потрапити в рай це мені не допоможе! Тому я мушу працювати для того, щоб й інші люди жили добре. Як сказав блаженної пам’яті кардинал Любомир Гузар, «політика – це найвищий ступінь служіння людям». Які б мільйонні статки я не мав, коли навколо мене мільйони людей живуть як жебраки, я спокійно жити не зможу. Не тільки тому, що я віруючий. Яким би я чесним не був, які б добрі справи не робив, я весь час відчуватиму злість з боку тих, кому бракує грошей на їжу та одяг. Тому що вони завжди думатимуть, що я щось вкрав і нічого не зробив для їхнього нормального майбуття.
– Буковель – це місце відпочинку для багатих. У Буковелі все дорого.
– Якби справді було «все дорого», то місця у буковелівських готелях не бронювали б наперед, і туди б не їхали відпочивати іноземці. Отже, ціни в Буковелі, якщо їх порівнювати з цінами в інших курортах, доступні. Ціни встановлюю не я, їх встановлює ринок. Чим більш вдалим буде бізнес, чим більше нам удасться заробити, тим більшу зарплату отримуватимуть наші працівники. Тим більше благодійних заходів нам удасться провести. Тим кращі дороги та інфраструктуру ми побудуємо.
Один маленький приклад. Сусіднє з Буковелем село Поляниця було, мабуть, найбіднішим селом в Україні. До нього не було дороги, й навіть електрика була не в кожній хаті. Тепер це, думаю, найбагатше село. З моменту створення Буковелю звідси не виїхало жодної людини. Один чоловік, який у 1999 році виїхав до Канади, згодом повернувся в Поляницю, збудував тут готель і каже, що заробляє більше, ніж заробляв у Канаді. Якби Буковель не залежав від умов життя в Україні, він уже років за десять став би чимсь на кшталт Монако. Сьогодні наша головна проблема – те, що нам не допомагають, а заважають.
– З радянських часів у багатьох залишилося уявлення про підприємця як про людину, здатну на все заради грошей...
– Нормальні, адекватні бізнесмени мислять по-іншому: чим багатші люди навколо мене, тим краще розвивається мій бізнес. Якщо всі українці зможуть приїжджати в Буковель, як ви думаєте, це буде плюс чи мінус для Буковелю? Та ми зможемо заробляти в десятки разів більше, ніж зараз! На жаль, зараз, мабуть, 95 відсотків українців не можуть собі дозволити відпочити в Буковелі. Більше того, значна частина людей не можуть у найближче село виїхати на відпочинок! Очевидно, що в цьому не винні ані Шевченко, ані Буковель.
Коли ми зловживаємо своєю совістю й когось призначаємо винним у наших бідах, це найгірше. «Всі однакові, всі нічого не зробили»... Ми організовуємо спеціальні програми для малозабезпечених і для людей з інвалідністю, які приїжджають на відпочинок у Буковель. І це дуже добре, що люди побачать, що можна зробити без жодної допомоги з боку держави й при постійному негативі з її боку!
– Ви кажете, що мали б можливість жити в будь-якій країні. Чому б вам не плюнути на все це й не перебратися, скажімо, до Швейцарії?
– Важливо правильно розуміти, що таке своє і що таке чуже. Треба з повагою ставитися до чужого, любити всіх, але своїх – найбільше. Тому що ми тут народилися. І гріш нам ціна, якщо ми тут заробимо гроші й поїдемо жити до Швейцарії. Гріш нам ціна! Тому що там ми – ніхто, і звати нас ніяк. Ми повинні розвивати свою країну. Хтось добре грає на роялі, хтось добрий лікар, хтось учитель. Кожен із нас має право на достойне життя на своїй землі. Тільки тоді з нашої землі піде ненависть і злість. Тільки тоді суспільство, нарешті, стане нормальним.
Мені подобається така алегорія: до країни потрібно ставитися як до дружини. Не як до рабині, яку просто використовують і не як до гулящої жінки, якій платять копійки за її «послуги». А саме я до дружини, яку кохають і з якою в щасті й любові живуть ціле життя. Тільки так.
Фото Максима Степанова («Прочерк») та Миколи Комаровського
реклама
Коментарі
"Покинуть Ваше общество на несколько недель"-означает уйти в продолжительный запой."Кадет", как и всякий уважающий себя рассеянин, делает это с удовольствием.
"На рассіі всьо будєт нармально", але ти "пакінєш наше опчєство на нєсколько нєдєль"? Що, твій "очєнь блізкій родствєннік" попередив, що там інтернет збираються відключить - і ти на "Прочерк" не зможеш заходить? Чи просто родствєннік живе десь в Урюпінську, Тамбові чи Мухосранську, де інтернету і не було отродясь?
Зате, агєнт 006, по улюбленій рашці ти зможеш походить не під вигаданим прізвищем Загубисало, а під рідним - ПалюбіСамагонДа Щі
Ну чому саме мені? Цікаво буде всім.Про Савченко говорити поки що не бачу сенсу - там все досить туманно.Поживемо - побачимо
Кому?Вам?Не злякаєтесь,шо пiдете услiд за Савченко,як агент Московiї.
Тай друзi з СБУ не допоможуть(по опыту знаю еще с конца 90-х).
А в RUS все будет нормально,мне говорил мой очень близкий родственник.
"М.Загубисало,С.Миколаенко"-реальные фамилии!!!!На несколько недель покину Ваше общество.Посперечайтесь без мене
Нема орiгiналу цiєї iкони,Чудотворн і копії православної святині ікони Матері Божої Семистрільна зберігаються у храмах Росії.Зараз менi там нема чого робити.
У травнi буду то поставлю.
Стрічка RSS коментарів цього запису